Насіння олійних, буряку та сої: коли чекати на визнання еквівалентності в ЄС?

Перегляд процедур з реєстрації сортів та еквівалентності українського насіння був запущений ще у 2011 році — ще за кілька років до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. 

Перший вагомий крок — визнання Європарламентом української системи сертифікації насіння такою, що відповідає стандартам ЄС, у жовтні 2020 року. Цей документ засвідчує право України на експорт насіння зернових, таких як овес, ячмінь, рис, жито, пшениця, тритикале, кукурудза та сорго, на європейський ринок. 

Ще на етапі проєкту це рішення підтримала Європейська насіннєва асоціація Euroseeds, яка вже багато років сприяє інтеграції нашої насіннєвої галузі у ринок ЄС, тісно співпрацюючи з Насіннєвою асоціацією України.

Позитивні відгуки також залишили Іспанська асоціація селекціонерів рослин ANOVE, Німецька асоціація селекціонерів рослин BDP, Асоціація селекціонерів, виробників та трейдерів насіння і садивного матеріалу в Румунії AMSEM, Італійська насіннєва асоціація ASSOSEMENTI. Всі вони відзначали високу якість українського насіння, а також наголошували на необхідності пришвидшення відповідного рішення по Україні. 

З одного боку, це вагоме досягнення, з іншого — лише початок. Адже не всі культури, які вирощуються в Україні та можуть експортуватися, були включені в згадане Рішення Ради ЄС.

Своєю чергою, позитивне рішення Європарламенту щодо еквівалентності насіння всіх ключових культур в Україні — це шлях до відкриття ринків країн-членів ЄС для експорту українського насіння. Як результат: у 2023 році вітчизняні виробники вже збільшили експорт насіння зернових та олійних у 1,5 раза у порівнянні з попереднім роком. Ця тенденція може стати поштовхом для розвитку галузі насінництва в Україні та зростання обсягів виробництва. А ще — для зменшення залежності від імпорту, який у 2023 році склав близько третини всього посадкового матеріалу. 

Що заважає рухатися швидше?

Наступний етап — визнання в Європарламенті еквівалентності українського насіння олійних, буряків та сої. Спочатку процес рухався рівно, адже за ті роки, поки тривало визнання еквівалентності насіння зернових та кукурудзи, Україна проявила себе як надійний партнер, що виконує домовленості. І вже ж процес з наданням еквівалентності затягнувся з різних причин, і не в останню чергу — через необґрунтовані побоювання європейської спільноти, які останнім часом звучать доволі гучно і непоодиноко. 

Отже, про це. 

Якість. У більшості європейців і дотепер існує стереотип про невисоку якість насіння з України. Але воно нічим не поступається європейському, а часто навіть перевищує очікування. 

До того ж велика кількість українського насіння виробляється європейськими компаніями, що мають потужності в Україні. Їх мета — збувати насіння в країнах Європи, тому вони як ніхто слідкують за дотриманням стандартів якості та вимог своїх покупців.

Непрогнозованість. Деякі європейські чиновники та виробники мають побоювання, що після дозволу Україні продавати своє насіння на європейському ринку обсяг пропозиції виросте так різко, що це витіснить з ринку місцевих фермерів, які зазвичай мають дрібні господарства і не в змозі пропонувати «привабливі» ціни. 

Подібні занепокоєння пов'язані зі слабкою проінформованістю чи то недостатньою експертизою. Приклад — нещодавні протести європейців з приводу ввезення українського зерна та кукурудзи. Цей так званий «безвіз» на експорт стосувався товарного ринку, а не насіння. А для насіння завжди вимагалася і сертифікація, і проходження фітосанітарних перевірок, і укладання контрактів. Тож Україна просто фізично не зможе стрімко наростити об'єми виробництва насіння та «завалити» європейський ринок.

Крім того, у перших рядах постачальників насіння з України будуть йти саме європейські компанії, що мають заводи на території нашої держави. У них вже є сертифікація та налагоджені торгові канали з ЄС. Тож, щоб європейське суспільство позбулося «страху» українського насіння, head-офіси цих компаній-виробників мають впроваджувати роз'яснювальну комунікаційну стратегію і наголошувати, що європейці купують насіння у «своїх».

Пропаганда. Попри те, що раціональних підстав для поширених у Європі побоювань щодо українського насіння немає, не варто недооцінювати певні емоційні, а часто — й популістські гасла. Адже еквівалентність насіння зернових та кукурудзи була визнана Європарламентом ще у 2020 році, і за наступні 4 роки Європа не стикнулася з жодними негативними наслідками такого рішення.

Серед інших чинників затримки — вибори у цілій низці країн ЄС, які відтягнули увагу. Згодом почався сезон відпусток. Але сподіваємося, що з вересня цей процес нарешті пришвидшиться. 

З позитивного — Європарламент вже створив та опублікував проєкт відповідної резолюції, в якому Україна та Молдова йдуть у спільному пакеті про еквівалентність. Тож найближчим часом очікується голосування.

Визнання еквівалентності у 2020 році й зараз: в чому різниця?

Якщо порівнювати процес отримання еквівалентності по зернових та кукурудзі з поточним (по олійних, буряках та сої), то основна відмінність — це терміни. Перший етап тривав близько 10 років. 

На 2011 рік, коли це лише почалося, інформації про Україну і конкретно про насіннєву галузь було дуже мало. До того ж рівень виробництва, технології були ще не такими розвиненими. Але це вже був старт: інвестори почали активно цікавитися цією галуззю, бо побачили бізнес-перспективи. 

В Україну прийшли іноземні компанії, адже тут виробництво було і залишається більш економічно вигідним у порівнянні з країнами Євросоюзу: дешевша електроенергія, достатня кількість кваліфікованих спеціалістів з можливістю нижчої оплати праці, пришвидшені дозвільні процедури тощо.

