Експорт краденого зерна: чи є шляхи протидії на рівні міжнародних судів?

«На початкових етапах воєнних дій грабування агропідприємств мало вигляд мародерства: забирали зерно, паливно-мастильні матеріали, руйнували сільськогосподарську техніку. Та згодом ведення війни змінилося. Завдяки обороні ЗСУ загарбники зрозуміли, що швидкої перемоги не буде, а скоро санкції проти рф, що посилюються в світі, стануть більш відчутними. Враховуючи, що Україна є провідним експортером зерна у світі, а експорт не працює, більшість країн не отримають вчасно продовольство. Тож окупанти почали вивозити цілі агропідприємства на підконтрольні їм території, зокрема, до автономної республіки Крим. Це стало однією із видів зброї, щоб торгуватися зі світом і послабити санкції проти рф. Бо вже відчутні сигнали, що у світі не вистачає продовольства, ціни  зростають в рази. Сьогодні рф може торгувати зерном, яке викрадено з Херсонщини, з південних регіонів Запоріжжя. Це вже виважена політика рф, що світ стає заручником у війні за продовольчу безпеку, і Україна як держава також виступає заручником у цій боротьбі, на жаль», - каже заступник голови ВАР Денис Марчук.

Читайте також: Тонка межа: як українське право робить із фермерів на окупованих територіях колаборантів
 

Окупантські військові погрожують розправою аграріям, якщо вони добровільно не віддають зерно, яке міститься на елеваторах. Ще одним із способів узаконити привласнення чужого зерна є так звана «націоналізація», коли продукція та майно фермера «переходять у власність громади».

Як протидіяти експорту краденого зерна?

З юридичної точки зору, станом на зараз, на жаль, не існує універсального механізму, передбаченого спеціально для компенсації збитків чи протидії знищенню або крадіжкам зерна, знищенню заводів, елеваторів під час війни.

«Кожного разу країни, які беруть участь у війні, винаходять нові такі механізми. Кожного разу вони інші. Зазвичай, коли закінчується війна, то може бути мирова угода між країною-агресоркою та переможницею. Згідно цієї угоди, якщо країна-агресор програла, то вона може бути зобов’язаною або може згодитися платити репарації», - коментує Віталій Козаченко, партнер Fortior Law в рамках Trend&Hedge Club.

Далі частиною цього механізму  може бути спеціальний трибунал, який буде розглядати запити на компенсацію, і видавати постанови, що країна-агресор має щось платити. Таким прикладом може слугувати трибунал, створений згідно алжирської декларації між Іраном та США. Проте в  ситуації з Україною та  рф - ще далеко від цього, і, можливо, країни ніколи не дійдуть мирної угоди. Тож покладатися, що рф буде платити згідно мирної угоди, не можна.

Читайте також: 110 днів війни в агросекторі: що змінилося?

Винахідливі юристи намагаються використовувати існуючі механізми у міжнародному праві аби відшкодувати збитки своїх клієнтів, які вели бізнес на території бойових дій. Ці механізми дуже недосконалі.

Віталій Козаченко наводить чотири механізми, які можуть бути використані. 

1. Впровадження справи в українських судах. Це можуть бути як кримінальні, так і цивільні впровадження. Коли рішення виносяться на користь України, то ці рішення можуть бути визнаними в інших судах за кордоном.  
2. Теоретично можливий позов до суду з прав людини, коли порушуються права на власність, і далі країни не можуть встановити ефективні і доцільні механізми компенсації для порушення цих прав. Але тут є питання юрисдикції, оскільки рф 13 травня 2022 році вийшла зі складу ради Європи. Цей  шлях займає багато часу, і мінусом є те, що суд з прав людини не дуже розуміється на бізнес-питаннях.
3. Механізм знаменитого міжнародного гаазького суду, про який ми часто чуємо. В такому випадку Україна веде справу проти рф як держави і юрисдикія гаазького суду виникає на основі конвенції проти геноциду, яку підписала Україна і рф. Теоретично, якщо Україна виграє справу проти рф, то може бути далі створений механізм, згідно якого люди зможуть вимагати компенсації від рф. Але далі постає питання: «компенсації за що?» Бо якщо юрисдикція гаазького суду виникає проти геноциду, то і компенсація буде за геноцид. Сама конвенція передбачає покарання за злочини геноциду, але не передбачає грошової компенсації. Чи можна отримати компенсацію за втрати бізнесу, за вкрадене зерно – це невідомо, і скоріше за все суд такого рішення не винесе.
4. Інвестиційні арбітражі. З усіх недосконалих існуючих механізмів – цей з найбільшою вірогідністю принесе результати. Взагалі арбітраж – це добровільний механізм вирішення спорів у позасудовому порядку. Але попри  добровільність механізму, коли арбітраж виносить рішення, то воно є обов’язковим для виконання. Цей механізм є популярним, бо сторони створюють незалежний форум для своїх суперечок. Таким чином цей механізм є незалежним від національних судів. Плюсом є те, що рішення арбітражу однієї країни зазвичай досить просто виконати у іншій країні. Існує Нюрнберзька конвенція з визнання арбітражних рішень, яку підписали 169 країн на даний час, тобто рішення арбітражу кожної країни взаємно визнаються. Цікавим у випадку втрат бізнесу є саме інвестиційний арбітраж.

Як вже йшлося, всі ці механізми не є досконалими і успіх звернення до міжнародних судів наразі знаходиться під великим сумнівом. Міжнародного права не існує в тому сенсі, як звично розуміється  у національному контексті. «Є певні міжнародні конвенції, які країни можуть або застосовувати, або ні. Конвенції створювалися з ідею, що країни їх будуть виконувати, але це добровільний механізм», - наголошує Віталій Козаченко. Вочевидь зараз Україна в ситуації, коли міжнародні конвенції не виконуються. 

Читайте також: Підземні елеватори: як зберегти новий український врожай за досвідом минулих війн

Щодо крадіжок зерна російськими військовими, то, коли Україна передає список кораблів які крадуть зерно, це є політичний акт. Власник зерна має заявити про права власності на зерно, і робити заяву в країні, де зерно знаходиться на момент позову. До прикладу, це можуть бути національні суди Туреччини.

На практиці, коли зерно вивозиться через порти, то дуже важко довести, кому належить саме ця партія зерна. Іноді зерно вкрадене «майже законно». «Вже є прецеденти, коли власників зерна змушують продати зерно, або його все рівно заберуть», - каже Олена Нероба, менеджер з бізнес-розвитку Maxigrain.