М'ясні горизонти: проблеми та перспективи галузі за версією FAO

Розглянемо три основних сегменти м’ясного бізнесу: курятина (виробничий цикл 42-45 днів), свинина (180 днів), яловичина (630 днів).

На сьогоднішній день в Україні ринок курятини розвинений досить потужно, експортуємо її у багато країн світу та постійно нарощуємо виробництво і експорт. Виробництво свинини приблизно «вперлося» в обсяги споживання на внутрішньому ринку і ми стоїмо перед викликами щодо необхідності експортувати більше свинини, щоб стимулювати власне виробництво. Якщо говорити про яловичину, то Україна, грубо кажучи, ще навіть не починала цей бізнес. Тому варто говорити про свинину та яловичину, як наступні кроки у розвитку м’ясного бізнесу.

Успішний м’ясний бізнес, як правило, включає у себе ряд складових і якщо вони розвинені ідеально, то бізнес працює ефективно.

На малюнку зображено вузькі і широкі місця. Ми говоримо про те, що розвиток цих сегментів м’ясного бізнесу залежить від держави або від бізнесу. І чим більше розвиток даного сегменту залежить від держави і менше від бізнесу ― тим гірше для перспектив розвитку.

Сьогодні в Україні найкраще розвинений сегмент кормів. Ми є одним із найбільших експортерів кормів. Маємо якісні і доступні корми, що дуже важливо усіх секторів м’ясного тваринництва. При цьому по яловичині також значний вплив мають грубі корми, їх виробництво нині розвивається досить непогано, завдяки здобуткам ефективних молочних підприємств.

Відгодівля свиней відносно ефективна. Внутрішній ринок у нас розвинений так як розвинений, але, на жаль, споживачі небагаті… Але ті компанії, що працюють на ринку із виробництва м’яса свинини, роблять це якісно.

Якщо говорити про м’ясо ВРХ ― ринок цього продукту ― одне із найслабкіших місць. Адже там висока залежність від рівня доходів населення. Крім того, в Україні зовсім відсутнє інформування людей про те, що таке яловичина і яким чином її можна споживати. Тобто сьогодні ми досі не інвестували в популяризацію цього сегменту. Як наслідок ― люди вважають, що яловичина ― такий собі дієтичний, несмачний і досить дорогий вид м’яса. А переконати споживачів у протилежному ― коштує грошей.

За оцінками ФАО, переробка розвинена ще гірше. Вона у нас, здебільшого, первинна. Ми не виробляємо продукцію під певні конкретні ринки, адже донедавна російський ринок споживав напівтуші заморожені, будь-якої якості. В сучасних умовах назвати це продуктом складно. Тому потрібна глибока, ефективна і дорога переробка.

Коли вперше поставало питання про відгодівлю бичків молочних порід в Україні, то деякі фермери говорили, що це не проблема: «відгодівлю ми зробимо, а переробка коштує два мільйони доларів на величезні обсяги і це небагато». Насправді ж дійсно сучасна переробка коштує у десятки разів дорожче названих цифр.

Український експорт також недорозвинений (якщо говорити знову ж таки про свинину та яловичину). Ми мусимо пройти величезний шлях із ветслужбою, маємо розібратися, що хочуть споживачі у конкретних країнах, налаштувати виробництво і переробку під ці потреби.

Слід усвідомлювати, що різним ринкам потрібні різні види м'яса. Для прикладу, у Китай їдять практично все. І навіть те, що ми вважаємо відходами. Данці навіть жартують, що зі свині вони не продають лише голос. Хоча і його уже можна придбати у вигляді рінгтона.

Генетика. Хоч вона в Україні здебільшого  й імпортна, навіть використовуючи її можна успішно розвиватися і створювати власні системи оцінки.

Освіта. Досі вищі навчальні заклади у нас випускають студентів, що орієнтуються на технології, які  сьогодні майже не існують на практиці. Система змінюється, але тут є високий вплив держави і дуже низькі можливості покращення щодо бізнесу. Приємно, що є вже окремі позитивні зміни, але ще потрібно пройти дуже довгий шлях із тотальною підтримкою з боку бізнесу.

Про дорадництво та науку в Україні поки нема що й говорити.

