Забезпечення паливом у с/г: право на видобування торфу як панацея

Аналіз ситуації у сільській місцевості демонструє, що наразі в українців немає коштів для достатнього забезпечення свого сільського господарства паливом. Тому актуальним є вирішення цієї проблеми за допомогою видобування корисних копалин, зокрема торфу, без спеціальних дозволів та гірничого відводу в межах загального природокористування. 

Україна має великі ресурси торфів, які за своїм складом придатні для використання у паливно-енергетичній сфері, сільському господарстві для виробництва компостів, покривних ґрунтів тощо. Це великий резерв, на який варто звернути увагу. В Україні геологічні запаси цієї сировини складають 2,17 млрд т, сумарна площа торфових родовищ сягає 1 млн га, а в межах промислової глибини – 642 тис. га.

Враховуючи неможливість добування вугілля на багатьох шахтах сходу України, а також ситуацію на паливному ринку у нашій державі, можна погодитися з твердженням про те, що основне застосування торфу в сучасних умовах — виробництво торфового палива (торфобрикетів та кускового торфу) для комунально-побутового та сільськогосподарського споживання.

Торф міститься в переліку корисних копалин загальнодержавного значення, тому його видобування повинно здійснюватися в межах спеціального природокористування з отриманням дозволу і проведенням інших юридичних дій, про що свідчить ст. 21 Кодексу України про надра.

Однак, ст. 23 Кодексу України про надра передбачає можливість землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів. Отже видобувати торф можна на праві загального використання надр.

Наведені режими є різновидами двох принципово різних видів природокористування, визначених ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», — загального та спеціального. І якщо надрокористування останнього виду є складним і часто неможливим для громадян, суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування торфом, то питання загального надрокористування потребує більш детального аналізу.

Згідно з ч. 2 ст. 38 згаданого Закону право загального природокористування можна охарактеризувати такими ознаками:

гарантується громадянам законодавством України;

може мати як виняток обмеження, передбачені законодавством України;

має задовольнити життєво необхідні потреби (естетичні, оздоровчі, рекреаційні, матеріальні і т. ін.);

здійснюється безплатно;

не потребує закріплення природного ресурсу за окремими особами;

не потребує відповідного дозволу.

Проте аналіз законодавства про надрокористування дає підстави констатувати той факт, що право загального користування надрами має певні обмеження і в чистому вигляді не застосовується. Підтвердженням цьому є розгляд виділених суб'єктів права видобування корисних копалин.

Зокрема, землевласники й землекористувачі мають право вільно видобувати корисні копалини без спеціального дозволу (ліцензії) та без засвідчення права надрокористування актом про надання гірничого відводу.

Але цей режим свободи видобування має визначені законом обмеження.

Зокрема об'єкт видобування (ділянка надр) обмежується:

видом корисних копалин, що підпадають під режим вільного видобування – корисні копалини місцевого значення, торф і прісні підземні води;

площею видобування — межами наданих їм земельних ділянок;

глибиною видобування — загальною глибиною розробки до 2 м (корисні копалини місцевого значення і торф) і до 20 м (прісні підземні води);

Суб'єкт видобування (землевласник чи землекористувач) обмежується:

метою видобування — своїми господарськими та побутовими потребами;

погодженням застосування спеціальних технічних засобів — місцевими радами та органами Мінприроди, якщо ці засоби можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища.

Таким чином, законодавством України передбачено можливість видобування торфу в межах загального природокористування, хоча і з деякими обмеженнями. В умовах економічної нестабільності, відсутності коштів у населення це може стати ефективним шляхом вирішення проблеми забезпечення населення сільської місцевості паливом задля задоволення сільськогосподарських чи побутових потреб.