Двічі в одну річку увійдеш. Де взяти сили та натхнення й почати агробізнес вдруге

Історія бізнесу полтавської родини Журавлів налічує понад тридцять років. «1984 року мій батько, Микола Сергійович, був головою колгоспу, проте в той самий час він займався бізнесом з нафтопродуктами. Після 1996 року, коли колгосп розпаювали, 3300 га, що були на його балансі, були орендовані у пайовиків та стали оброблятися створеним нами підприємством "Вересень"», — розповідає син фермера, а нині голова фермерського господарства «Журавель» Олександр Журавель.

На той момент в господарстві майже не було тваринництва — ще за часів колгоспу свиней «виїла» чумка, молочне тваринництво поступово зникало через відсутність системного ним управління. Основною культурою господарства була кукурудза, для реалізації якої в 1999 році поставили сушарку. «Тоді Білорусь не вирощувала кукурудзу на зерно. І ми заключили прямі контракти з білоруськими птахофабриками, постачали туди зерно в обсязі близько 20 тис. тонн», — розповідає Олександр. Власне, він особисто долучився до сімейного бізнесу 2004 року.

Працювати в сільському господарстві в ті часи було просто й вигідно: фермери мали поверення ПДВ з експортних операцій з зерном, мали дотації в тваринництві, пільгу щодо соціального оподаткування. Станом на 2000 рік господарство виросло до 12 тис. га.

А потім сталося непоправне. Страшний град вибив на Полтавщині всю пшеницю, кукурудзу. І, залишившись з кредитним ярмом, керівникам «Вересня» довелось вскочити до кредитної ями. «Кредитна яма — це коли береш один кредит, аби перекрити інший. А 2007 року заборонили експорт зерна, ніби в інтересах продовольчої безпеки України, а потім затоплювали десятки тонн зерна прямо з суден», — згадує Журавель. Експортний ринок було втрачено. І підприємці залишились сам на сам зі своїми проблемами — неврожаєм, кредитами, зобовязаннями перед співробіниками.

Але біда не приходить одна. 2008 року сталась криза — долар виріс з 4,9 грн до 8 грн, а ціни на зерно обвалились майже наполовину. «Кукурудза коштувала 200 грн за тонну в бункерній вазі, 400 грн за тонну — на елеваторі. А її собівартість складала щонайменше 600 грн за тонну», — розповідає Журавель. Тоді у «Вересня»  було 15 млн гривень кредиту (близько 3 млн доларів). 

Кінець «Вересня»

У той час поняття агрохолдинг ще не існувало, проте Олександру Журавлю вже було очевидно, що фермерство, як модель господарювання ставала більш ефективною. За словами Журавля, невеличкі господарства простіше контролювати, набагато легше адмініструвати та слідкувати за процесом посіву, внесення добрив, обробітку тощо.

Крім того, на відміну від «Вересня», в управління якого разом з землями перейшли понад 300 робітників, фермер наймає стільки людей, скільки йому потрібно. «У нас на 1 людину припадало 30 га, тоді як навіть старенький трактор МТЗ-82 здатен обробляти близько 200 га. Оптимальний розмір навантаження на одного працівника —  не менше 100 га», — розповідає Олександр.

Він зізнається, що у кінці 2000-х існувала система корупційного податку, коли з кожного гектару зеслі сплачувались побори. «Втомились ми від корупційного податку, відкатів, які існували  в той час. Враховуючи кредитне навантаження, неврожай, ми вирішили, що вигідніше буде господарство закрити. Ми вийшли в нуль, нічого не заробивши», — відзначає Журавель. Так 2009 року «Вересень» передали в управління агрохолдингу «Волари», який згодом викупив Олег Бахматюк.

Статутний капітал підприємств, що продавались «Воларам», складав близько 75 тис. грн. «70 тис. грн з них нам виплатили, хоча обіцяли кілька мільйонів. 5 тис. грн ще досі не повернули», — розповідає Журавель, зазначаючи, що готовий цей договір анулювати.

Продавши бізнес, Олександр з батьком Миколою Сергійовичем стали найманими менеджерами у покупців, але надовго там не затримались — не приймаючи умов системи роботи агрохолдингу, Олександр звільнився за кілька місяців, його батько пропрацював близько року. 

Піся цього, у 2010 році, родина вирішила повернутись до улюбленої справи. До того ж стартувати було з чого.

Нове дихання

Олександр розповідає, що після звільнення з агрохолдингу йому довелось працювати на двох роботах: заступником директора місцевого фермерського господарства та паралельно консультантом зі створення кролівничої ферми. Тим часом старший Журавель налагоджував власний агробізнес.

У дідуся Журавлів було власне невеличке фермерське господарство за 80 км від їхнього місця поживання на Полтавщині. Стартувавши з 30 га, за кілька років господарство виросло до 150. Після 5 років плідної роботи господарство піднялось і значно виросло. «Ми ставили собі мету 700 га, та вийшло так, що взяли в обробіток аж 900 га. Й поки що успішно з цим справляємось», — розповідає Олександр. При цьому землі Журавлі обробляють тільки у трьої селах, і, незважаючи на те, що до їхнього складу часто просяться сусідні райони, намагаються тримати межу.

Зараз фермерське господарство «Журавель» вирощує чотири культури: кукурудза є основною й займає близько 500 га, приблизно 200 га засіяно соняшником, 140 га — пшеницею. Близько 30 га відведено під сою. Рентабельність бізнесу в цілому по господарству склаладає близько 30%. Проте, зазначає Журавель, цей показник досить відносний і рік на рік може значно відрізнятись. «Наприклад, минулого року на одному з полів було 500 тис. грн збитку, через спеку ми зібрали дуже малий врожай кукурудзи», — каже Олександр. При цьому компанія стримано залучає кредитні ресурси. Наразі кредитне навантаження не перевищує 1000 грн на гектар. Фінансові результати Олександр не розкриває як справжній хранитель таємниць своїх полів. При цьому зізнається, що любить власну справу понад усе й вірить у те, що фермерами не стають, фермерами народжуються.