Кінець ери ГМО-сої: чому Європа вимагає "чисту" продукцію

 Україна є одним із лідерів по експорту сої у Європі, і стратегічним партнером для низки країн – майже 70% виробленої у державі сої експортується.

Щорічна потреба соєвих бобів у Європі оцінюється 33 млн. тонн, і 40 млн тонн у шроті, причому левову частину ЄС вимушено імпортує. При чому географічно саме наша країна має найкраще положення по відношенню до країн-споживачів.

Останнім часом через низку проблем із якістю та екстенсивними принципами виробництва соєвих бобів у Латинській Америці переробники у Европейському Союзі активно шукають нових сталих партнерских відносин. Це відкриває нові можливості для нашої держави. А той, хто хоч раз намагався продати сою до Європи добре знає, які перепони стоять на цьому шляху. Багато незрозумілих нам вимог та регуляторних обмежень, замало прямих контрактів. 

Втім поки що Україна, здебільшого, експортує боби, а не продукти переробки. Внутрішня переробка сої в Україні наступні роки зростатиме. Основним імпортером переробленої сої з України на сьогодні є Туреччина, проте вона не забезпечує відповідних рівнів цін. Надалі чим більше буде контрактів з Європейським Союзом, тим більше виробники вкладатимуть коштів у переробку соєвої продукції.

Очевидним сегментом, на який зараз попит та стабільна ціна на європейському та світовому ринку – це не ГМО-соя та продукти переробки сої. У нас, на законодавчому рівні, заборонено вирощування ГМО продукції, проте ніякого контролю немає, ринок не регулюється. Натомість у ЄС набирає обертів супротив до ГМО-продукції. За останні два роки 15 країн підписали декларацію про GMO free zone, що означає заборону виробництва на цих територіях генетично-модифікованої продукції.

За очікуванням експертів, незабаром уся Європа перейде на використання цієї продукції, а поки що вона у дефіциті.

Основні споживчі тренди у Європі це:

• Повна простежуваність товару – те, що ми звикли називати «з лану до столу». Тобто споживач хоче знати звідки ви завезли партію, які її якісні характеристики, тощо.

• Локальний фактор – все більше споживачі звертають увагу на місцеве виробництво, або на походження з певного регіону Європи. Європейці, у певних випадках, не хочуть купувати товар, який транспортувався через півсвіту.

• Натуральність продукту – мінімізація або повна заборона використання для вирощування продукції заборонених пестицидів, агрохімікатів, гліфосатів, заборона десикації посівів сої декватом. 

Відсутність генетично-модифікованих організмів у кінцевій продукції. У ЕС наразі стоїть питання обмеження або повної заборони використання компонентів які містять ГМО у кормах для таварин у тромисловому тваринництві. Активно поширюється маркування на державному рівні відносно ГМО.

Україна, як потенційний стратегічний партнер, повинна думати як забезпечити виробництво та постачання сертифікованої не ГМО продукції до ЄС. Тому що саме не ГМО продукція є на сьогодні основним трендом та точкою прибутковості для виробника.

На сьогодні премія на не ГМО-сою може становити від 30 євро на тонні, а на соєвий шрот – від 55-60 євро. Тобто, якщо виробники хочуть працювати із ЕС у відгодівлі у тваринництві, то потрібно орієнтуватись саме на не ГМО-сою, і зменшувати поставки не перевіреної сировини. Іншого шляху отримувати експортні контракти та вибудовувати довготривалі стосунки із партнерами просто немає.