Андрій Дикун: Ми намагаємось знайти ринки збуту цукру в Європі та на Близькому Сході

Нещодавно асоціація "Укрцукор" змінила голову - незмінний багато років Микола Ярчук залишив посаду, а на його місце прийшов Андрій Дикун, який до того очолював Асоціацію виробників молока та був заступником міністра аграрної політики в 2014 році. Чому відбулась така ротація та що чекає одну з найпотужніших аграрних галузей в інтерв’ю Agravery.com.

Вас призначили головою Асоціації «Укрцукор» після того, як її багато років очолював Микола Ярчук. Що ця зміна означає для Асоціації?

- На сьогоднішній день я б не говорив про кардинальні зміни. Микола Ярчук зробив дуже багато, в Асоціації працює потужна команда експертів. Залишилось лише трохи її осучаснити і зробити підходи до роботи більш ринковими. Втім, ми пропонували Миколі Миколайовичу залишитись працювати, але він не погодився.

Що в першу чергу ви маєте зробити на посаді?

- Проаналізувати попередню роботу та розробити ґрунтовну програму розвитку національної цукрової галузі. Тому зараз ми з колегами активно займаємось вивченням законодавства України, Європи  та інших передових країн, які працюють в цукровій галузі. Шукаємо внутрішні резерви, які ми можемо використати, розмірковуємо над тим, що можна покращити, а що - оптимізувати. Тобто аналізуємо всі процеси, які є у виробництві цукру: з поля та до реалізації готового продукту. Нам є до чого прагнути, адже середня врожайність цукрового буряку в Україні нижча за європейську, а витрати енергії на виробництво тонни цукру вищі. Тобто висока собівартість робить продукт менш конкурентним.

Які основні завдання перед вами поставила Рада директорів?

- Точно я зможу відповісти на це питання після того, як програма реформ буде затверджена на засіданні Ради директорів, яке відбудеться на початку листопада. Але ми маємо виконати три завдання: розробити загальні правила для всіх підприємств, забезпечити збут цукру на зовнішніх ринках та зробити «Укрцукор» саморегульованою організацією.

Перше: останні роки галузь постійно хитає – ціни то зростають, то падають. Є закони, які мають її регулювати, але їх ніхто не дотримується. Тому, і це вольове рішення всіх гравців галузі, потрібні загальні правила, за якими будуть працювати підприємства, що мають у складі декілька заводів, та підприємства, що мають лише один. Всі вони хочуть працювати і заробляти гроші. Тому треба, щоб правила гри були прості та зрозумілі не лише виробникам цукру, а й суспільству загалом і а закріплені законодавчо. Коли всі розумітимуть, яким чином відбувається ціноутворення в галузі, не буде спекуляцій на тому, що цукор — це соціальний продукт, ціни на який постійно треба контролювати.

Наступне завдання — пошук ринків збуту. Зараз цим кожне підприємство займається самотужки.

Нещодавно говорили, що Україна може поставити мільйон тонн цукру в Китай.

- Мені це здається трохи нереальним: бо на ринку є цукор, який виробляється з тростини, і він конкурентніший. Адже тростина шість років росте на одному місці і Бразилія може варити цукор протягом десяти місяців, а не квартал, як наші заводи. Тому собівартість українського цукру набагато вища.

Втім, ринки збуту все одно треба шукати. І ми намагаємось їх знайти в Європі та на Близькому Сході. Бо якщо ми вироблятимемо багато цукру, його треба комусь продавати. Орієнтуватися тільки на внутрішній ринок, це значить обмежувати розвиток галузі. Бо, якщо виробництво зросте, то ціна одразу впаде, багато заводів наступного року не почнуть сезон, ціни знов підуть уверх, а ще за рік виробництво зросте – і ми матимемо такі коливання постійно.

Третє завдання від Ради директорів — стати саморегульованою організацією. Претендувати на цей статус, після того як відповідний закон буде прийнято, нам дозволяє стовідсоткова репрезентативність, адже всі цукрові заводи представлені в асоціації. Ми можемо розподіляти квоти, робити аналітичні дослідження, писати закони. Цими справами має займатися асоціація, а не чиновники.

Наприклад, давайте візьмемо питання імпорту цукру. Україна є членом СОТ і 260 тис. тонн цукру щорічно може завозити з-за кордону. Питання в тому, хто це робитиме і в якій формі цукор має бути завезений. Адже одна справа – готовий пісок, і зовсім інша - сирець, який треба переробляти. На мою думку, все це має погоджувати асоціація. Також асоціація має регулювати імпорт замінників цукру, адже їх бум в останні роки – величезна проблема.

Загалом, де є чиновники, там є корупція. А в Асоціації представлені всі члени галузі і працюють правила демократії. Нема такого: чим більше підприємство, тим більше прав. Я в цьому особисто переконався ще до того, як очолив Асоціацію. Бо був присутній на зборах директорів і бачив, як працює кворум.

