Трактори на експорт: як виробники сільгосптехніки долають залежність від Росії

Як зазначає Павло Штутман, голова ради асоціації «УкрАгроМаш», власник «Ельворті Груп» (до складу якої входить «Червона зірка»), на сьогодні внутрішній ринок не може поглинути той обсяг сільгоспмашин, який виробляють українські заводи. «Незважаючи на високий рівень зношеності тракторів та іншої техніки, український сільгоспвиробник обмежений у фінансах. З боку ж держави, щоб підтримати аграрія, не робиться майже нічого, — каже він. — За нинішньої ситуації в Україні середні і великі машинобудівні компанії, які не зможуть експортувати продукцію,— безперспективні».

Погоджується з ним і віце-президент з маркетингу і продажів індустріальної групи «УПЕК» (бренд «Лозівські машини») Роман Гіршфельд. «Експорт є частиною нашої стратегії розвитку. У цьому році плануємо подвоїти обсяг виробництва, в тому числі за рахунок позитивної динаміки поставок за кордон. Сьогодні ми експортуємо в різні країни близько 30% продукції, маємо намір збільшити цей показник до 40—45%», — підкреслює він.

Росієзалежність…

З усіх експортних ринків головним джерелом доходів для українських виробників сільгосптехніки є російський. В кращі роки наші заводи відвантажували в РФ до 90% вироблених тракторів та 60—70% — інших машин і механізмів. Попри погіршення політичних та економічних відносин між країнами, для багатьох українських заводів російський ринок залишається ринком номер один, перевищуючи за обсягом внутрішній.

У січні цього року Росія припинила вільну торгівлю з Україною, ввів 10-відсоткове мито на продукцію Made in Ukraine. Першими це відчули на Харківському тракторному заводі. Як розповідав у лютому тодішній генеральний директор підприємства Владислав Губін (в березні на ХТЗ відбулися кадрові зміни, новим генеральним директором став Андрій Коваль), в 2015 році угоди на постачання тракторів заключали без врахування мита, сплачувати яке довелося підприємству. Крім того, в лютому Росія ввела 15-відсотковий утилізаційний збір. У підсумку — за неповні два місяці українські трактори подорожчали на 25%. «Ми не просто втратимо ринок, а погіршимо наші позиції», — зазначав тоді Губін, підкресливши, що в 2015 році ХТЗ поставив у Росію близько 50% продукції.

На момент написання статті, офіційний коментар керівництва ХТЗ отримати не вдалося. Водночас, як розповідають на заводі, труднощі з продажами є. Зокрема, російські дилери побоюються посилення санкцій між країнами чи націоналізації виробництва.

Ці проблеми погрішили і без скрутну ситуацію на підприємстві. ХТЗ завершив 2015 рік з чистим збитком в розмірі 218 мільйонів гривень. Крім того, згідно рішення Вищого адміністративного суду має повернути понад 400 мільйонів гривень боргу за міжнародними кредитами, отриманими під державні гарантії. В квітні додався скандал навколо російських власників підприємства і наміру перевести на територію РФ частину обладнання. Щоб не допустити цього, Київський районний суд Харкова в рамках досудового розслідування кримінального провадження наклав арешт на рухоме і нерухоме майно підприємства. ХТЗ спробував оскаржити рішення, але 19 квітня стало відомо, що Апеляційний суд Харківської області відхилив скаргу.

Для виробників несамохідної сільгосптехніки, яких не торкнувся утилізаційний збір, введення мита стало менш критичним. Як розповідає Гіршфельд, у Росії є попит на якісні і недорогі ґрунтообробні, посівні та інші машини. «Для російських фермерів важливі ефективність і ціна. За цими критеріями українська техніка залишається конкурентоздатною», — зазначає він, підкреслюючи що торік «Лозівські машини» збільшили експорт в Росію в три рази.

Як додає директор «Заводу Кобзаренка» Анатолій Кобзаренко, чергова девальвація гривні фактично нівелювала введене Росією мито на українську продукцію. «За рахунок того, що гривня впала, ми вирівняли ціни, які в Росії залишилися на рівні минулорічних», — пояснює він. Торік в Росію підприємство відправило майже чверть виробленої продукції. В цьому році, як очікується, продажі будуть не гіршими. «На початку року ми виграли тендер на поставку 28 причепів "Атлант" для однієї з російських компаній», — наводить приклад Кобзаренко.

(Не)європейська альтернатива

Як зазначають опитані Agravery.com керівники заводів, швидко замінити російський ринок для більшості виробників буде важко. Як зазначає Штутман, в СНД спостерігається жорстка конкуренція між виробниками і сильний протекціонізм з боку урядів.

Крім того, через транзитну війну Росії з Україною виникли труднощі з поставками в Казахстан. Торік ця середньоазійська країна зайняла друге місце в рейтингу імпортерів української ґрунтообробної і посівної техніки, а також збиральної (експортовано машин і механізмів відповідно на 4,5 млн та 2,4 млн дол.). «Казахські аграрії цікавляться широкозахватними ґрунтообробними агрегатами. У нашій продуктовій лінійці є такі машини, і ми готові рухатися на цей ринок. Але багато що залежатиме від того, чи будуть труднощі з транзитом», — зазначає Гіршфельд.

Крім пострадянських країн, українську сільгосптехніку можна побачити на полях в Латинській Америці (на Кубі і у Венесуелі), в Африці (Єгипет) і навіть в Австралії. «Є контакти з дилерами з Китаю, Саудівської Аравії, Алжира, Туніса, Південно-Африканської Республіки. Відпрацьовуємо варіанти співпраці з США, Канадою, Австралією. Це цікаві ринки, де ми можемо конкурувати, але й важкі, в тому числі через проблеми з логістикою. Тому про масові поставки поки говорити рано», — пояснює Кобзаренко.

