Q&A: що треба знати про Томос та автокефалію для України

На Різдво 2019 року Православна церква України (ПЦУ) отримала Томос про автокефалію (самостійність церкви - Ред.) від патріарха Константинопольського Варфоломія. В цілому суспільство позитивно сприйняло цю новину, оскільки наша країна отримала визнану в світі власну, самостійну православну церкву. Нагадаємо, що українська православна церква потрапила в підпорядкування московській патріархії ще у 1688 році; спроби проголосити незалежність української церкви у 1917-1921 роках завершились невдало.

Втім, в історії із Томосом залишились багато «незакритих» питань. Наприклад, чому очільник автокефальної ПЦУ має сан митрополита, а не патріарха? Чому визнання церковної незалежності України Константинопольським патріархом не призвело до автоматичного визнання іншими Помісними Церквами? (Наприклад, помісна Елладська православна церква 8 січня лише почала процедуру визнання ПЦУ, сам процес триватиме близько місяця). На ці та інші питання, пов’язані із українською автокефалією, відповіді шукав Agravery.com.

Читайте також: Agravery.com вітає із Різдвом Христовим! Кращі різдвяні пісні

Православна церква України постала лише 15 грудня 2018 року, до того Україна мала одразу три православні церкви - Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП), Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) та Українську православну церкву, підпорядковану Московському патріархату (УПЦ). Чому ж було потрібно утворювати нову Церкву, замість того аби проголосити церковну незалежність України на базі однієї з трьох вже існуючих церков?

Ситуація, коли в країні існує одразу три православних церкви, дві з яких очолює священнослужитель в сані патріарха, з точки зору церковного права не є нормальною, а свідчить про релігійний розкол та відсутність миру серед церков в Україні. Окрім того, православні церкви світу не визнавали УПЦ-КП та УАПЦ через їх неканонічність, УПЦ у відносинах зі світом самостійності не має. Тому, перед наданням Томосу про автокефалію потрібно було вирішити проблему релігійного розколу об’єднанням трьох православних церков у новоутворену ПЦУ, яка б мала канонічність та визнання православного світу.

Деталізуємо: УАПЦ про своє відновлення заявила 6 червня 1990 року. В Статуті церкви було прописано, що УАПЦ «рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні» та «визнає свій особливий зв’язок зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір’ю» (цей пункт було вписано без погодження із Константинопольським патріархатом; тривалі переговори між УАПЦ та Фанаром про визнання також не завершились успіхом).

УПЦ-КП постала у червні 1992 року, також проголосила себе Помісною автокефальною церквою в Україні як складової «Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, Главою якої є Господь наш Ісус Христос»; при цьому УПЦ-КП заявляла себе рівною «у правах з усіма автокефальними помісними Православними Церквами і незалежна у своєму устрої та управлінні» (цей пункт Статуту УПЦ-КП так і не змогла втілити на практиці).

Фактично, за 27 років незалежності нашої держави українське православ’я не змогло самотужки вирішити проблему своїх відносин зі світом, також – об’єднатись у єдину помісну церкву. Тому і знадобилась допомога Константинопольського патріархату у вирішенні релігійних проблем України. Наголосимо, що Томос не лише визнає українську автокефалію, але й визначає, за якими правовими нормами має жити самостійна ПЦУ.

Момент підписання Вселенським Патріархом Варфоломієм І Томосу про автокефалію Православної Церкви України, Храм Св.Георгія, Фанар. фото: president.gov.ua

Що таке Томос, і чому його видавав саме Константинопольський патріархат?

Томос визначається як указ очільника помісної православної церкви із певних питань церковного життя. Такий указ може видаватись як і щодо визнання автокефалії певної церкви, так і щодо тлумачення тих чи тих богословських постулатів: наприклад, у 1924 році Константинопольська православна церква видала Томос про неканонічність передачі Київської Митрополії під опіку патріарха московського у 1688 році.

Томос про автокефалію для Православної церкви України (ПЦУ). Стамбул, 5 січня 2019 року. фото: president.gov.ua

Халкідонський собор 451 року наділив Константинопольського патріарха першістю у православному світі, а також правом вирішувати питання щодо тих чи тих аспектів життя православних церков світу. Зокрема, Томос про автокефалію ПЦУ видавався на підставі правил 9 та 17 Халкідонського собору. Без визнання Константинополя не вдалось би логічно завершити процес оформлення української автокефалії. Наприклад, власну самостійну церкву Грузія має ще з 486 року; автокефалію та самостійність від РПЦ Грузинська православна церква проголосила у 1917 році; сама РПЦ визнала автокефалію грузинів у 1943 році; але остаточно місце Грузинської православної церкви на чолі із патріархом Ілією ІІ визначив Томос від Константинополя, виданий у 1990 році.

