Біомаса чи газ? Підприємці не хочуть платити більше

У рамках різноманітних програм журналістам та фермерам показують успішні підприємства, які займаються втіленням біоенергетичних проектів. Частина з них отримала фінансування у рамках ініціатив ЄС, інші виграли грант, а хтось вклав власні кошти у налагодження виробництва.

Здавалось би, перспективне заняття, особливо, коли країна прагне до енергетичної безпеки та зменшення залежності від імпортованих енергоносіїв й додатковий заробіток нікому не завадить. Незалежні аналітичні дослідження доводять, що перш ніж починати цей бізнес, необхідно вивчити усі складові, найважливіші - це сировинна база та логістика.

Нові бізнес-моделі

Зібрана щепа енергетичної верби, компанія «Салікс Енерджі». фото: salix-energy.com

Нові реалії життя диктують нові правила. Важко було не зауважити як змінюється енергетична галузь країни, зокрема у сфері відновлюваних джерел енергії. Крім того, уряд почав стимулювати підприємства та населення купувати опалювальне обладнання, що не використовує природний газ. Вітчизняні компанії налагоджую випуск котлів на біомасі як для побутових, так і промислових споживачів.

Успішний досвід господарств  Данії, Німеччини та Польщі, які використовують енергоустановки, які працюють на біомасі (дровах, соломі, лушпинні, щепі тощо) також спонукали розвиток української  біоенергетичних технологій.

Читайте також: Юлія Прохода: 2020 рік з екстремальними посухами показав, що дарма ми орієнтуємося на імпортне насіння

Експерти Центру підтримки бізнесу м. Львів виділили кілька біоенергетичних бізнес-моделей, що з’явилися на вітчизняному ринку:

• виробники-заготівельники;
• енергосервісні компанії повного циклу;
• центри торгівлі біомасою.

Пелетні та брикетні заводи в основному працюють на лісовій біомасі. Більшість з них закуповує сировину. Тільки декілька компаній вирощують енергетичні рослини та продукують з них деревну тріску. Найбільший гравець даного сегменту - компанія «Салікс Енерджі».

«Компанія «Салікс Енерджі» у 2017 році вирощувала енергетичну вербу на 1,7тис га та займала 68% ринку», - до такого висновку прийшли експерти Центру підтримки бізнесу м. Львів, які готували аналітичне дослідження «Стан біоенергетичного ринку у 9 областях України (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька)».

«На сьогоднішній день компанія має свою виробничу базу і повний комплект власної техніки, яка дозволяє забезпечити весь спектр робіт з вирощування енергетичних рослин від підготовки, висадки плантацій, догляду за ними, до промислового збору врожаю», - йдеться у повідомлені прес-служби компанії.

Гранули експортуємо все менше

Крім лісової біомаси, використовують агробіомасу та виробляють паливні гранули з соломи, соняшникового лушпиння, щепи тощо. Ці гранули  донедавна активно експортували у країни ЄС.

«В останні роки ми спостерігаємо за тим як зменшується частка експорту з України паливних гранул (пелет) і збільшення частки споживання їх всередині країни. Якщо до 2015 року вивозили майже 90% усіх паливних гранул, то сьогодні тільки половину. Все тому, що ще 5 років тому, ціни на газ, принаймні для населення,  були субсидовані і гранули не могли конкурувати з природним газом. Сьогодні ми підійшли до ринкової ціни на газ у країні. Підприємці не хочуть платити більше і починають використовувати паливні гранули», – говорить Георгій Гелетуха, голова правління «Біоенергетичної асоціації України».

Згадаймо, влітку природний газ коштував 2500 гривень за 1000 кубів, а зараз для порівняння – 8-10 тис. Тоді, дійсно біоенергетика була не конкурентною по відношенню до блакитного палива. Починаючи з жовтня-листопада ціни на природний газ пішли вгору. Зараз уряд намагається призупинити це зростання та штучно стримує його. Хоча, у Європі, цього не роблять.

Читайте також: Троє у човні: полиця, продукти та пакети

«На початку 2020 року, спостерігаючи за цінами на газ, деякі підприємці навіть змінили свої плани і призупинили будівництво біомасових котелень, були й такі, що з біомаси повернулися на газ. Але осінь внесла корективи і зараз все повернулося на круги свої -  біоенергетика стала конкурентною.

