Їжа для Європи: експортні міфи та можливості для аграріїв

Ольга Трофімцева, керівник проекту "Консультування України в питаннях аграрної торгівлі

Ми хочемо, щоб Україна створювала додану вартість тут і експортувала до ЄС по можливості продукти переробки, а не сировину. Одне з наших основних завдань - формування позитивного іміджу України як аграрного виробника. Наша найбільша проблема - сприйняття в світі. Ось, наприклад, з чим асоціюється Україна у німців:

Я думаю, що результати в інших країнах ЄС не сильно відрізнятимуться - плюс-мінус Кличко, адже Кличко в Німеччині дуже добре відомі. Можливо десь з'явиться Чорнобиль. І ось уявіть, як важко нам розмовляти про певні позитивні речі, повязані з Україною.

Щодо міфів, то вони поширені та деякі з них є частково виправданими. Наприклад, про мізерні квоти або про те що, сертифікація виробництва чи продукту є важкою. Держава не підтримує національний експорт. Це частково так. Але в більшості це міфи. Мій улюблений - нас ніхто там не чекає. Насправді, нас не чекає ніхто та ніде як експортерів, адже ми конкуренти. Але європейський ринок дуже насичений та висококонкурентний, втім не перенасичений. Там є ніши, в які можна потрапити.

Реальних викликів для нас два. По-перше, як я говорила, це наш імідж, як країни. "Мейд ін Юкрейн" важко просувати. Доступ до фінансування - це також великий виклик та велика проблема. Щодо сертифікації - процедура справді нелегка. Процедуру треба постійно повторювати та європейські партнери будуть контролювати, перевіряти та шукати недоліки. Але реальним викликом є незнання ринку - багато з наших малих та середніх компаній в принципі не знають ринок, не знають, як він функціонує, як туди зайти, як шукати партнерів, як шукати інформацію. Не вистачає мови, ментальність відпрізняється, звикли вести бізнес з Російською Федерацією, є певні не дуже позитивні навички, до яких європейці дуже негативно ставляться - наприклад, необов'язковість. 

Треба враховувати основні тенденції на споживчих ринках. Я можу сказати про Німеччину, але це приблизно буде повторюватись у в інших європейських країнах. І вже звідси можна зробити певні висновки, куди нам можна сунутись в які ніши можна потрапити.

Зверніть увагу на органічну їжу, на їжу, затребовану вікової категорією 60+, яка також хоче харчуватись здорово. Просліжуваність ланцюга від виробництва до споживача - споживач хоче знати, де було вироблено молоко, від якої корови, як вона почувалася. Потрібна можливість поїхати та подивитися, чи хоча б знати в обличчя того фермера. Тому дуже імпонує можливість бачити Івана з Закарпаття, який виробляє цей сир або мед. Не забуваємо про ГМО, хоча тут з іміджем України не все гаразд.  

В Німеччині ми розмовляли з німецькими фермерами. І головна проблема в тому, що рітейл поділений між чотирьма групами великих гравців, які контролюють 75% ринку. І вклинитись туди дуже важко. І в інших країнах ЄС не дуже відмінна картина. І нам, як гравцям не з ЄС, ще важче - спробуй з ними домовитися, спробуй вийти на їх закупівельників. І чи продавці захочуть бачити на своїх полицях українську продукцію.

Я для себе особисто бачу можливості України в нішевих продуктах та товарах - це, наприклад, чіпси з насіння льону, висівки, конопляна мука. Тобто від українскього ринку чекають речі, які є “цукеркою”, особливим продуктом для споживача. Адже в те, що ми завалимо аграрною продукцією європейського споживача, я не вірю. Навіть в рамках вільної торгівлі, бо в багатьох секторах ми не є конкурентоспроможними. 

Однозначно органічні продукти, попит дуже великий, але вимоги  дуже серьозні. Дурити не треба - якщо після перевірки в ЄС виявиться, що ваша продукція є не біо, ви просто вилетите з пулу постачальників.

Треба звернути увагу на захист назв географічного походження (PDO, PGI та TSG). Тут поле непахане - регулювання ЄС дозволяє реєструвати захищені географічні назви, назви продуктів, традиційних страв. В ЄС на це бум - постійно реєструють такі назви. Найчастіше назви сира та вина. Але трапляються часник, помідори та все-все. В Україні є регіони, які можуть зареєструвати такі штуки дуже легко. Наприклад, "прикарпатський сир" або "полтавськи вареники" - хто зареєструє це за правилами в ЄС, матиме добрий бізнес.

Етнічні ніші - це спорно, але в ЄС є близько 10 тисяч російськомовного населення, які можуть купувати цю продукцію. Але з цього ринку важко буде рухатись далі.

Робота з профільними асоціаціями - це важливо, бо від них залежить питання квот. Треба говорити з усіма впливовими гравцями на ринку, не просто спілкуватись з чиновниками в Єврокомісії, а налагоджувати контакт з тими, хто лобіює такі рішення. А це, як правило, профільні асоціації. Тому нашим асоціаціям треба виконувати цю роботу, набагато активніше співпрацювати з ними. Тоді європейські асоціації не будуть бачити в нас загрозу та будуть менше просувати невигідні нам рішення.  

Доповідь "Експорт сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування до ЄС в рамках ПВЗВТ: міфи і можливості" на другому Національному Форумі з підтримки експорту.