До речі, оригінал Томосу у вигляді сувою із рукописним текстом отримувала не лише Україна, але й Грузія у тому ж 1990 році.

Читайте також: Світлана Мозгова: Важливо, щоб діти в селах могли вільно спілкуватися зі світом

Якщо православний світ до Об’єднавчого собору 15 грудня 2018 року не визнавав УПЦ-КП і УАПЦ, то чи потрібно робити заново хрещення чи вінчання, проведені у цих церквах?

Ні. Священників УАПЦ і УПЦ-КП прийняли до ПЦУ у їх поточному сані. Патріарх Варфоломій не робив публічних заяв щодо можливого невизнання таїнств, проведених священниками УАПЦ і УПЦ-КП.

Невизнання раніше проведених таїнств могло бути, аби священників до ПЦУ приймали із перевисвятою. У такому випадку, раніше проведені хрещення чи вінчання могли визнати недійсними.

ЗМІ повідомляють, що станом на 9 січня 2019 року від УПЦ до ПЦУ уже перейшло понад 40 приходів. Про що саме свідчить цей факт?

Поки що – лише про те, що чисельність Православної церкви України збільшилась на понад 40 приходів. Також - що в Україні збереглись традиції самоврядування православних громад, що зародились ще від православних братств взірця 15-16 сторічч.

За даними міністерства культури, в 2018 році УПЦ налічувала 12,06 тисяч діючих приходів, УПЦ-КП – 4,8 тисяч діючих приходів. Тому, при нинішніх темпах переходів общин до ПЦУ, говорити про можливу самоліквідацію УПЦ поки що зарано.

Чому очільник ПЦУ має сан митрополита, а не патріарха? І чому ж визнання автокефалії ПЦУ Константинополем не призвело до автоматичного визнання української автокефалії серед іншої частини православного світу?

Аби Православна Церква України відразу отримала статус Патріархату, то вона посіла би 10 місце серед 15 Помісних церков світу і так би «посунула» за рангом автокефальні церкви Кіпру, Албанії та Греції, що мають давню історію, і на чолі яких стоять архієпископи.

Ці церкви були би не у захваті від такого розвитку подій, і це б стало на заваді визнанню автокефалії ПЦУ з боку грецьких церков. Наразі ПЦУ потрібно якомога ширше визнання з боку Автокефальних Православних Церков. Для цього потрібно на певний час відкласти питання патріаршого статусу. Втім, за декілька років ПЦУ зможе перейти до оформлення статусу патріархії у співпраці із Константинопольським патріархатом: це передбачає Статут ПЦУ, погоджений патріархом Варфомолієм.

Теоретично, поняття автокефалії передбачає, що власну православну церкву може мати кожна держава, в якій живуть православні віруючі. При цьому юрисдикція помісної церкви поширюється лише територією конкретної держави. До прикладу, автокефальну православну церкву має Польща, питомо католицька країна. На практиці, шлях визнання автокефалії у кожному конкретному випадку мав свої особливості, та залежав від поточних історичних та політичних умов (як це було із визнанням автокефалії церкви Грузії, наприклад). Константинопольська патріархія пропонувала напрацювати уніфікований шлях визнання автокефалії, який би був єдиним для кожного випадку. Погодити напрацювання мали під час Всеправославної наради на Криті у 2016 році, до якої готувались ще з 1970-х років. Але обговорення уніфікованої процедури визнання автокефалії довелось відкласти у «довгий ящик»: на Всеправославну нараду не приїхали представники РПЦ як найчисельнішої православної церкви, а патріарх Варфоломій не бажав конфліктів із Москвою у питаннях церковної автокефалії.

У соцмережах та ЗМІ ширяться твердження, що Томос для України має специфічну заборону для ПЦУ утворювати приходи закордоном, і що Томос обмежує юрисдикцію ПЦУ територією України. Чи вірне таке твердження?

Насправді, ніяких специфічних вимог при наданні автокефалії для нашої країни не висувалось. Тому правильніше сказати, що Томос визначає територію України як юрисдикцію ПЦУ, а не обмежує. Ця норма в чомусь навіть корисна для української автокефалії: попри все, Московська патріархія проголошує Україну своєю канонічною територією.

Дискурс про закордонні єпархії майбутньої ПЦУ постав тому, що УПЦ-КП до Об’єднавчого собору 2018 року встигла утворити 15 парафій в складі вікаріату в США та Канаді, та 44 парафії – у складі Європейського Екзархату, зокрема вісім приходів у Італії, та по шість у Франції і Німеччині. УПЦ-КП також утворила Російський екзархат, котрий поширюється на Московську та Курську області РФ. До вручення Томосу ці парафії хоч об’єднували мігрантів-українців, але не мали статус визнаних помісними православними церквами.