Тепер зробимо невелику калькуляцію: щоб замістити 1000 кубів газу, які зараз коштують 8-10 тис. грн, необхідно 3 т тріски або 2 т паливних гранул.  Сьогодні на вітчизняному ринку 1 т тріски коштує біля 1200 грн з ПДВ та доставкою, а паливні гранули, принаймні з лушпиння,  – 3000 грн. Тобто, щоб замістити 1000 кубів газу підприємцю необхідно витратити на тріску 3,6 тис. грн, а на пелети – 6 тис. грн. Різниця у ціні у першому випадку суттєва, а у другому - менша, але все ж таки вона є. Бачимо, що біомаса конкурента», - резюмує Георгій Гелетуха.

Купувати чи вирощувати?

На вітчизняному ринку ще декілька років тому працювало більше сотні дрібних та середніх виробників, які займалися виробництвом агропелет, більшість з них не мали власної сировинної бази і купували її на ринку. Одне з них - «Авер-Тех», яке підписує контракти з фермерами та тюкує на їх полях солому, яку згодом переробляє на паливо для котлів. Взагалі, вони працюють із 5-6 видами гранульованої біомаси – це горох, соя, гречка тощо. Ще два роки тому «Авер-Тех» поставляли пелети до Данії. Сьогодні ж, за словами представника компанії, через коронавірус, виробництво пелет поки призупинено.

Цех з виробництва пелет компанії «Авер-Тех». фото: uman-rada.gov.ua

Це не поодинокі випадки. Дана ситуація пов’язане не тільки з відсутністю власної сировинної бази, але й з тим, що зростає собівартість виробництва: підвищуються ціни на сировину та енергетичні ресурси. Експерти називають ще одну причину.

«Біомаса як паливо буває кількох видів. Найдешевший з них – це дрова, популярне паливо для домогосподарств в сільській місцевості. Промислові котельні використовують, як правило, тріску, вартість якої невисока. Паливні гранули та брикети з біомаси дорожчі, адже їх додатково подрібнюють, підсушують, пресують, пакують. Більшість населення України небагаті люди, тому вони орієнтуються на більш дешеві види палива. Зазвичай, тільки невеликий прошарок середнього класу та заможні люди використовують для опалення брикети або паливні гранули, а таких людей не так багато. Це може бути однією з причин, чому закриваються заводи з переробки агробіомаси», - зазначає Георгій Гелетуха, голова правління «Біоенергетичної асоціації України».

У результаті сьогодні виграють конкуренцію саме ті підприємства, для яких біопаливний бізнес є додатковим і ґрунтується на власній сировинній базі та агрохолдинги.

Яскравим прикладом є агрофірма «Базис». Володимир Осадчий, керівник господарства розповів, що після того як почав працювати з підприємством «Авер-Тех», яке тюкувало на його полях солому, вирішив також організувати цех по переробці соломи у брикети. Вартість такої лінії склала $110 тис, а її загальна потужність - 1500 тонн брикетів на рік. Ці солом’яні брикети господарство використовує для опалення власних приміщень, таким чином у зимовий період значно знижує затрати.

В агрофірмі «Базис» солому тюкують прямо на полях для подальшої переробки. фото: day.kyiv.ua

Читайте також: Ігор Дидів: Професіонал у сучасній теплиці – це на рівні анестезіолога у медицині

Але не усі господарства готові за копійки чи за частину тюкованої соломи дозволити її збирати для виробництва брикетів. Для фермерських господарств солома –  це один із видів альтернативних органічних добрив.

«Для того щоб нашими полями їздили трактори з прес-підбирачами компаній, які використовують солому для опалення, вони мають запропонувати ціну, яка б нас задовільнила. Адже солома – це добриво. На своїх полях ми її не спалюємо. Наприклад, у соломі зернових культур міститься велика кількість безазотистих речовин та мінеральних солей. Якщо зібрати з грунту солому, тоді необхідно вносити добрива. Якісні органічні добрива дешевими не бувають», - говорить Андрій Капріца, керівник ФГ «Флора А.А.» з Вінницької області.

Не потрібно забувати, що Україна є найбільшим виробником та експортером соняшникової олії та продуктів переробки, пов’язаних з нею. І додатковий прибуток у цьому секторі отримують великі агрохолдинги, які мають власні олійноекстракційні заводи. У них є все, щоб забезпечити свої  виробничі потужності значною кількістю пелет для опалення: фінансові можливості для організації їх виробництва, інфраструктура, транспорт та практично безкоштовні власні відходи лушпиння.