Фахівці КПМГ: Щоб Україна отримала іноземні інвестиції, вона має дати можливість їх забрати

Український агросектор часто називають локомотивом української економіки. Проте зарегульованість галузі наводить на думку, що так буде недовго. Адже нова система податків, безліч питань до відкриття ринку землі, відсутність іноземних інвесторів через нестабільність тощо буквально зв'язують фермерам руки. Натомість за кордоном є позитивні приклади господарювання агропідприємств й, власне, різноманітні системи дотацій. Agravery.com розпитав фахівців КПМГ — партнера, керівника галузевої практики «Агробізнес» Олександра Гаврилюка та заступника директора відділу консультаційних послуг  Юрія Шведа, яких змін з огляду на нову податкову систему, числені заборони з боку Росії та остаточного набуття чинності Асоціації з Евросоюзом слід чекати аграріям.

— З 1 січня набуває чинності економічна частина Асоціації з Євросоюзом. При цьому додаткових преференцій, крім оголошених в минулому році, аграрії не отримали і зараз називають це обманом. Могли б ви роз'яснити, які вигоди дає ЗВТ з ЄС і хто від цього реально виграє?

Олександр Гаврилюк: Зона вільної торгівлі в рамках односторонніх преференцій Євросоюзу щодо України для нас запрацювала минулого року. Це був асиметричний початок: ми всі свої преференції отримали вже тоді, а ЄС отримав преференції з 1 січня 2016 року. Зараз знизилися мита для європейських товарів при їх імпорті в Україну. Відповідно посилилася конкуренція на локальному ринку між товарами з ЄС і місцевим виробництвом. Стороною, що виграла, є українські споживачі, які зможуть купувати товар дешевше. Але, враховуючи курсову динаміку, швидше за все, зниження мита особливого ефекту не матиме, тому що зростання курсу здорожчує імпорт і робить українську продукцію більш конкурентною.

Вигода для українських виробників — це доступ на ринок ЄС. Але компаніям, як правило, потрібно пройти сертифікацію і знайти канали збуту. Це тривалий процес. Деякі компанії ним займаються з 2013 року, коли підписання договору тільки планувалося. Хто не займався, той особливих преференцій не отримає. Зараз йде гармонізація багатьох норм, ГОСТів, всього, що пов'язано з контролем якості продукції. Виграти мають споживачі, які повинні отримати більш якісний продукт, який зможе продаватися і у нас, і в ЄС. Також відповідність європейським нормам дозволить українським виробникам простіше отримувати доступ і на ринки інших країн.

— Друге болюче питання — оподаткування. Компромісний варіант падаткової реформи не влаштовує аграріїв, і 25 січня вони знову планували вийти на пікет. Якщо провести паралелі з іншими галузями і податками для АПК в сусідніх країнах, чи дійсно аграрії України настільки ущемлені, як позиціонують себе? Яка ситуація з дотуванням галузі у нас і, скажімо, у сусідній Білорусі чи Польщі?

О.Г.: Зараз відбулася спроба максимально забрати пільги для всіх, включаючи аграріїв. Якісь пільги залишилися, але ті, кому підвищили податки, будуть незадоволені. Це очікувано. Ставлення до агросектору в різних країнах різне. Десь він більше грає соціальну роль, забезпечує зайнятість населення поза містами, і ця функція більш важлива, ніж здатність цього сектора створювати додатковий валовий продукт. Для України АПК є дуже суттєвим генератором доходів, доданої вартості. Країни, де АПК є одним з основних генераторів доходу, обкладають податками і зборами цей напрям.

Юрій Швед: Інше питання, як цей дохід розподіляється всередині країни. Його можна перерозподілити на інші сектори або все залишити аграріям. У більшості країн ЄС сільське господарство є соціальним сектором. Вони можуть собі дозволити збирати податки з інших галузей, перерозподіляти їх в АПК і виплачувати субсидії. Майже у всій Європі сільське господарство — це дотована галузь. В Україні такої можливості немає. Україна не має можливості платити дотації і змушена оподатковувати ті галузі, які створюють додатковий валовий продукт.

У більшості країн ЄС сільське господарство є соціальним сектором. Вони можуть собі дозволити збирати податки з інших галузей, перерозподіляти їх в АПК і виплачувати субсидії. Майже у всій Європі сільське господарство - це дотована галузь.

— Але чи насправді все так погано у фермерів?

Ю.Ш.: Звісно, додатковий податковий тягар вимиє частину коштів у фермерів, які вони швидше за все в іншому випадку направили б на інвестиції у виробництво. Не секрет, що агросектор надзвичайно страждає від браку фінансування, і «капітальний голод» не дозволяє сектору адекватно розвиватися. Але для вирішення цього питання потрібно шукати інші шляхи, наприклад, введення ринку землі, щоб землю або договір довгострокової оренди можна було закласти в банк під фінансування або активізацію роботи з аграрними розписками, стабілізацію банківської системи, посилення захисту прав кредиторів.

