Вона – науковиця. Правила життя Ольги Капітанської, керівника науково-дослідного відділу НВК "Квадрат"

Історичне розподілення професій на жіночі та чоловічі дедалі тоншає. Вже нікого не здивуєш, що жінка служить в армії, ловить грабіжників чи тушить пожежі. І хоча жінок серед металургів чи шахтарів все ще небагато, але вони також починають з’являтись. Також, немає нічого дивного, що в аграрній сфері жінок стає дедалі більше. Агрономи вже не дивуються, коли до них приїздить тендітна жінка, яка із захопленням розповідає про фізіологічні процеси, що відбуваються в рослинах. Але така ситуація все ще залишається рідкістю, оскільки в суспільстві укріплено стереотип, що агро – це не для жінок.

Тому Agravery.com у партнерстві з Corteva Agriscience, яка входить до найкращих компанії України за показником гендерної рівності, реалізує проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми розповідаємо про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам.

Ольга Капітанська має дві освіти. Вона закінчила київський Національний аграрний університет (тепер НУБіП - Ред.) за спеціальністю плодоовочівництво та виноградарство. Проте за професією вона не працювала, а пішла у флористику, але в подальшому вирішила перекваліфікуватися та стати банкіром. Тому змінила квіти на парту в Київському національному економічному університеті. Однак криза не дала можливості стати банківським працівником,  натомість це дало змогу знайти себе в науці, а саме в Українському державному науково-дослідному інституті нанобіотехнологій та ресурсозбереження. Але з його розвалом постало питання про подальшу долю і тут з’явилась компанія «Квадрат», яка і стала улюбленою роботою та справою, що приносить задоволення.

Читайте також: Вона - агроном. Правила життя Галини Радзіцької, категорійного менеджера Corteva Agriscience

З дитинства я думала, що моє життя буде пов’язане з тваринами, оскільки моя мама ветеринар і я часто спостерігала за її роботою. Але не склалось, хоча до аграрного університету я таки потрапила, закінчила на той момент Національний аграрний університет за спеціальністю плодоовочівництво та виноградарство. Проте мені тоді здавалось, що моє життя не буде пов’язане із сільським господарством і я вирішила отримати другу вищу освіту в економіці.

Для мене складнощі – це стимул для руху вперед. Наприклад, для багатьох момент здачі екзаменів – це великий стрес, а мене надихало. Мені це подобалось. Це був стан збудження, швидко здав, побіг далі. Це був драйв. І будь-які складнощі я сприймаю саме так. Чим більша завантаженість, тим більше мене це приваблює, а коли закінчується сесія чи якийсь великий проект, ти відчуваєш себе розгубленою та наче спустошеною, і саме це спонукає до постановки та вирішення нових задач.

Переламний момент, який пов’язав мене з рослинництвом та сільським господарством, стався після декрету. Мене запросили спробувати свої сили у Інституті нанобіотехнології. Вони розвивали розробку наноматеріалів в рослинництві. Тоді тільки створювався цей відділ і їм потрібні були кадри. Спочатку мене взяли науковим співробітником, а потім я очолила відділ. Тема була не заїжджена, нова, було дуже багато нової інформації і потрібно було заново навчатись. Дослідження цієї тематики я продовжила в аспірантурі Інституту фізіології рослин та генетики, у кінці минулого року захистила дисертацію і здобула ступінь кандидата біологічних наук.

Інноваційні тематики захоплюють, тому я і досі продовжую працювати в ритмі пошуку чогось нового. Постійно відкриваю для себе нові знання, починаю досліджувати, намагаюсь розібратись у різних джерелах даних та зробити правильні висновки. Навіть та сама фізіологія рослин. Кожен окремий процес ти гарно розумієш, але поєднати це у систему та чітко усвідомити, як вони працюють на рівні цілого організму, дуже складно. І коли вдається поєднати ці ниточки між собою або знайти цікаві рішення – це приносить задоволення від наукової роботи.