Дані Державної фіскальної служби України

Альтернативою ринком для української сільгосптехніки може стати ринок Європейського Союзу. Але, наголошує Штутман, швидко закріпитися на ньому вітчизняним машинобудівникам не вдасться. Одна з причин — відсутність кредитно-страхових інструментів для експортерів.

«Продавати в Євросоюз — це величезна робота яка потребує координації з боку уряду. Зараз кожний виробник самостійно шукає спосіб вийти на нові ринки, де його ніхто не чекає. При чому проблеми починаються вже в Україні, — каже Штутман. — Щоб закріпитися в Європі, як і на будь-якому іншому великому ринку, потрібно відкрити представництво, склад техніки і запчастин, сформувати дилерську мережу. У нас же продовжує існувати незрозуміла практика, відсутня в інших країнах: щоб відкрити представництво, приміром в Німеччині, треба взяти ліцензію НБУ. Це складна бюрократична процедура, яку до того ж потрібно повторювати щороку».

Проблемою для експортерів сільгосптехніки є й безсистемне повернення ПДВ. «У цьому місяці ми не отримали 10 мільйонів гривень. Це багато для нас. Як ми можемо планувати роботу, коли нам  не повертають ПДВ протягом кількох місяців?» — каже Штутман. Торік «Червона зірка» збільшила експорт у ЄС на 25%. «Але поки це 6% від обсягу виробництва», — розповідає він, додаючи, що як ключові для українських виробників сільгосптехніки в ЄС варто розглядати ринки країн Східної Європи.

Один в полі… воїн

Найбільше серед українських виробників в плані експорту в Євросоюз просунувся «Завод Кобзаренка». Як пояснює його директор, ті, хто зараз зверне увагу на ЄС, будуть у виграшному становищі. «Ми диверсифікували експортні поставки саме за рахунок Євросоюзу. Наша продукція представлена в Польщі, Румунії, Угорщині, Чехії, країнах Прибалтики та інших. Минулого року почали поставки в Іспанію. Шукаємо дилерів у Німеччині, Нідерландах, Данії, — розповідає Кобзаренко. — За нашими оцінками, Європа може поглинути в десять разів більше, ніж ми взагалі виробляємо. Навіть якщо завтра Росія введе ембарго на всі українські товари, для нас це не буде катастрофою».

В 2013 році компанія відкрила підрозділ «Kobzarenko Spolka» в Польщі. Це дало змогу продавати техніку під державні субсидії Єврозони, а також залучати кредити європейських банків. «Таким чином ми отримали дешевий фінансовий ресурс для розширення виробничої бази нашого заводу в Сумській області. Торік ми запустили новий цех для складання великогабаритних машин», — підкреслює Кобзаренко.

За його оцінками, на європейському ринку є ніші, зайняти які під силу українським виробникам. Водночас конкурувати в ЄС непросто. Це потребує значних затрат часу і грошей на розробку і виробництво нової продукції та її просування: «Частину продуктової лінійки ми сформували спеціально під європейського фермера. Наприклад, восени на "Agritechnica" в Ганновері представили тюковоз для завантаження і перевезення запакованих у плівку рулонів. В Україні таку технологію зберігання рулонів майже ніхто не використовує, на відміну від Європи. Весною розпочнемо демопокази цієї новинки в Польщі».

Серед переваг української техніки, зазначає Кобзаренко, — ціна. «Різниця з продукцією європейських виробників може становити 30—50%», — каже він. В той же час, щоб працювати на ринку Євросоюзу, потрібно пройти сертифікаційний бар’єр — у ЄС діють жорсткі сертифікаційні обмеження, а також чимало стандартів, відмінних від українських. Не потрібно економити і на маркетингу. «Українська продукція маловідома навіть у Східній Європі, не кажучи про Західну. Кращий спосіб, щоб про тебе дізналися, — виставки Після участі у виставці в Румунії, наші продажі в країні зросли в десять разів», — наводить приклад Кобзаренко.

Операція кооперація

Інший спосіб закріпитися в ЄС — кооперація з місцевими виробниками. Таким шляхом пішли в «УПЕК». У цьому році стартував проект компанії з британським виробником сільськогосподарських причепів Larrington Trailers. «В Україні на потужностях Лозівського ковальсько-механічного заводу локалізують виробництво причепів, а у Великобританії — ґрунтообробної техніки "Лозівських машин", — розповідає Гіршфельд. — Це перший для нас, але не останній проект обміну технологіями — в планах співпраця ще з кількома відомими компаніями».

Крім готових сільгоспмашин, Україна може стати серйозним гравцем на ринку комплектуючих, додає Гіршфельд. Вже сьогодні відомі світові виробники купують запчастини, вироблені на українських підприємствах. «По продукції "УПЕК" є інтерес європейських, американських компаній. Щодо підшипників і підшипникових вузлів ми плануємо вибудувати довготривалі партнерські стосунки зі світовими виробниками сільгосптехніки», — наголошує Гіршфельд.

«Завод Кобзаренко» пішов далі: в планах компанії — мати власний завод у ЄС. «Купили ділянку землі в Польщі, на якій в цьому році почнеться будівництво. Думаю, весною наступного року підприємство виробить першу продукцію, — ділиться планами Кобзаренко. — Заводом у Польщі ми ще й перестрахуємося, якщо конфлікт між Україною і Росією поглиблюватиметься».

Євген Пилипенко 

фото: xtz-ua.all.biz, sq.com.ua, uc.kr.ua, lkmz.com