На початку століття європейське пиво варили з українського хмелю

Німеччина, Бельгія, Британія – визнані в світі пивовари купували хмель на Волині

Хмелярство в Україні має давні традиції. Його вирощували для виробництва хмільних напоїв та, поки не з’явилися дріжджі, для випікання хліба. Офіційним початком розвитку українського хмелярства вважають другу половину ХІХ століття, коли чехи в 1866 році в Дубнівському, а згодом, у 1877 році, в Житомирському повітах Волинської губернії заклали перші товарні хмільники. За якістю волинський хміль не поступався кращим закордонним зразкам, а за ароматом навіть їх перевищував. Це сприяло популяризації його на світовому ринку та збільшенню площ до 6,0 тис. га в 1913 році. Збут хмелю вважався досить прибутковою справою оскільки його заготівельна ціна у десятки разів перевищувала ціну зерна.

Рейтинг українського хмелю на ринках Західної Європи щороку зростав. У 1907 р. на ринок Великої Британії було вивезено з України лише 9 пудів хмелю, у 1908 р. — 40, у 1909 р. — 118, у 1910 р. — 975, в 1911 р. — 487, в 1912 р. — 492 пуди. В Німеччину український хміль експортували у значно більших обсягах. У 1912 р . в цю країну було вивезено 10 746, а в Австро-Угорщину  навіть 50 066 пудів. На початку ХХ ст.  англійські пивоварні фірми закуповували хміль у Дубенському повіті Волинської губернії за допомогою німецьких посередників. Але починаючи з 1911 р., після організації хмелевого ярмарку у Дубно, українських хміль почав надходити до споживачів Великої Британії без посередників. Волинський хміль завойовував міцні позиції на європейському ринку через свою високу якість й тим, що вартість виробництва одного центнера становила 18–25 руб. за врожайності з одного гектара 10–12 центнерів. У Німеччині, Австрії, Франції й Англії хміль діставався виробникам у 1,5–2 рази дорожче.

Напередодні Першої світової війни український хміль з’явився на бельгійському ринку, у все більших обсягах збувався у Німеччині, Австрії та інших країнах Західної Європи. За даними статистиків Російської експортної палати, з губерній Правобережної України вивозилося щорічно від 250 до 300 тис. пудів хмелю.

У незначних обсягах хміль експортувався й з інших регіонів України. Головними конкурентами наших хмелярів на ринках Західної Європи були експортери США і Німеччини.

Великої шкоди галузі завдали перша світова та громадянська війни. Так, у 1918 році під хмільниками було 2000 га, а 1922 року ще менше — 280 га. Заготівлею хмелю тоді займалися спеціалізовані кооперативи, як от Житомирська, Коростенська, Малинська окрсільгоспспілки. На Волині діяв «Хмільсоюз», який очолював хмелярську кооперацію округи.

В 30-ті роки площі хмелю збільшилися до 5388 га, а валове виробництво становило 4869 тонн. Під час Другої світової війни площі під хмелем знову зменшилися до 1389 га, а валове виробництво — до 338 тонн. Чергово галузь відродилася в повоєнний період: уже на початку 1969 року під хмільниками було близько 7,0 тис. га. У 80-х роках в Україні хмелем було засаджено 10 тисяч гектарів. Щорічно збирали по 8 тисяч тонн. П'ята частина повністю покривала внутрішні потреби. Все інше – експортували в решту 15 республік Союзу. Україна була п’ятою в світі після США, Німеччини, Китаю та Чехословаччини. З 1991 по 2005 роки площі насаджень зменшилися в сім разів. Дещо збільшуватися площі почали лише з 2007-го. Зараз хміль вирощує 70 господарств.

Наталка Пахайчук

 із архівів журналу «Агрогроші».

фото: historyinphotos