О.Г.: Іншим негативним аспектом зміни в податковому полі для АПК є той факт, що держава в черговий раз обдурила інвесторів, які сподівалися, що пільговий режим з ПДВ пропрацює ще 2 роки, як це було прописано в законодавстві і затверджено в коаліційній угоді. У всіх були розроблені бізнес-плани з урахуванням цих пільг, тепер їх потрібно переглядати. Можливо якісь проекти після цього виявляться збитковими. Крім цього, ми очікуємо що скасування пільг призведе до деякого зростання цін на продовольство всередині країни, оскільки колишній режим функціонував як прихована експортне мито на агропродукцію. Тепер наші внутрішні ціни ще більше наблизяться до світових. У кінцевому рахунку додатковий податковий тягар розділять і споживачі, і виробники.

— Третя біда — російське ембарго, а тепер і заборона транзиту. Все це дуже негативно позначилося на агросекторі. Потенційними ринками, здатними замістити РФ, називають азіатські й африканські, оскільки в ЄС масово наші товари не так цікаві. Чи насправді це так? І які альтернативи для аграріїв ви бачите?

О.Г.: Ми шукаємо покупців по всьому світу. Ми б не сказали, що є чіткі пріоритети. Є країни з великою кількістю населення, де є економічне зростання. Ці країни в перспективі будуть купувати більше продуктів харчування, тому ми повинні бути там представлені і конкурувати з іншими постачальниками. Сьогодні азіатські й африканські країни саме такими і є. 

У США і ЄС місцеве виробництво вже давно забезпечує внутрішні потреби. Конкурувати там нам буде важко. А на ринках, що розвиваються, де добробут населення зростає, нам потрібно бути присутнім.

Нещодавно пройшов флешмоб, під час якого фотографували українські товари в супермаркетах в різних країнах. Результати показали, що, наприклад, Йорданія і Єгипет імпортують чимало нашої продукції. Ті українські виробники, які хочуть і можуть, вже заходять на зростаючі ринки. Наприклад, з молочною продукцією, яйцями. Наші продукти якісні, їх цінують споживачі, головне — пробитися на ринки і потрапити на полицю супермаркету. Це процес тривалий, є різні регуляторні перешкоди, що треба поступово вирішувати.

Наші продукти якісні, їх цінують споживачі, головне - пробитися на ринки і потрапити на полицю супермаркету. Це процес тривалий, є різні регуляторні перешкоди, що треба поступово вирішувати.

ПРО ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ

— Ви згадали про земельний ринок. Деякий час тому експерти VoxUkraine окреслили картину з ринком землі в ЄС і спрогнозували майбутнє ринку в Україні. За їхніми оцінками, якщо в Україні співвідношення орендних ставок і цін буде таким же, як у ЄС, слід очікувати, що середня ціна на землю буде становити 2990 дол. за гектар. Як ви вважаєте, чи доцільно моделювати ринок на основі європейського досвіду і чи готові в принципі українські аграрії і, безумовно, чиновники, до того, щоб вільно продавати головне багатство країни?

О.Г.: Моделювати ринок на основі європейського досвіду, звісно, можна, але ці моделі матимуть мало спільного з українською дійсністю. Моделі у нас і в ЄС зовсім різні, величина земельних наділів різна і навіть історія землекористування різна. В ЄС дотації і вартість фінансових ресурсів багато в чому визначають вартість землі — дотації і наявність дешевого фінансування підвищують її ціну. У нас дотацій немає і не буде. А вартість іпотечного фінансування у нас на сьогодні сягає 25% річних. Ми не думаємо, що в найближчі роки, можливо і десятиліття, ціна землі в Україні підніметься вище, ніж 1000 доларів за гектар.

Ю.Ш.: Земля — це приватна власність. Право продавати і використовувати землю на свій розсуд має бути у власника, і ми до цього прагнемо або робимо вигляд, що прагнемо. Поки що найближчим часом лібералізації продажу землі очікувати важко, внаслідок того, що немає зацікавленості ключових гравців в тому, щоб це відбулося.

У той же час, є певні зусилля до того, щоб зробити ринок земельних відносин більш цивілізованим і прозорим, і наступна спроба досягти цього швидше за все буде в більш чіткому оформленні орендних відносин. Буде сформовано поняття довгострокової оренди землі. Укладатиметься договір оренди конкретної ділянки на певний строк. Цей договір можна буде закладати в банк, продавати. Власність буде залишатися в тих же руках, але право користування цією власністю можна буде монетизувати. У багатьох країнах така практика дуже поширена, наприклад, у Швейцарії, Гонконгу є ринок прав оренди землі.