Оскільки Україна на той час була для Європи країною третього світу, то існував цілий ряд обмежень, і, відповідно, це вимагало проходження багатоетапного аудиту, що почався у 2016 році. Експерти спеціалізованих європейських органів приїздили до України з перевірками виробничих потужностей та польових умов; робили висновки, давали рекомендації. За результатами видавалися сертифікати. І в жовтні 2020 року Європарламент проголосував за визнання в ЄС еквівалентності системи сертифікації та насіння, виробленого в Україні.

Ще одна відмінність — це ставлення до України тоді та зараз. Тоді наша країна не сприймалася як конкурент, а швидше розглядалася як партнер для диверсифікації ризиків. Після кількох несприятливих сільськогосподарських сезонів в Угорщині, Франції, Румунії (2016-2020) на Україну стали дивитися як на “запасний” варіант. Це також стимулювало європейських власників насіннєвих заводів в Україні лобіювати та пришвидшити прийняття резолюції Європарламентом щодо еквівалентності українського насіння.

Позитивним є те, що нині Україні не обов'язково проходити новий аудит, адже він був пройдений ще у 2015 році, а інформаційне досьє подавалось до Єврокомісії у 2021-2022 роках. Наша держава виконала всі свої зобов'язання для прийняття рішення по еквівалентності насіння олійних, буряків та сої. Ну а в Європі нарешті пройшли вибори, сезон відпусток добігає кінця, тож новий парламент у вересні має проголосувати це рішення.

Бар'єри та можливості

Як і з попередньою резолюцією по насінню зернових та кукурудзи, в нинішньому процесі деякі країни ЄС з Центральної Європи не надто вітають визнання еквівалентності українського насіння. Вони аргументують свою позицію захистом інтересів місцевих фермерів, які голосно заявляють про ризики для своїх бізнесів ще з минулого року. З одного боку, євродепутати від цих країн не можуть ветувати рішення, з іншого — здатні вплинути на відтермінування. Адже в європейській практиці для схвалення подібних резолюцій, як мінімум, мають бути відсутні критичні заперечення.

Тут варто згадати, що до позитивного аналогічного рішення по Молдові шлях коротший. Адже ця країна не розглядається як серйозний конкурент фермерам з Європи — і за обсягами, і за якістю, і за технологіями. Відтак Україні слід продовжувати просвітницьку роботу та вибудовувати репутацію партнера, а не небезпечного конкурента.

Також Україні стратегічно корисно звернути увагу на плани Євросоюзу у галузі аграрного виробництва та тваринництва. Наприклад, Європа планує у перспективі розширити вирощування кормових трав — до 2050-х таких площ має бути 30%. Вони розглядають їх як корм для тварин, так і для відновлення ґрунтів та екосистеми. Хоч ці рослини й багаторічні, проте потреба у їх насінні буде постійна — його треба буде поновлювати. І цим попитом можна буде скористатися, звісно, якщо Мінагро нарешті розробить методики для насіння багаторічних трав. 

Якими мають бути міжнародні меседжі

Україна не є небезпечним конкурентом для виробників насіння у Європі. Наш формат — це співробітництво, спрямоване в тому числі й на диверсифікацію ризиків цього ринку. Адже кількість локальних виробників насіння доволі обмежена, тож у разі неурожаю весь регіон ризикує стикнутися з дефіцитом насіння для наступного сезону;

факт визнання Європарламентом еквівалентності українського насіння свідчить про те, що його якість відповідає євростандартам. Тому його поява на ринку створює здорову і позитивну конкуренцію, що тільки на користь споживачам та економіці регіону;

європейським компаніям вигідно розміщувати виробництво на території України: вартість ресурсів нижча, а кваліфікація спеціалістів та якість продукції не гірші європейських, а подекуди навіть краща;

Україна є постачальником насіннєвої продукції на європейський ринок вже багато років. Вона вже проявила себе як партнер, який виконує контракти навіть в умовах гарячої фази війни;

Україна не має наміру і можливостей різко збільшити обсяги виробництва насіння і «завалити» європейський ринок. Нарощування виробництва буде відбуватися поступово, протягом мінімум 5 років, і найімовірніше — за провідної ролі європейських насіннєвих компаній.

Необхідні зміни в законодавстві

Сьогодні на доопрацюванні знаходяться Методичні вимоги щодо збереження сортових та посівних якостей насіння зернових культур. Ці документи мають містити оновлені правила щодо організації насіннєвих ділянок, сортових та посівних якостей насіння. Зміни, внесені до методології, мають відповідати вимогам ЄС для дозволу експортування на європейський ринок.

Також окремий напрямок — насіння кормових трав, щодо якого зараз в Україні відсутні вимоги до інспектування посівів та їх оцінки відповідно до вимог ЄС. При цьому уже є проєкт, наданий нами як Асоціацією, та звернення. І — навіть клієнти на вироблене українське насіння.

Рік тому в дію вступили зміни стосовно ведення електронних Реєстрів у сфері насінництва та розсадництва та реєстрації прав на сорти. Нині необхідно завершити як законодавче оформлення електронної платформи, так і фактичну реалізацію в дії “Є-рослинництво”. Саме цей ресурс буде містити базу сортів.

Критично необхідно також затвердити підзаконні акти щодо закону про ГМО, включаючи Порядок державної реєстрації та перереєстрації ГМО та Порядку ведення Державного реєстру ГМО. 

Тож сьогодні є розуміння, куди і як рухатись. Своєю чергою, Насіннєва асоціація України й надалі буде й стратегічним змінам в законодавстві, і співпрацювати з європейцями, тримаючи у фокусі визнання еквівалентності українського насіння.