Наука – це справді круто і дуже цікаво, навіть якщо це наша українська наука, яка знаходиться у скруті через нестачу фінансування. Уся справа в тому, що у нас в науці дуже гарні кадри, справжні ентузіасти. При бажанні можна навчатись чомусь і безкоштовно. В епоху інтернету можна знайти багато інформації або поїхати навчатись до іноземних інститутів, які мають ще більший доступ до наукової літератури та широку базу для досліджень. Під час мого навчання таких можливостей я не бачила, або  просто не знала про них. Мабуть, це на краще. Я взагалі ні про що не шкодую. Кожен крок був важливим, оскільки ніс в собі досвід, навіть якщо він мав негативні результати.

В Україні не роблять того, що може робити середній за рівнем інститут в Європі. І я не знаю, що має статись, аби українська наука запрацювала. Наразі усе так сумно в країні, що людям не до науки, і це бентежить. Держава намагалась зробити так, аби наукові установи існували за рахунок наукових програм чи договорів про співпрацю на комерційній основі. Але для цього вони мають бути гарними менеджерами, вчитись залучати інвестиції та клієнтів. А як вони можуть ефективно це робити, якщо не мають в своєму штаті висококваліфікованих менеджерів. А найняти спеціалістів вони не можуть, оскільки їм потрібно платити високу зарплатню. Це замкнене коло. Тобто спочатку потрібно знайти інвестиції, налагодити ефективну роботу та почати розвивати наукову діяльність. А наразі у нас усе зводиться до примітивних досліджень на кшталт фенологічних спостережень чи розрахунку біологічної врожайності. Це те, що робили споконвіку ще на рівні магістерської роботи.

Другий ключовий етап в моєму житті – це початок роботи в компанії «Квадрат», де я працюю і понині. Ми з цією компанією познайомились ще коли я працювала в Інституті. Вони завжди мене приваблювали цікавими ідеями та професіоналізмом. Мені дуже пощастило, що я стала частиною «Квадрату», тут чудовий колектив, гарні керівники та драйвова робота, яка спонукає постійно думати та розвиватись. Це робота моєї мрії. Іноді читаю публікації, де стверджують, що не реально знайти ідеальні умови для роботи, коли є мотивація, задоволення від роботи та матеріальна винагорода за свою працю. Тішить думка, що вони помиляються. 

Для того, щоб залишатись на місці – потрібно бігти з усіх ніг, а для того, аби опинитись в іншому місці – потрібно бігти в два рази швидше. Ця цитата із «Аліси з Задзеркалля» якнайкраще підходить як для ринку мікродобрив, так і до нашої компанії. Постійно потрібно приймати нестандартні рішення, шукати інновації, відрізнятись від інших і давати ринку цікаві та ефективні рішення, щоб бути у тренді.

Для того, аби стати успішним у цій професії, потрібно бути цілеспрямованим та мати бажання вчитись. Важливо ставити собі завдання і намагатись його вирішити. Іноді буває так, що у тебе поганий настрій, а жінкам це притаманно частіше, чи є якесь незадоволення від результату роботи. Одразу думаєш собі, ну хіба ж це проблема, давай шукати рішення. Не варто сподіватись виключно на позитивний результат, не треба зупинятись у разі виникнення якоїсь проблеми. Головне – це не сидіти на місці. Повторюсь, для того, аби зробити крок вперед – потрібно дуже швидко бігти, швидше за інших. І це буде запорукою успіху будь-якого співробітника.

Я зрозуміла, що з агро я вже нікуди не дінусь. Це до мене остаточно прийшло під час роботи в компанії «Квадрат». Тут я розвиваюсь та самостверджуюсь, як фахівець. Я відчуваю, що стаю професіоналом у цій галузі. Ми не йдемо по маленькій натоптаній доріжці, а намагаємось осягнути багато суміжних напрямків. Я не займаюсь виключно науковими публікаціями, а відповідаю ще й за маркетинг, мушу опановувати основи ІТ або механізації, оскільки сучасне сільське господарство включає в себе безліч галузей. Тому постійно доводиться, вдосконалюватись, дізнаватись щось нове. І щось вдається добре, а щось не твоє, тоді звертаєшся за допомогою до колег. До речі, а в цьому проявляється цінність професіональної команди та злагодженої роботи компанії.  Загалом з агро я не піду і плести макраме точно не збираюсь, я краще піду у трактористи, чи стану гонщиком. Доречі, ми ж спонсоруємо гоночну команду, що їздить на багі. В разі чого, піду до них.

