Баки Батьківщини: чи захищені аграрії від перебоїв із поставками пального?

Найбільші аграрні компанії уже оголосили про старт осінньої польової кампанії. Для таких робіт знадобиться близько 400 тисяч тонн дизельного пального, 40% якого поставить Білорусь, 36% – Росія, 10% – Литва, свідчать дані митної статистики ДФС.

Зазвичай, ускладнювати закупку ресурсів для агровиробництва – прерогатива Мінекономрозвитку, як це є із міндобривами, наприклад. Але на цей раз вдарити по українському агросектору можуть дії держави-агресора.

У рамках власної податкової реформи Росія підвищила від 0% до 30% експортне мито на бензин та дизельне паливо, при цьому експорт нафти зробила повністю безмитним. Російські ЗМІ зазначають, що мета таких перетворень – збільшити доходи від експорту нафти та позбавити Білорусь доходів від перепродажу палива, закупленого в РФ. Чи мають такі кроки ослабити економіку України, залежну від імпорту палива на 85%, коментатори не уточнювали.

Наголосимо, що паливо є другим за важливістю ресурсом для аграріїв після міндобрив: у 2017 році на підживу грунтів витратили 49,68 млрд грн або 11,6% від витрат на виробництво, на дизпаливо і бензин – 30,92 млрд грн або ж 7,6% від всіх затрат свідчать зведені дані Держстату. У продукції рослинництва закупівля палива зайняла 21 млрд грн, або 9,6% від собівартості, у тваринництві – 1,6 млрд грн або ж 2,5% від собівартості. Найбільше на бензин та дизельне паливо витратили агровиробники Чернігівщини – 2,58 млрд грн, Вінничини – 2,17 млрд грн і Полтавщини – 2,16 млрд грн.

Для фермерських господарств затрати на паливо є ще критичнішими – 12,6% від собівартості виробництва, або ж 6,86 млрд грн. При цьому у 2017 році фермери Одеської області на пальне витратили 696 млн грн, Кіровоградської області – 630 млн грн, Дніпропетровської області – 587 млн грн.

Читайте також: Юрій Умріхін: При переході на No-Till зменшуються витрати, але через 3-5 років падає урожайність

Лінь на 5 мільярдів

Поки що паливні ініціативи росіян не матимуть жодних наслідків для нашої економіки, зокрема агросектору, запевняє директор консалтингової компанії А-95 Сергій Куюн. За його словами, Білорусь продає Україні переважно своє власне вироблене пальне, перероблене із імпортованої російської нафти. Обсяги перепродажів готового російського дизпалива, або ж так званого ДТЕ (російською – дизельное топливо экспортное), незначні – 63 тисячі тонн у 2017 році та 32 тисячі тонн –  у 2018 році.

Самі росіяни поки що не мають економічного інтересу обмежувати продажі дизелю в Україну: РФ потрібен ринок збуту для надлишково вироблених 12 млн тонн пального, з яких наша країна за рік купить 4 млн тонн, коментує Куюн. Більш того – за січень-червень 2018 року поставки дизельного пального в Україну з Росії виросли до 1,2 млн тонн, або ж на 75%, порівняно з минулим роком. І так росіяни змогли перебрати на себе 40% українського ринку, який наростив потреби у пальному на 12,5% або до 2,9 млн тонн. При цьому 89% всіх поставок йшли через трубопроводи.

Не виключено, що Росія може «обрізати» поставки пального в Україну з політичних мотивів, зокрема, щоб послабити нашу економіку в рамках «гібридної війни», – наголошує директор групи А-95. «У цьому випадку можлива певна криза, бо інфраструктура України не готова до завозу пального морем, але за деякий час ситуацію вдасться владнати», – переконаний Куюн. Поки що учасникам паливного ринку не було інтересу шукати іншого постачальника товару: польські і литовські заводи користуються російською сировиною та продають пальне за вищими цінами, аніж білоруси. Розширення імпорту виробленого палива із інших регіонів світу через морські шляхи могло перекласти на економіку України близько 5,5 млрд грн додаткових витрат на логістику, розповів експерт.

Навіть без суттєвої переорієнтації на інших постачальників Україна має проблеми із перевалкою пального для потреб економіки, зокрема агросектору. В Адміністрації морських портів кажуть, що за підсумками 2017 року морська перевалка пального виросла на 18% або до 911 тисячі тонн, за І половину 2018 року – навпаки, впала на 2,7%, або до 436 тисяч тонн.

При цьому, вітчизняні виробники палива скаржаться, що не отримують достатньо вагонів для вивозу своєї продукції. Хоча «Укрзалізниця» має 10 тисяч власних цистерн, приватні компанії – 12 тисяч цистерн.

Читайте також: Нафтова незалежність: чому паливо в Україні не хоче дешевшати

Обіцяних запасів роками чекають

Формально, влада України розуміє, що домінування однієї чи іншої держави в імпорті палива загрожує вітчизняній економіці, зокрема агровиробництву. Зокрема, «Стратегія сталого розвитку України» президента Петра Порошенка передбачала, що до 2020 року на одну країну-постачальника енергоресурсів припадатиме не більше 30% всього паливного імпорту.

Міністерство палива та енергетики вирішило відкласти повну диверсифікацію завозу пального до 2035 року. До цього часу українська економіка має скоротити свою потребу у нафтопродуктах з 4,3 млн тонн до 3,1 млн тонн на рік. Але як досягнути такої мети, Мінпаливенерго не деталізувало. Прилаштуватись до «паливних» планів уряду спробувала група «Приват». Шостого березня 2018 року  компанія «Укртатнафта» попросила Міжвідомчу комісію із міжнародної торгівлі Мінекономрозвитку квотувати завіз нафтопродуктів, не більше 55 тис тонн бензину і 150 тис тонн дизелю за місяць з кожної країни, або ж 30% всього українського ринку. У вівторок, 17 квітня, учасники Всеукраїнського аграрного форуму, зокрема Всеукраїнська аграрна рада попросили прем’єр-міністра Володимира Гройсмана не квотувати імпорт пального, аби не виник дефіцит енергоресурсів у 15% українського ринку. МЕРТ зважив на прохання аграріїв, тому 23 квітня цього року відхилив прохання групи «Приват». Якби уряд пішов би на поводу у Коломойського, його заводи змогли би наростити долю на ринку України від 25% максимум до 40%.

Логічно, що Україна не варто чекати проблем із імпортом енергоресурсів, та створити власні запаси палива. Тим більше, шо підписана у 2014 році угода про Асоціацію з ЄС прямо вимагає наявність в Україні мінімального запасу нафтопродуктів, необхідних для 90 днів роботи всієї економіки країни. Виконувати таке зобов’язання Україна взялась лише у листопаді 2017 року, коли очільник Держрезерву Вадим Мосійчук показав представникам ЄС «Концепцію стратегічного резерву нафтопродуктів». Чиновник запропонував, щоб наша країна тримала «про запас» 600 тисяч тонн пального і 1,4 млн тонн сирої нафти на складах державних установ. Але законопроект «Про стратегічні резерви палива» керівник Держрезерву подасть в Кабмін лише восени цього року. Коли документ потрапить до сесійної зали парламенту, взагалі невідомо. Як і невідомо, чи матиме Україна до того часу стабільні поставки палива аграріям та іншим секторам економіки.

Читайте також: Робота на дизелі, або чому аграрії боялись обмежень на імпорт нафтопродуктів?