Втрачені багатства: три причини проблем із ґрунтами

В Україні анонсоване відкриття ринку землі. Це ласий шматочок для іноземців, адже тут зосереджено чверть усіх чорноземів Європи. І, хоч наразі ще невідомо, чи дозволять їм купувати землю, але така перспектива цілком можлива. Та і українські інвестори проявляють велику зацікавленість у придбанні землі, не кажучи вже про самих аграріїв, які вже зараз розуміють усю цінність цього ресурсу. Втім, господарювання за часів Незалежності істотно знизило родючість українських ґрунтів, що може вплинути на ціну майбутніх активів. Причиною тому стало безвідповідальне господарювання.

Бідні, бо дурні

В Україні дуже багато родючих ґрунтів. Приблизно 60% площі країни – це чорноземи. Але  їх забезпеченість і збалансованість поживними елементами залишає бажати кращого.

Цьому є три причини. По-перше, далеко не усі господарства проводять моніторинг забезпечення ґрунтів елементами живлення. Відповідно, вони не можуть відкоригувати баланс і працюють на око. Вносять два центнери нітроамофоски, максимум 100 кілограмів амофосу і чекають врожаю. Бо люди так звикли, адже раніше було непогане забезпечення поживними елементами, і це дозволяло отримувати гідний результат. Але рано чи пізно запаси починають закінчуватись, адже вноситься значно менше елементів живлення, ніж виноситься культурою з врожаєм. Сучасний аграрій просто не в змозі вносити такі норми добрив, які були встановлені ще в Радянському Союзі. Він це не зможе зробити з фінансової точки зору, адже тоді землеробство стане збитковим. Тому потрібно відходити від стандартної практики внесення мінеральних добрив по стандартним схемам і вносити стільки, скільки цього потребує сама культура. А для цього треба розуміти, чого у нас не вистачає. І тут, як виявилось, проблема на проблемі. Не вистачає азоту в ґрунті. Фосфор також в дефіциті: згідно із проведеними дослідженнями, 30% площ мають середній або низький рівень вмісту фосфору. Також у нас величезні проблеми по сірці – її катастрофічно не вистачає. Її вміст наразі сягає 3-4 міліграмів на кілограм ґрунту. Це надзвичайно мало. Це означає, що на гектар у нас всього 9 кілограмів цього елементу. Тоді як пшениця виносить з ґрунту 4 кілограми сірки на кожну тонну врожаю. Ріпак виносить 10 кілограмів, тож на 4 тонни врожаю треба 40 кілограмів сірки, а у нас є лише 9. А соя потребує на тонну щонайменше 6 кілограмів, а ми не можемо їй цього забезпечити, бо українські аграрії забули про цей елемент. Вони просто його не вносять.

Якщо дивитись на мікроелементи, то дуже велика проблема у нас і з цинком. Понад 60% ґрунтів мають дефіцит цього елемента. А для того, аби отримати 10 тонн кукурудзи з гектару, необхідно винести 250-300 грамів цинку. На 40% площ існує дефіцит бору і міді. А одна тонна врожаю ріпака виносить з гектару 100 грамів бору. Ще має значення недостача молібдену – його дефіцит становить 30-40%, а в деяких областях із кислими ґрунтами доходить до 60% від норми. Це дуже важливий елемент для сої: якщо не забезпечити щонайменше 40 грамів молібдену на гектар, то ця культура не сформує бульбочкові бактерії. Також для бульбочкових бактерій потрібен кобальт, а його не вистачає на 60%. А якщо бути чесними, то на 80% ґрунтів. Залізо також грає роль в життєдіяльності бульбочкових бактерій, адже входить до складу гемоглобіну. Звісно, цього елемента вдосталь, але, якщо ґрунт переущільнений, то залізо стає недоступним, бульбочкові бактерії перестають працювати, і соя жовтіє. Єдине, по чому в нас немає істотних проблем, так це по калію і кальцію. Але нюанс в тому, що кальцій знаходиться в малорухомих, а відповідно і слабо доступних формах.

Немає гною і вапна

Другою причиною зниження родючості на сьогоднішній день є кислотність ґрунтів. Ми провели більше тисячі досліджень в різних регіонах країни і дійшли висновку, що понад 40% ґрунтів мають кислотність менше 6, а місцями рН опускається нижче 5,5. Це не дає можливості рослинам гарно засвоювати поживні елементи. І виходить, що ми витрачаємо гроші на вітер, адже внесені добрива працюють неефективно. Їх засвоєння падає з 60-70% до 30-40%. Для прикладу, якщо вирощувати кукурудзу на ґрунті із рН 5,0, то ваша врожайність буде зменшуватись на 30% від того, що ви могли зібрати при оптимальному рН. Але із цим ніхто не бореться. Аграрії вже забули, що таке вапнування, – майже ніхто цього не робить. В результаті падає валовий врожай і валютні надходження від експорту. Зменшуються прибутки аграрія, і це впливає на інвестиції у нові технології. А останнім часом вони стають ще більш затребуваними, оскільки спостерігаються постійні зміни клімату. Відбувається підвищення температур, що призводить до дефіциту вологи, а її нерівномірне розподілення погіршує ситуацію. Через це рослина часто знаходиться у стресі, від чого втрачається до 50% продуктивності сорту чи гібриду. Тому аграрію варто звернути увагу на антистресанти на основі кремнію, амінокислот, полісахаридів (хітозан) та фітогармонів (ауксини, цитокініни та гібереліни). Потрібно дати культурі усе те, що дозволить сорту чи гібриду максимально розкрити потенціал продуктивності. Зміни клімату, окрім стресу рослинам, можуть нести в собі й інші небезпеки, на кшталт прискорення ерозії ґрунтів. А із цим явищем в Україні також боряться дуже слабко.

Третьою причиною падіння родючості ґрунтів стало скорочення поголів’я ВРХ. Внесення гною істотно зменшилось, вміст гумусу, а, відповідно, і родючість почали падати. І тут аграрій не в змозі нічого заподіяти, адже тваринництво є збитковим. Втім, державні програми підтримки цього сектору також допомагають слабо. Відповідно, за роки незалежності Україна не примножувала, а тільки втрачала своє національне багатство – родючі ґрунти.