Цукрова галузь – «експортний локомотив» чи «пережиток радянського часу»

Коментарі

0

заступник голови правління НАЦУ «Укрцукор»

Як розвивалась цукрова галузь та які виклики стоять перед нею? 

Цукрова галузь України — одна із найстаріших серед сфер харчпрому, яка веде свій лік вже практично 200 років.  Саме тоді були відкриті перші цукрові заводи, а до 1917-го їх вже було 187. Саме цукор був найважливішим предметом українського експорту до 1914-го р. Варто відмітити, що в цей час Україна посідала друге місце в світі за обсягами виробництва цукрового буряку (після Німеччини). З огляду на те, що обсяг споживання був невеликим, формувався значний експортний потенціал для галузі.

За радянського часу було побудовано ще декілька заводів і незалежна Україна отримала «на баланс» 192 цукрових заводи із сумарною добовою потужністю переробки 509,72 тис. т цукрових буряків.  Площа посіву цукрових буряків в той час складала 1,4-1,7 млн га і вироблялося 5 млн т цукру із цукрових буряків, 60% якого відправлялося на експорт.

В галузі працювало більше 400 підприємств, які не тільки виробляли цукор, а й забезпечували роботу цукрових заводів — насіннєві, машинобудівні та ремонтно-механічні заводи, бурякорадгоспи, вапнякові кар'єри, підприємства матеріально-технічного забезпечення, пересувні механізовані колони, проектно-конструкторські бюро, учбово-курсові комбінати та інші організації.

Проте, складна фінансова ситуація в країні позначилася на галузі: із 192-х заводів до сезону 2016/17 рр. збереглося біля 80, які максимально за добу можуть переробити 230 тис. т цукрових буряків. Так, загальна потужність зменшилась вдвічі, проте ті заводи, які залишилися модернізувалися і «посилилися» в рази.

І вже немає тих 1,4-1,7 млн га — в 2016 р. було менше 300 тис. га. Проте, того обсягу, який виробляють існуючі заводи більш ніж достатньо для забезпечення внутрішніх потреб країни. Надлишок цукру експортувався, в більшій мірі до країн СНД (особливо до Росії), проте у зв’язку із всім відомими подіями українські цукровики спочатку втратили ринок Росії, потім Криму та Донбасу, які були великими споживачами цукру.

За даних умов цукровики постали перед дилемою — виробляти чи не виробляти цукор? З однієї сторони виробництво продукції без стабільного ринку збуту — це «робота в мінус», а з іншого — незапуск заводу декілька років поспіль – це практично «загибель» підприємства. За роки незалежності багато цукрових заводів були «порізані», втрачено сировинну базу, а вузькоспеціалізований персонал знайшов роботу у країнах ближнього зарубіжжя.

Проте, незважаючи на поступове зменшення кількості цукрових заводів потужність основних гравців збільшувалася, адже люди розуміли, що кризовість в галузі колись закінчиться і ціна на цукор буде справедливою. І так ми дійшли до того, що в 2015/2016 МР в Україні було вироблено 1,43 млн т цукру 36-ма заводами.

Як результат постало питання реалізації виробленого продукту. Внутрішній ринок, який стагнує, представляє собою все менше цікавості для виробників. Купівельна спроможність знижується, ціни близькі до собівартості та ще ряд факторів змушують цукровиків шукати нові ринки збуту.  Серед них – ЄС, а саме Румунія, куди в 2015/2016 році було поставлено 20 тис. т цукру – максимальний обсяг експортної квоти, який виділили Україні. Як кажуть цукровики – була б можливість – поставили б більше. Тому НАЦУ «Укрцукор» неодноразово клопотав про збільшення експортної квоти по цукру. Також поставки здійснюються і до звичних нам Грузії, Казахстану, Азербайджану. Проте, значні відвантаження відправлялися і до Ізраїлю, Албанії, Шрі-Ланки, М’янми, Сінгапуру.

Що ж ми маємо в результаті — за сучасних умов розвиток цукрової галузі без експорту не можливий. З огляду на те, що навіть не всі заводи «пускаються» кожного сезону ми маємо значний запас потужності, а отже і виробництва. Так, ми можемо виробити багато цукру, проте в першу чергу необхідно думати про те, куди його реалізувати. А разом із збільшенням виробництва цукру з’являються значні обсяги меляси та жому, які теж треба продавати.  

А отже для посилення цукрової галузі необхідно працювати за наступним планом:

  • пошук нових ринків збуту та робота у сфері «промоушену» українського цукру у світі;
  • робота над підвищенням доданої вартості у виробництві; можлива кооперація та координація із представниками кондитерської, консервної, алкогольної промисловостей;
  • після збільшення ринків збуту – нарощення виробництва цукру в країні (збільшення площ, урожайності, загального виробництва);
  • модернізація переробних підприємств; збільшення їх потужностей, оновлення матеріально-технічної бази, що дасть в свою чергу можливість підняти якість продукції;
  • подальше посилення ринків збуту та закладання передумов для процвітання галузі.

Можливо зараз ці пункти здаються нереальними, проте завдяки цілеспрямованій праці всіх операторів ринку можна досягти їх виконання. І випереджаючи деякі питання стосовно того, чи зможемо ми виробляти стільки ж цукру як в 1990-му році? Зможемо, але тоді коли матимемо куди його продати. Тому працюємо разом для загальної мети.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама