Інвестувати не можна заборонити: як захистити інвестиції у меліоративні системи

керівниця сектору "Сільське господарство" Офісу ефективного регулювання BRDO

В Україні продовжує функціонувати система зрошення та дренажу, яка була побудована ще за часів Радянського Союзу. Наразі вона конче потребує реконструкції та модернізації.

За оцінками експертів, реконструкція системи зрошення коштуватиме близько 3 млрд дол. США. Однак якісне оновлення системи дозволить вирощувати додатково близько 10 млн тонн зернових та майже 3 млн тонн технічних культур щороку загальною вартістю не менше 100 млрд гривень, або 3,5 млрд доларів.

Законодавчо українська меліоративна система має три рівні — загальнодержавний, міжгосподарський та внутрішньогосподарський. На жаль, такий розподіл існує більше на папері, ніж на практиці, бо розділення систем так і не завершилося. Через відсутність чіткого розподілу та норм регулювання окремих систем, на сьогодні маємо безліч проблем. Так, загальнодержавні та міжгосподарські меліоративні системи сьогодні віднесено до сфери управління Держводагентства, на утримання яких виділяються державні кошти. Але без показників результативності ефективність використання коштів з держбюджету залишається «сумнівною».

Найбільше проблем виникає щодо регулювання внутрішньогосподарських систем. Адже сільськогосподарська земля була розпайована ще у дев’яностих роках, і з того часу функціонування цих систем залишилося поза увагою держави. Як наслідок, з одного боку, ми маємо пайовиків, які досі не є балансоутримувачами чи повноцінними власниками меліоративних систем на своїй землі. З іншого — орендарів землі, які, роками вкладаючи гроші у розвиток системи зрошення та дренажу, не мають законодавчої можливості реалізувати на них своє право власності. Згідно з Постановою Уряду власниками внутрішньогосподарських систем, які не підлягали паюванню в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств потрібно вважати органи місцевого врядування. Та по факту, з 2003 року в управління вони їх так і не отримали.

Власність зобов'язує

Виходить, що законодавчо незахищеною залишається кожна з перелічених сторін. Жодна з них не може законним способом відбудовувати та модернізовувати систему або ж зареєструвати право власності на речові права. Тобто, будь-хто з них, вкладаючи гроші в модернізацію, ризикує власними інвестиціями. Визначити, хто саме є власником модернізованої системи, украй складно навіть через суд.

Корінь проблеми — у відсутності стратегічної політики управління меліоративними системами ще з часів незалежності. З одного боку, в Україні надавали державну підтримку агровиробникам на краплинне зрошення та відновлення цих систем. З іншого — згубна бездіяльність законодавчих органів призвела до того, що учасники ринку фактично не можуть захистити свої права.

У 2019 році Уряд схвалив Стратегію зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року. Однак далі стратегії не пішло — в планах компетентних органів досі немає її відображення. Це призводить до великої кількості юридичних колізій та негативно впливає на розвиток меліоративних систем в цілому.

Так, наприклад, маємо кейси судових справ, де орендар, що відновив систему за власний кошт, вимушений реалізувати своє право власності через набувальну давність. В іншому випадку власник паю відмовив у відновленні системи провідній аграрній компанії через побоювання, що з відкриттям ринку землі його пай значно зросте в ціні і в подальшому він не зможе його продати. Через те, що законом чітко не регламентовані права кожного з учасників ринку, наразі претендувати на частину власності відновленої системи може будь-хто з них.

Учасниками конфліктів часто стають і органи місцевого самоврядування, що приймають рішення про реконструкцію/модернізацію систем, а по факту — продають труби з внутрішньогосподарських мереж на підставі договорів купівлі-продажу невідомим суб'єктам. За такими фактами порушуються кримінальні справи, та пошкодженої меліоративної системи це не поверне.

Як зазначає Міністерство юстиції, меліоративні системи можуть бути предметом угод, оскільки не виключені з цивільно-правового обороту. І відсутність державної реєстрації речового права цьому не перешкода. Разом з тим, аграріям, які, наприклад, будують нові і відновлюють пошкоджені гідротехнічні споруди, часто відмовляють у державній реєстрації прав на них. Усе це ускладнюється ще й тим, що жодна з систем не відображена на публічній кадастровій карті України. Тобто, навіть під час подачі позову до суду неможливо визначити її чіткі координати.

Не все так добре і з загальнодержавними та міжгосподарськими меліоративними системами.

На перший погляд, все зрозуміло — є держава в особі бюджетної установи Держводагентство, яка управляє загальнодержавними та частково міжгосподарськими системами. Утримання систем відбувається за рахунок бюджетних коштів та є досить вартісним. Незважаючи на це, виділені кошти не можуть покрити всі витрати.

Навіть за умов значних витрат, не було проведено державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки (30%, якщо брати Одеську, Миколаївську та Херсонську область), до того ж вони не обліковуються в бухгалтерському обліку. Експертна грошова оцінка земельних ділянок не проводилась, а водогосподарські організації використовують будівлі та споруди без проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.*

Якщо піти ще далі, слід констатувати: ми досі не маємо затвердженого державою чіткого переліку загальнодержавних меліоративних систем — основи та бази для управління всіх систем загалом. Це й не дивно, бо в Україні немає порядку ведення такого переліку. По суті, держава не володіє повною інформацією про своє майно.

Що треба змінити

Аби позбутися юридичних колізій та якісно реформувати галузь, потрібно використати трирівневу організаційно-економічну модель, в яку входять реформа права власності, реформа суб'єктів управління та реформа режиму використання інфраструктури. В основі цих змін має бути баланс екологічних, соціальних та економічних інтересів. Це стосується також і систем протипаводкового захисту та систем подачі питної води.

Експерти Офісу ефективного регулювання BRDO провели ґрунтовне дослідження системи зрошення та дренажу і працюють над Концепцією реформування галузі меліоративних систем. Вона передбачає розподіл функцій управління інфраструктурою та водними ресурсами, оптимізацію органів виконавчої влади, удосконалення нормативно-правової бази та запровадження нових законодавчих механізмів щодо права власності. Тобто, комплексу заходів, що стане запорукою успішного функціонування меліоративної системи в Україні.

Для повноцінної реалізації Концепції необхідно провести повну інвентаризацію наявної інженерної меліоративної інфраструктури та внести ці дані у Публічну кадастрову карту України та Державний водний кадастр, які будуть доступні онлайн. Крім цього, має бути затверджений перелік загальнодержавних меліоративних систем і створена єдина база моніторингу зрошувальних та осушувальних земель для ефективного планування діяльності підприємців на землях.

Для забезпечення ефективного функціонування інфраструктури також слід визначити право власності на землю та меліоративну структуру як державне, комунальне чи приватне, та оформити таке право. Далі — передати міжгосподарські меліоративні системи в управління територіальним громадам. Згодом — визначити внутрішньогосподарські меліоративні системи, що можуть бути передані у користування або власність, залучити державну підтримку та інвестиції у модернізацію, реконструкцію, розширення меліоративної системи.

Така модель реформування галузі дозволить у майбутньому відновити цілісність систем зрошення та дренажу, зупинити скорочення поливних площ та спростити/удосконалити процедури будівництва/реконструкції нових систем. Важливим результатом стане можливість закріпити законодавчо право власності на системи, що дозволить залучити інвестиції у сферу.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама