Право на надра та землю: де може бути конфлікт інтересів

Якщо брати до уваги приписи чинного галузевого законодавства з урахуванням його тлумачення у дусі добросовісності, справедливості та верховенства права, то відповідь на зазначене вище питання буде ствердною.

Так, системний аналіз приписів ч. 2 ст. 3, ч. 4 ст. 66, ч. 2 ст. 124, абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 16, ч.ч. 1, 2 ст. 18, ст. 24, ст. 25 Кодексу України про надра приводить до висновку, що законодавчо встановлені процедури оформлення дозвільних документів на користування надрами та відповідними земельними ділянками для користування надрами є тісно та нерозривно взаємопов’язаними між собою. Зокрема, отриманню дозвільних документів на користування надрами обов’язково передує отримання попереднього погодження питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб. У свою чергу, отримавши дозвільні документи на користування надрами, надрокористувач фактично отримує переважне право перед іншими особами на отримання землі в користування в межах ділянки надр, визначених такими дозвільними документами на користування надрами, що в цілях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є додатковою частиною майнових прав, наданих надрокористувачу (1) попереднім погодженням питання про надання земельної ділянки для потреб користування надрами та (2) власне дозвільними документами на користування надрами.

З іншої сторони, якщо застосовувати «сухий» формальний підхід до тлумачення відповідного законодавства, використовуючи при цьому інертну діяльність (а радше сказати – бездіяльність) орендодавців-місцевих органів державної влади, недобросовісність суміжного надрокористувача та занадто м’яку, доброзичливу та неконфліктну поведінку іноземного інвестора-надрокористувача, із відповіддю на зазначене вище питання практично можливі різні варіанти, аж до абсолютно протилежних один одному. І судовий захист іноземного інвестора-надрокористувача у такому випадку, як виявилося, далеко не панацея.

Історія однієї спірної ситуації, про яку піде мова далі, сягає кінця 90-х років минулого століття, коли площу та запаси одного родовища надр, розташованого на території одного району Донецької області, було розподіллено між трьома заявниками. Одним із заявників, який отримав ліцензію (спеціальний дозвіл) на користування надрами на площу близько 30 га центральної ділянки відповідного родовища надр, було товариство з обмеженою відповідальністю-іноземний інвестор (надалі за текстом – іноземний інвестор).

Як і вимагалося приписами діючої на той час редакції ч. 3 ст. 16 Кодексу України про надра, отриманню іноземним інвестором ліцензії (спеціального дозволу) передувало попереднє погодження питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, після чого іноземний інвестор отримав відповідний Акт про надання гірничого відводу.

Водночас, оскільки законом не визначено строк реалізації права надрокористувача на отримання відповідної земельної ділянки у тимчасове користування, враховуючи, що розробку відповідного родовища відкритим способом, який передбачає видобування корисних копалин безпосередньо з земної поверхні, планувалось здійснювати поетапно, іноземний інвестор на прохання суміжного надрокористувача, діючи в порядку ст. 24 Кодексу України законів про надра, надав згоду на тимчасову передачу такому суміжному надрокористувачу в оренду земельної ділянки, яка знаходиться на території наданої іноземному інвестору ділянки відповідного родовища надр, для використання її таким суміжним надрокористувачем для складування кровельних порід строком на 7 років.

У зв’язку із закінченням строку користування суміжним надрокористувачем відповідною земельною ділянкою на умовах договору оренди, якими не передбачалося права суміжного надрокористувача на пролонгацію такого договору, беручи до уваги приписи ст. 24 Кодексу України про надра, іноземний інвестор та суміжний надрокористувач дійшли згоди щодо можливої пролонгації зазначеного договору на користь суміжного надрокористувача строком на два роки з подальшою передачею відповідної земельної ділянки орендодавцю для надання її в користування іноземному інвестору для потреб надрокористування, про що було складено та підписано протокол спільної наради.

Незважаючи на задокументовані домовленості, недобросовісний суміжний надрокористувач вчергове звернувся до орендодавця з клопотанням про поновлення строків (пролонгацію) договору оренди відповідної земельної ділянки. При цьому, в порушення ст. 24 Кодексу України про надра, будь яких звернень від суміжного надрокористувача на адресу іноземного інвестора не надходило. Навпаки, до моменту подачі клопотання на поновлення договору оренди у черговий раз, суміжний надрокористувач листом та нотаріально засвідченою заявою надав згоду на вилучення у нього відповідної земельної ділянки на користь іноземного інвестора.

Отримавши від суміжного надрокористувача клопотання про поновлення строків (пролонгацію) договору оренди, орендодавець не з першої спроби та уже далеко за межами строків, визначених ст. 33 Закону України «Про оренду землі», та не без активної участі власне іноземного інвестора, таки спромігся відповісти суміжному надрокористувачу про наявність перешкод для поновлення строків (пролонгації) такого договору оренди у зв’язку із тим, що розглядувана земельна ділянка входить в межі ліцензійної площі надр іноземного інвестора.

Як наслідок, на стадії апеляційного провадження наразі триває судовий розгляд справи щодо поновлення терміну дії договору оренди землі. У рішенні господарського суду першої судової інстанції, винесеному не на користь іноземного інвестора, господарський суд, зазначивши одним реченням про проведення аналізу земельного законодавства та законодавства про надра, прийшов до узагальнюючого висновку про те, що наявність відповідних дозвільних документів (спеціальних дозволів на користування надрами, актів про надання гірничого відводу) не свідчать про виникнення у надрокористувача права користування земельною ділянкою в межах якої залягають надра, права на які він має.

Таки дійсно не свідчать, але в цілях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є додатковою частиною майнових прав користування надрами, наданих надрокористувачу (1) попереднім погодженням питання про надання земельної ділянки для потреб користування надрами та (2) власне дозвільними документами на користування надрами, що, на превеликий жаль, залишилось поза увагою господарського суду першої судової інстанції.

Допоки ж апеляційний господарський суд продовжує розгляд апеляційної скарги іноземного інвестора, дозволимо собі застерегти потенційного надрокористувача від вчинення незважених, юридично непродуманих, а відтак перспективно надто ризикових кроків щодо надання згоди на здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з користуванням надрами в межах відповідних спеціального дозволу на користування надрами та гірничого відводу, у тому числі стосовно передачі відповідних земельних ділянок у тимчасове користування суміжним надрокористувачам для потреб складування кровельних порід.