Я не намагалась займати якісь високі посади, але у тому, що чоловіків на керівних посадах більше – немає нічого дивного. Жінка не має морального права повністю присвятити себе кар’єрі, якщо має сім’ю, вона повинна суміщати роботу та родину, постійно чимось жертвуючи. Взагалі дилема робота/сім’я – дуже важка. Це і для мене важко, я «живу»  роботою і іноді ловлю себе на думці, що я повинна перемикатись, оскільки дитина також потребує уваги. Ти начебто дома, але в голові в тебе думки про поглинання поживних речовин листовою поверхнею. Я помітила, що усі розмови з дитиною в мене йдуть не про машинки чи ігри, хоча він мабуть і намагається говорити зі мною про це, але бачить, що реакції немає і тому переходить до наукових тем. Тому ми часто спілкуємось про атоми, молекули чи фотосинтез. І от дивлюсь на це зі сторони і думаю, оце так дитинство. Для будь-якої жінки це проблема.

Чи може жінка займати високі посади? Безперечно може! Жінок у сільськогосподарському бізнесі і справді не так багато, особливо на керівних посадах. Але, якщо вона керівник, то її будуть поважати не лише жінки, а й чоловіки, бо вона домоглась цього результатами своєї роботи. Вона заради цього, скоріш за все, пожертвувала сім’єю і це була свідома жертва. Проте я вважаю, що жінці важко займати високі посади, де потрібно відкидати емоції та приймати зважене рішення. Жінка по своїй природі дуже емоційне створіння. Це не суть характеру тої чи іншої людини, це так закладено. Тому це має бути дійсно жінка з «залізним стержнем», яка керується холодним розумом в прийнятті будь-якого рішення. Я вважаю, що це не гендерна нерівність, а так виходить в силу об’єктивних причин.

Я завжди старалась уникати напрямку продажів. Для того, щоб цим займатись – потрібно бути природженим продавцем. Особливо жінці-менеджеру в сільському господарстві. Агрономи, які звикли працювати в полі, радше будуть слухати хлопця, ніж жінку. Тож часто можна почути фразу «Що ти там мені розкажеш, дівчинко моя? Я і так усе знаю». Тобто жінок не сприймають у якості менеджерів, допоки ти не доведеш, що варта уваги. А для цього потрібно бути справді гарним професіоналом. Але при спілкуванні на більш високому рівні вже не так важливо, чи ти хлопець чи жінка. Якщо тобі є що сказати і ти будеш права, то тебе обов’язково почують.

Намагатись вмовити агронома, що жінки та чоловіки однаково професійні, а навіщо? Краще відправте до нього чоловіка, нехай він з ним розмовляє. От проаналізуйте, кого ми бачимо на виставках? Напівроздягнених хлопців? Ні, там симпатичні дівчата роздають листівки та рекламують продукти. На цьому будується рекламна компанія, яка орієнтована на людей, які так краще сприймають інформацію. І я це сприймаю цілком адекватно. Це лише інструмент маркетингу. Мені запам’ятався один випадок, я тоді ще не працювала в «Квадраті», і на виставці я побачила, що ця компанія використовує в рекламній компанії дуже гарних дівчат в корпоративних платтях. Компанію я тоді взагалі не знала, а от дівчат запам’ятала..

В агросекторі можна заробляти гроші. Менеджер з продажів за сезон може придбати собі квартиру чи машину. Та навіть якщо не брати продажі. Головні агрономи в агрохолдингах мають дуже гарну заробітну платню. І вони займають свої посади не тому, що їх мама з татом призничили, а завдяки власним здібностям та здобутому досвіду. Ось про це потрібно розповідати в аграрних вишах. Стимулювати студентів до розвитку. Давати їм можливість розвиватись, а не навчати як краще  «сапкою працювати». Я пам’ятаю свою практику в університеті, в більшості випадків саме до цього вона зводилась. Хіба від такої практики є зиск студенту? Чи вона стимулює до роботи в аграрному секторі? Ні! У підсумку з 30 чоловік моєї групи, окрім мене в аграрному секторі залишилось чотири або п’ять  людей. Але вони з самого початку виділялись серед інших, бо знали заради чого прийшли на навчання.

Читайте також: Вона – торговий агент. Правила життя Людмили Колоус, торгового агента з продажу насіння торгової марки Pioneer

фото: приватний архів Ольги Капітанської