З точки зору Константинопольського патріархату, приходи на територіях поза прямою юрисдикцією 15 помісних православних церков є «православною діаспорою». Відтак, очолювати такі приходи має саме Константинопольський патріархат за правом першості серед помісних православних церков. Власне тому, за умовами Томосу, закордонні парафії мають перейти із підпорядкування УПЦ-КП до Константинопольського патріархату.

Слід наголосити, що УПЦ-КП не була єдиною релігійною структурою, котра поєднувала українців за межами Батьківщини. Наприклад, Українська греко-католицька церква (УГКЦ) має понад 100 парафій в Польщі, об’єднаних у Перемишльсько-Варшавську митрополію, число вірних перевищує 300 тисяч. УГКЦ також має свої митрополії в США та Канаді, єпархії - у Франції, Німеччині, Британії, Бразилії та Аргентині, окремі приходи – в країнах ЄС, Парагваї, Венесуелі, Росії та Казахстані. УГКЦ підпорядковується Папі Римському як главі Католицької Церкви.

Читайте також: Мала земля або чому працівники обирають не український агросектор?

Чи вірним є твердження, що вручення Україні Томосу про автокефалію зламало міф про Москву як «Третій Рим» та вцілому поламало ідеологію «русского міра»? Або ж - що утворення автокефальної церкви є лише технологічним ходом напередодні виборчої кампанії 2019 року?

У нашому випадку доречно сказати, що Україна отримала Томос, бо Константинопольська патріархія (інша назва – Вселенський патріархат) взагалі відкидає ідею про Москву як «Третій Рим».

Деталізуємо: вперше ідея про «Третій Рим» як заміну «Другому Риму» - Константинополю постала у 1439 році, після укладення тимчасової Флорентійської унії між католицькою та православними церквами, остаточно викристалізувалась після падіння Візантійської імперії у 1453 році. У практичному руслі ідея про Москву як «Третій Рим» втілилась, коли Іван Грозний в 1472 році одружився на Зої Палеолог, племінниці останнього візантійського імператора, а потім у 1498 році коронувався на «царя, великого князя і самодержця всієї Росії» за церемонією коронування візантійських імператорів. Окремо наголосимо, що проголошення автокефалії церкви в Московії у 1448 році обгрунтовувалось начебто втратою Константинополем свого провідного місця в православному світі. Власне, на ідеологічну спадщину про Москву як Третій Рим опираються ідеологи «русского міра» та нинішньої війни Росії проти України та всього цивілізованого світу.

Але богослови Вселенського патріархату називають Константинополь лише «Новим Римом», а Рим як столицю давньоримської держави – єдиним Римом. За їх логікою, якщо не існувало й «Другого Риму», то й проголошувати «Третій Рим» нема жодних підстав. Окрім цього, першість Константинополя в православному світі закріпили не політичні чинники, а Халкідонський або ж IV Вселенський собор православних церков. Більш того – падіння Візантійської імперії якраз вивищило роль Константинополя в православному світі: патріарх «Нового Риму» отримав від турецького султана звання «мілет-баші», тобто глави усіх православних народів. Цікаво, що англійський історик-«візантист» Стівен Рансімен вважає «що найважливішим досягненням Візантійської імперії була саме християнізація росіян».

Звісно, росіяни неоднократно намагались позбавити Константинопольську патріархію її чільного місця в світі. Наприклад, в 1948 році за ініціативи Сталіна в Москві мав відбутись Всеправославний собор, участь в якому мали взяти усі помісні церкви світу. На цьому соборі мали проголосити перехід звання «Вселенський» від Константинопольського до Московського патріархатів. Втім, патріарх Константинопольський до Москви так і не прибув, Сталін бажаної мети не досяг.

Першим у Вселенського патріархату автокефалії для України просив ще у 1921 році Іван Огієнко як міністр у справах віровизнання уряду УНР в екзилі. Майже впритул до отримання автокефалії для України наблизився третій президент України Віктор Ющенко: переговори завершились невдало через непоступливість одного з церковних ієрархів та деструктивний вплив одного екс-прем’єр-міністра України. Безпосередні перемовини про надання Томосу Україні почались ще влітку 2016 року, після завершення Всеправославної наради на Криті. Таким чином, процес отримання Україною автокефалії почався ще 100 років тому, а його кінець лише співпадає із початком виборчої кампанії 2019 року.

Читайте також: Чотири сценарії розвитку України і як на них впливає земельний мораторій