Навіть «Астарта», яка є лідером ринку зі значним відривом, не має першості?

- «Астарта», як і всі члени асоціації, має право голосу. Так, вони входять до Ради директорів, але крім них є і інші підприємства. Це приємно, бо немає перекосів.

Чому призначили саме вас? До цього ви не були помічені в тісних зв’язках з цукровою галуззю.  

- Насправді, я займався цукром ще тоді, коли не мав жодного стосунку до Асоціації виробників молока. Я  працював з компанією, яка ним займалась, вивчав цукрову проблематику, відвідував заводи Індії, Китаю та ряду інших країн.

Моє перше знайомство з асоціацією «Укрцукор» відбулось тоді, коли я працював заступником міністра аграрної політики і певні сили хотіли завезти в Україну цукор-сирець. Тоді  я керував цим напрямком і для мене було очевидно: якщо внутрішній виробник і без того має проблеми, то він просто не витримає, коли в країну ввезуть таку кількість цукру. Мені вдалось донести цю думку до Кабміну. Разом з делегацією від «Укрцукру» ми ходили в Мінекономіки, де пояснювали що до чого. Крім того, я багато років працюю з різними галузевими асоціаціями, деякі сам створював. Тобто маю великий досвід. Тому Рада директорів запросила мене на загальні збори, я поспілкувався з усіма членами асоціації, дізнався їх думки про розвиток галузі. Потім, на наступному засіданні, презентував своє бачення. Так мене й вибрали головою.

Кажуть, що вас запросив особисто власник «Астарти» Віктор Іванчик.  

- Я дуже добре знав багатьох людей з цукрової галузі й до «Укрцукру». Історично склалося, що багато власників цукрових комбінатів мають і молочні ферми. Тобто ми спілкувалися в рамках Асоціації виробників молока й з Віктором Петровичем.

Нещодавно ми писали про проблеми з декларуванням цін. Виробники скаржаться, що не можуть добитися погодження цін. Цю проблему вирішено? Які зараз найсуттєвіші проблеми в галузі?

- Так, певний час ринок був дестабілізований, але, думаю, що найближчим часом проблема буде вирішена. Взагалі, декларування цін - це абсурдне явище, якого немає ніде в світі. Цукор – соціально важливий продукт та підвищувати ціни на нього більше, ніж на 1% в місяць, без погодження заводи не можуть. Це було введено в обіг в 1996 році, як спосіб стримування зростання цін. Погоджувати мала Державна інспекція України з контролю за цінами. Вона була фактично ліквідована під час створення Державної служби з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів на чолі з Сергієм Глущенком. Але оскільки служба ще не працює на повну силу, інспекція формально виконує свої обов’язки. Але на ділі відбувалось так: представники заводів приходили до інспекторів, а ті просто не приймали документи. Люди не знали, що робити, бо згідно закону не можуть підвищити ціни, а у відсоток, враховуючи інфляцію та девальвацію, ніхто не вкладається.

Які проблеми ще є?  

- Періодичне бажання встановити мінімальні ціни. Про них часто говорять напередодні виборів. Так було і цього разу. Але не треба перекладати на бізнес соціальні проблеми, якими опікується Мінсоцполітики. Бізнес має розвиватися та заробляти. Тоді і в держави будуть кошти.

Якщо «Укрцукор» отримає статус СРО, то єдиною можливістю для держави регулювати ціни залишаться інтервенції.

- Так і треба: Аграрний фонд має закупити цукор, коли він дешевий, а потім продати, коли він дорогий, і підтримати спочатку виробника, а потім споживача. Минулого року так робили з борошном, коли був дешевий хліб. Але Аграрний фонд останні роки не купував цукор.

Минулого року у виробників цукру були проблеми з газом, адже «Нафтогаз» до останнього часу не гарантував постачання. Цього року більшість працювала з приватними трейдерами. Перехід був безболісний?

- Не зовсім. Раніше все було зрозуміло: є «Нафтогаз», у якого всі купують, та Мінагрополітики, що затверджує списки компаній. Цього року заводи мали самі підписувати договори на постачання газу. І багато хто заключив договори з рейковими трейдерами. Тобто компанія обіцяла нижчу ціни, підписувала угоду, а потім виявлялось, що вона просто не має газу. І компанія, що обіцяла газ, просто не має відповідного ліміту на його експорт. Майже третина заводів мала труднощі. Втім, розібрались. Мінпаливенерго швидко зреагувало і склало список, з ким можна працювати, а з ким ні. Тому всі заводи, які планували запуск, почали та працюють. Думаю, що наступного року ми підійдемо до цього більш ґрунтовно, проговоримо все з міністерством перед початком сезону. Також не треба забувати, що з кожним роком все більше заводів переходить на альтернативне паливо. Цього року це вже 11. Якби ми мали зелений тариф, переходів було б ще більше. І це допомогло б компаніям зменшити собівартість цукру та зробило б його виробництво більш конкурентним. 

Наталія Гузенко

фото: nikvesti.com