Яблучний прорив: Чи зможе Україна нав’язати конкуренцію на ринку яблука

Яблуко — одна з основних плодових культур у світі, що за обсягом виробництва поступається лише апельсинам та бананам. Головними його виробниками традиційно лишаються Китай, США, Туреччина і Польща, на які припадає найбільший обсяг експорту яблука в світі.

Україна теж не стоїть на місці і поступово намагається зайняти свою нішу на цьому ринку. З 2009 по 2012 рік урожай яблук в Україні зріс майже на 50% — з 853 тис. тонн до 1,13 млн тонн, порахували в FAO. Таких темпів зростання немає ні в кого з топ-15 світових виробників яблук. Якщо в 2009 році Україну та попередню в списку Аргентину розділяли 17% урожаю яблук, то вже в 2010 — 10%.

Яблуко було і залишається головною плодово-ягідною культурою для великих компаній. За останні п’ять років ринок яблука в Україні зріс майже на 20%, при цьому пропозиція місцевого столового яблука за цей період зросла в 3,5 рази. Незважаючи на те, що значна частина плодів і ягід в Україні вирощується в невеликих фермерських господарствах і в господарствах населення, у виробництво фруктів вкладають кошти і великі компанії. Наприклад, з 2007 року розвиває фруктовий напрям «Сварог Вест Груп». У 2010 році власні фрукти почала вирощувати група компаній T.B.Fruit, що спеціалізується на виробництві сокових концентратів та інших продуктів переробки.

Багато років поспіль для нашого виробника головним зовнішнім ринком залишався ринок Росії. Втім поступово компанії хочуть позбавитися цієї залежності.

Через кордон

Починаючи з 2011 року Україна відчутно знижувала показники реалізації яблука за кордоном. Якщо в 2010-му було експортовано 98 тис. тонн яблука, то у 2014-му — близько 20 тис. тонн. Про це звітує база UN Comtrade (база світової торгівлі ООН). Втім, впевнені українські експерти, ці цифри є не враховують неофіційних каналів продажу. Без яких виробники не можуть обійтись, адже основним ринком для українського яблука є Росія.

За даними «АПК-Інформ: овочі та фрукти» у серпні 2014 року Україна займала четверте місце в рейтингу країн-постачальників яблук в РФ, поступаючись Китаю, Сербії та Азербайджану, тоді як роком раніше вона перебувала на одинадцятій позиції. На цьому можливості, створені економічною політикою сусідньої держави, закінчилися. У вересні Росія заборонила імпорт українських яблук. Втім заборона не стала кінцем для експорту, впевнена Тетяна Гетьман, керівник проекту «АПК-інформ: овочі та фрукти». За її словами, в 2014/15 маркетинговому році Україна експортувала близько 40-45 тис. тонн яблук. І основна частина відправлялася саме до РФ через Крим і треті країни.

«Росія нерідко говорить про імпортозаміщення у найближчі роки. Але попри усі свої заяви і наміри щодо цьоого усвідомлює, що залежна від імпорту. Загалом Росія приблизно на 60% імпортозалежна країна. І у найближчі 10-15 років ситуацію змінити буде складно. Тому так чи інакше Росія буде змушена споживати продукцію з-за кордону. А враховуючи, що ціни на нашу продукцію для росіян доступніші, це буде додавати популярності саме українській продукції. Адже коли порівняти ціни Польщі — найбільшого постачальника яблук до РФ — і наші, ми однозначно доступніші більшому відсотку населення, і це змусить купувати українське», — впевнена експерт.

З нею згоден і власник найбільшої фруктової компанії країни — T.B.Fruit — Тарас Барщовський. «Те, що вони (Росія — ред.) зараз перешкоджають експорту, то тимчасове явище, — говорить він. — Вони загородилися від польських яблук та возять з Чилі, але оскільки то не та ціна та не той смак, то возять польські яблука через Казахстан або Білорусь різними схемами. Тому я думаю, що найближчим часом все вернеться назад і українські яблука будуть в Росії. Неофіційно вони й зараз там є. Бо, коли тільки заборонили експорт, казали, що всі яблука підуть на сік або згниють на складах. Втім все виїхало до Росії».

Пошуки альтернативи

Зав’язка на ринок Росії призвела до того, що компанії майже не шукали альтернативи. І деякий час змушені були відмовитися від експорту. «Раніше ми, як і більшість, були орієнтовані на ринок Росії, та минулого року з нею торгівлю не вели», — розповів Віталій Юрченко заступник директора зі збуту компанії «Аграна Фрут Лука». За його словами, це стало проблемою. Період реалізації яблука обмежений. Особливо для господарств, що не мають умов для тривалого зберігання вирощеного. Крім того, валютні надходження допомагають розвиватися. Адже техніка для садів, обладнання для сховищ, сортувально-пакувальних центрів, засоби захисту рослин виключно імпортні, коментує радник голови правління «Сварог Вест Груп» з питань садівництва Сергій Гавришев.

Тому, наприклад, «Аграна Фрут Лука» з прогнозованого врожаю у 6 тис тонн має намір відправити на експорт орієнтовно 30% зібраного. І розглядає ринки Казахстану, Білорусії та Польщі.

«Попри те, що ринок Європи для нас відкритий, адже нам до нуля знизили імпортні мита, там нас ніхто не чекає. У Європи є Польща, яка виробляє не 1,1 млн тонн, як Україна, а 3,5 млн тонн і частіше за все більш високої якості», — зауважила Гетьман. Хоча опитані представники компаній впевнені, що ринок Європи є перспективним для України. Проте, аби ввійти в його налагоджену структуру, Україні доведеться запропонувати щось цікаве. «Тут можна говорити і про еко-продукцію, і про окремо взяті культури, сорти. До прикладу, Україна з огляду на свої кліматичні особливості  може вирощувати гарне і якісне яблуко сортів «Голден», «Гала». Крім того, є Симиренко. У світі популярністю користується яблуко «Грені сміт», так зване «зелене яблуко», і його частка у структурі продажів велика. А наше зимове яблуко Симиренка мало популяризоване у Європі, хоча може конкурувати», — зауважив Віталій Юрченко.

Шляхом виходу на світові ринки для українського яблука, як не дивно, може стати співпраця із польськими трейдерами. «Польща — це не лише виробник, а й трейдер, який в тому числі постачає яблуко з Бельгії, Голандії, Австрії. Якщо ми почнемо співпрацювати з ними, нам стане відчутно легше виходити на міжнародні ринки», — зауважив Віталій Юрченко.

За даними профільній асоціації «ВінСадПром», поляки беруть українське яблуко, проте невеликими партіями — через високі вимоги до його якості. Також не виключено розширення співпраці з Австрією. «На Вінниччині працюють господарства, що мають досвід вже не одного року такої співпраці. І тут головний акцент робиться на еко-продукцію. Її купують в окремих регіонах, а господарства вирощують урожай без застосування пестицидів», — говорить заступник голови асоціації «ВінСадПром» Сергій Бойчук. За його словами, через невисоку ціну українське яблуко цілком може конкурувати на ринках Франції та Германії. Як і на ринках Середньої Азії та Африки, де до того ж не треба отримувати додаткових сертифікатів.  

Підтвердити якість

Але щоб гарантовано отримати збут, кожен виробник має пройти сертифікацію. Це і вимоги компаній-партнерів, що займаються продажем, і реальне підтвердження якості та безпечності продукції. Окрім українського сертифікату, треба пройти надзвичайно детальну перевірку якості і отримати сертифікат GLOBAL G.A.P.

«На сьогодні такий сертифікат ми отримали по вишні та суниці, а попереду маємо підтвердити його і по яблуках. Це упродовж року надаватиме нам право експортувати сільгосппродукцію у будь-яку країну світу. За рік сертифікат потрібно повторно підтвердити. Його отримання ставить дуже високі вимоги до виробництва, та ми оцінюємо процедуру як позитивний досвід, бо знатимемо чого насправді вимагає Європа. Якщо ми будемо мати підтверджений якісний продукт, це дасть право на рівних спілкуватися з партнерами із Польщі, разом ми знайдемо ринок і з ними поїдемо і в Голландію, і в Словаччину і на інші ринки Європи», — зауважили у компанії «Аграна Фрут Лука».

У той же час експерти кажуть, що через високі вимоги Європи не всі виробники зможуть отримати сертифікат GLOBAL G.A.P. «Це не просто стерильна чистота на підприємстві. Це дуже складна структура пов'язана з сертифікацією НАСРР. Якщо говорити про яблука, то GLOBAL G.A.P перевіряє навіть на якому рівні деревце посаджене, який трактор, скільки у тракториста зубів. І це не жарт. Люди хочуть знати все про те, хто торкався до продукту. І наші виробники не можуть собі дозволити, чи то з огляду економності, чи то з огляду економічної ситуації», — зауважив директор логістичного центра торгового дому «Калинівка» Сергій Довбня.

Цю точку зору розділяють і у асоціації «ВінСадПром», зазначаючи, що на сьогодні процедури отримання сертифікатів забюрократизовані, особливо це стосується українських сертифікатів. Крім того, це додаткові витрати на навчання персоналу, яких сьогодні у аграрії, як правило, нема. 

Наталія Подуст

фото: pixabay.com