Якщо говорити про перспективи, варто відмітити, що ми перебуваємо на початку другого етапу розквіту м’ясного ринку ― свинарському (перший ― курятина, третій ― яловичина). А може варто зразу й «перескочити» до третього? Адже саме тут ми можемо бути досить конкурентними. Адже це продукція із величезними потенційними ринками, майже не обмежена релігійними поглядами (на відміну від свинини, яку споживають навіть не всі християни). Багато країн Арабського світу, із якими уже налагоджено тривалу співпрацю на ринку кормів, можуть стати надійними партнерами у цій сфері.

До того ж це єдиний вид м’яса, де ми зможемо конкурувати навіть на європейському ринку. Звичайно за умови, що забезпечимо необхідні показники безпечності даного виду продукції. А це це багатий, надійний і стабільний сусід.

Ми вже маємо велику кількість бичків молочних порід, які коштують дуже дешево. У нас найдешевші концентровані корми в світі, і ми вже навчилися досить ефективно працювати з грубими кормами для молочних корів.

Цей бізнес вигідний для молочників (додаткова виручка та зменшення витрат на корми), вигідний для країни (додаткова валютна виручка, податки, робочі місця), вигідний для переробників (додаткова виручка).

ФАО вбачає кілька можливих варіантів розвитку цього напрямку:

- інтеграція через агрохолдинги (за зразком птахівництва, коли великі ферми самі виробляють і переробляють продукцію);

- кооперація (в нас, на жаль, зразків немає, але їх є дуже багато в світі);

- спеціалізація - кожен займається своїм сегментом. Ця модель розвитку популярна у США, хоча там є і приклади кооперативів.

Декілька цифр:

- щорічно Україна втрачає до 1 млн. бичків, які могли б бути відгодованими до м’ясних кондицій (їх або ліквідовують малими, або продають у живій вазі);

- це приблизно 700 тис. тонн живої ваги ВРХ;

- що є еквівалентно 20 млрд. грн недоотриманої виручки на рівні виробника!

- це також втрата ринку для приблизно 400 тис. тонн шротів олійних та 1 млн. тонн зерна або приблизно 7,5 млрд. грн.

Якщо ж зіставити експорт шротів і зерна із потенційним вивозом закордон м’яса яловичини, втрати від недоотриманої доданої вартості дорівнюватимуть 1 млрд доларів США. Це ті ж гроші, що у нас лежать всередині країни, але ми їх просто «викидаємо»...

Але із яловичиною може бути одна дуже важлива проблема ― високий рівень залежності від експорту. Адже внутрішнього ринку майже немає. А, як відомо, найменш ризикований бізнес той, що не сильно залежить від експорту. Однак є безліч прикладів, де залежність країн від експорту більше, ніж на 200%. Варто сприймати це як мотивацію шукати нові ринки збуту за межами країни, незалежно від ризиків. Щоб не боятися, треба орієнтуватися одразу на 10, 20, 50 країн із різними смаковими уподобаннями. Це дозволить і сектору переробки добре розвиватися і нашому споживачеві куштувати якісні продукти.

Вузькі місця українського ринку м’яса.

1. Потрібна глибока переробка м’яса, бо півтуша – не товар. В Україні вже є кілька підприємств, що їздять світом, дивляться, навчаються. Це значні інвестиції. Але ці технології потрібно поступово залучати до України. Навіть наявні у нас бички молочних порід можна непогано відгодовувати, не набагато гірше за м’ясних. Хоча і є багато нюансів.

Сьогодні ж відгодівля у нас відбувається за залишковим принципом. Від народження про бичків не так добре дбають, як про теличок, що значно знижує потенціал цієї худоби.

2. Вкрай необхідні сучасні технології відгодівлі та фахівці, що знаються на цьому.

3. Важливо розуміти світовий ринок та мати експортну стратегію ― потрібно розуміти куди ми хочемо дістатися, чому і як.

Отже, без розвитку експорту свинини і яловичини вдосконалення  згаданих галузей тваринництва надалі неможливе. Тому всі виробники, переробники повинні зустрічатися і працювати із державними підрозділами служб, що відповідають за ветеринарні питання, «тиснути» на відповідні державні органи та спільними зусиллями шукати нові ринки збуту.

Ірина Музиченко

фото: pixabay