Суперечливість стратегії розпорядження землями державної власності

Земельні торги вигідні для великих підприємств

Практика земельних торгів щодо права оренди землі безумовно є дієвим механізмом, який збільшує надходження в місцеві бюджети. Щоправда окремі норми Стратегії щонайменше викликають подив. Стратегія передбачає надання права оренди земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби та городництва лише за результатами земельних торгів. Тепер громаді для того, щоб одержати землю для випасу корів доведеться йти на земельний аукціон, що фактично неможливо реалізувати.  При цьому така норма не відповідає статті 134 Земельного кодексу України, де чітко вказано: надання земельних ділянок громадянам для городництва та випасання худоби здійснюється у позааукціонному порядку.

Щодо встановлення Стратегією стартової ціни лота у 8% при проведенні аукціонів з оренди землі, то як я раніше вже звертав увагу формально він не суперечить вимогам пункту «е» частини 4 статті 136 Земельного кодексу України, проте є нічим іншим, як штучним завищенням стартової ціни без врахування регіональних особливостей земель. Візьмімо для прикладу Київську область в якій нормативна грошова оцінка землі під багаторічними насадженнями становить 95 962 грн за гектар. Виходячи з цієї вартості мінімальна орендна плата за гектар землі у Київській області при стартовій ціні у 8% становитиме 7 976 гривень. А тепер погляньмо на природньо-кліматичні умови та стан ґрунтів Київської області. Є райони із чорноземом, а є й такі як Макарівський район, де ґрунти переважно піщані та супіщані, на яких врожайність є нижчою. Суттєво різниться нормативно-грошова оцінка земель і між областями. Приміром нормативна грошова оцінка земель під багаторічні насадження у Львівській області – 19 731 грн за гектар, Кіровоградській – 21 265 грн за гектар, Житомирській – 94 709 грн за гектар, Вінницькій – 100 903 грн за гектар. Відповідно буде різною і стартова ціна лота права оренди. Така суттєва різниця ставить сільгоспвиробників в нерівні умови.

Щодо запровадження додаткової умови для передачі земельних ділянок в оренду (наявність агрохімічного паспорта), то така норма не відповідає чинному законодавству і коштів на це непередбачено. Однак, як в нас часто буває, за все платить кінцевий споживач. Тому є підстави для побоювань, що за підготовку паспорта платитимуть сільгоспвиробники, навіть якщо це і будуть непрямі виплати. Крім того, само собою зрозуміло, що торги зазвичай виграватимуться якимись великими підприємствами, фінансові можливості яких набагато більші, ніж у дрібних виробників.

Ветерани АТО землю отримають, але не всі

У Стратегії є норма про безоплатну приватизацію земельних ділянок, насамперед учасниками антитерористичної операції. Щоправда механізм виконання цієї норми викликає значні сумніви. Адже Стратегія передбачає, що кожного кварталу у власність громадянам України може бути передано не більше 25% від площі землі, зданої в оренду в попередньому кварталі. Тобто якщо в поточний квартал з аукціона було продано право оренди на 400 га, то в наступному кварталі Держгеокадастр області має право пустити 100 га на розпаювання між людьми. Візьмімо для прикладу Хмельницьку область, в якій депутати обласної ради звернулися до керівництва держави щодо скасування Постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 7 червня 2017 року. В області здають в оренду близько 600 га в квартал. Тобто в наступному кварталі громадянам може бути передано 25% від цієї площі – 150 га землі, першочергове отримання права безоплатної приватизації на яку мають учасники АТО. Зважаючи, що в області від учасників АТО подано заяв майже на 5 тис. га, то при теперішній динаміці для забезпечення землею учасників АТО знадобиться 33 квартали або майже 9 років, що фактично позбавляє більшість учасників АТО можливості отримати земельну ділянку. Про безоплатне отримання земельних ділянок простими громадянами взагалі мова не йде.

Апелюючи твердженню, що «стратегія перекриває більшість схем в земельній сфері а також суттєво звужує повноваження чиновників по розпорядженню земельними ресурсами» відмітимо нечіткий статус затвердженої Стратегії, в якій не зазначена відповідність жодному правовому акту і такої відповідності немає фактично. Адже ряд норм Стратегії суперечать законодавству, перш за все, Земельному кодексу України. Відтак якщо на підставі Стратегії будуть прийматися рішення про надання дозволів, погоджень, реєстрації договорів їх буде легко оскаржити в суді, що ще більше посилить хаос в системі отримання та розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.

І насамкінець якщо «читати між лінійками», то в критиці на мою попередню статтю як і в Стратегії не міститься відповіді як побороти рейдерство в АПК, визнання провідної ролі сільгоспвиробництва в забезпеченні продовольчої безпеки країни, надання права громадам розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Критика повинна бути конструктивною і мати власного автора. Те ж саме стосується і Стратегії, яку необхідно приймати прозоро із залученням представників громадськості.