Гроші – в землю: як пожвавити кредитування аграрного сектору в Україні?

Сприяння активному кредитуванню в Україні – одна зі ключових цілей Національного банку. Проте сьогодні бізнес загалом, і зокрема, представники аграрного бізнесу, часто нарікають на те, що для них доволі складно отримати фінансування від банківських установ. Вони скаржаться, що банки не готові підтримувати розвиток фермерських господарств. Чи справді це так?

Як аграріїв кредитують сьогодні

Статистика свідчить, що насправді банки хочуть і кредитують агробізнес. На сьогодні цей сегмент складає непропорційно велику частку в загальному кредитному портфелі банківського сектору – 14%, хоча частка агросектору у ВВП значно менша. Майже половина банківських кредитів аграрному сектору – це невеликі кредити від 2-х до 10-ти млн грн. Темпи приросту кредитного портфеля для агросектору протягом останніх двох років перевищували 20%.

Це означає, що банки розглядають агросектор, в тому числі і невеликі фермерські господарства, як привабливий для кредитування сегмент та прагнуть збільшувати там свою присутність.

Це логічно, адже, за оцінками НБУ, якість обслуговування кредитів підприємствами сільського господарства чи не найкраща, а рівень дефолтів - найнижчий (якщо порівнювати з підприємствами промисловості, сектору послуг, транспорту, тощо). Зокрема, рівень дефолтів серед позичальників аграрного сектору - у 1,5 рази менший, ніж у торгівлі - наступному за дисципліною обслуговування кредитів.

Інтерес до агрокредитування також пояснюється тим, що цей бізнес достатньо стійкий до економічних циклів, постійно нарощує продуктивність та обсяги виробництва. Звісно існує ризик коливання цін через мінливу погоду та урожай, але банки враховують цей фактор і закладають його при оцінці кредитних ризиків таких підприємств.

Але це не межа і потенціал для нарощення банками кредитування агросектору справді є.

Що робити, щоб агросектор більше кредитували завтра

Все ж є кілька чинників, які стримують більш активне кредитування навіть такого привабливого сегменту, як агро.

По-перше, на сьогодні банкам складно достовірно оцінити фінансовий стан фермерського господарства та його здатність повернути кредит через відсутність якісної звітності. При цьому багато фермерських господарств хочуть отримувати фінансування від банків “тут і зараз”, у максимальному обсязі, необхідному, наприклад, для фінансування посівної кампанії. Натомість, банки працюють інакше, вони мають впевнитися, що працюють з надійним позичальником. Це природньо, адже вони навчені гірким досвідом двох попередніх криз.

Щоб впевнитись у надійності позичальника банк повинен побачити якісну фінансову звітність, та/або мати гарну історію взаємовідносин з позичальником. І для маленького фермерського господарства, поступова вибудова стосунків з банком є  найбільш раціональним підходом. Фермерам потрібно крок за кроком формувати кредитну історію, починаючи з невеликих сум позик. З часом та з появою позитивної кредитної історії, вони зможуть розраховувати на все більші обсяги кредитування. Для самого позичальника така практика також може бути корисною. Починаючи з невеликих та простіших для обслуговування сум, він навчиться працювати з кредитними коштами і зрозуміє усі нюанси роботи з банками, зокрема з необхідною документацією.

Ми, як НБУ, зі свого боку, розуміємо, що для малих виробників може бути складно вести повноцінний бухгалтерський облік та надавати банкам звітність в такому ж форматі, у якому її надають великі агрокомпанії. Тому нашими регуляціями передбачена можливість оцінки банками невеликих кредитів малому бізнесу за спрощеною схемою. Ми дозволяємо оцінювати кредити до 5 млн грн на портфельній основі. Це означає, що банк визначає такі кредити високоякісними допоки за цими кредитами немає прострочки платежів. Для таких кредитів питання застави не є принциповим з точки зору норм НБУ.

Якщо говорити про позики понад цю суму, то банки повинні перш за все прискіпливо оцінити фінансовий стан позичальника та визначити ймовірність його дефолту. Коли позичальник показав свої доходи та прибутки за декілька років, і банк розуміє, що ймовірність дефолту цього позичальника є низькою, - питання  застави для банка також стає менш важливим. Саме фінансовий стан є визначальним і з точки зору регуляції НБУ.

Якщо ж позичальник не може показати належну фінансову звітність, що свідчить про успішний досвід ведення бізнесу, – банк, цілком логічно, намагатиметься зменшити свої ризики і попросить надати якісну заставу у великих обсягах. Якісної застави агровиробникам як правило не вистачає. Вартість машин та обкладання аграріїв рідко співставна із сумами необхідних обсягів кредитів. Права на майбутній врожай, на думку банків та НБУ, не є якісною заставою і не гарантують виконання боржником зобов’язань.

Тому, по-суті, запуск ринку землі є тим фактором, який може усунути фундаментальну перешкоду для більш активного кредитування агросектору. Використання сільськогосподарської землі як застави суттєво спростить доступ аграріїв до кредитів, а також неодмінно знизить вартість позик. Тому процес пошуку оптимального формату запуску ринку землі має бути прискорений.