Ми не думаємо, що в найближчі роки, можливо і десятиліття, ціна землі в Україні підніметься вище, ніж 1000 доларів за гектар.

— Тобто спочатку нам потрібно узгодити орендні земельні відносини, а вже потім говорити про ринок землі як такий?

О.Г.: Наступним кроком, напевно, буде надання права продажу. І тут буде стояти питання, хто матиме право купити землю. Остання версія проекту закону припускала, що право купити матимуть тільки громадяни України в певних лімітах. Це відрізає від попиту на землю всіх іноземців, які потенційно могли б вкласти великі гроші.

— Здається, нас чекатиме певний хаос...

Ю.Ш.: Перші роки введення права продажу, швидше за все, й справді будуть дуже хаотичними. Є багато людей, які готові продати землю за будь-які гроші. Тому перші продажі після лібералізації відбуватимуться за дуже низькими цінами. Поки всі бажаючі не розпродадуть землю, вона буде коштувати дуже дешево. Агрокомпанії можуть зайнятися скуповуванням землі через підставних осіб або номінальних власників. З якогось моменту у тих людей, які не встигнуть продати свої наділи, не буде іншої можливості, крім як здавати свою ділянку в оренду крупному землекористувачу за будь-які гроші на довгостроковій основі. Оскільки зараз власників землі мільйони, і кожен володіє маленьким ділянкою від двох до п'яти-семи гектарів, у таких продавців в угоді з продажу переговорна сила, доступ до інформації та знання законів дуже слабкі.

О.Г. У спробі зрозуміти, що буде відбуватися з ринком землі після первинного хаосу лібералізації, ми б дивилися на ринок нерухомості. Також можна подивитися, як відбувалася масова приватизація в 90-ті роки. Концентрація земельної власності буде відбуватися приблизно за тією ж моделлю. Швидше за все, люди, які будуть землю продавати, отримають дуже маленькі гроші в цьому процесі. Але посередники і перекупники зможуть залучити в країну дуже істотні інвестиції. І це матиме позитивний ефект і для галузі, і для всієї економіки.

ПРО ІНВЕСТИЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ

— Торік досить спірними виявилися результати рейтингу Doing Business — методика розрахунку змінилася і дискусії про те, на 16 або на 4 позиції піднялася Україна, не вщухають і тепер. Тим часом уряд розробив план просування України до першої двадцятки рейтигу. Як ви його оцінюєте?

О.Г: Серйозною проблемою в Україні є захист прав інвесторів. Перед тим, як зайти на ринок, інвестор подумає, як він ці інвестиції забере. Для Doing Business потрібно працювати в цьому напрямі. Він включає і суди, і фізичну безпеку. Це ключове питання, яке потрібно вирішити, щоб дійсно піднятися в рейтингу. Це не просто адміністративний питання. Це —створення клімату довіри та виконання вимог. Наведу простий приклад: зараз заборонена виплата дивідендів за кордон. Багато інвесторів турбуються, як вони можуть інвестувати, якщо потім не зможуть забрати свої інвестиції назад. Для початку треба хоча б прибрати ці обмеження, відкрити виплату дивідендів. А щодо плану просування в рейтингу — план хороший, головне — його реалізувати. Всі кроки, які будуть зроблені в цьому напрямі, матимуть позитивний довгостроковий ефект.

Серйозною проблемою в Україні є захист прав інвесторів. Перед тим, як зайти на ринок, інвестор подумає, як він ці інвестиції забере.

— Якщо говорити про інвестиційну привабливість в АПК, на ваш погляд, що найбільш цікаво іноземцям і чи можна говорити про те, що інтерес до українських активів зберігається, незважаючи на кризу і війну?

Ю.Ш.: Всі великі агрохолдинги хочуть залучити інвесторів на певну частку, але продати повністю — такий інтерес зустрічається рідко. У інвесторів є певний інтерес до міноритарних часток. Більш активний ринок активів поменше.

О.Г.: Якщо говорити про сторонніх (нових) потенційних інвесторів (тобто не тих, які вже представлені на українському ринку), то у них є інтерес вже не до самих наділів/полів, а до переробки, транспортування, зберігання. Не завжди він реалізується, але є запити — і в іноземців в тому числі. Виростити, зберегти, транспортувати, продати — ось ця сфера викликає інтерес.

— Ваш колега з EY Олександр Романішин акцентував увагу на тому, що в Україні інвестора цікавлять невеликі активи як у рослинництві, так і в тваринницькій сфері. Чи можете ви з ним погодитися?

Ю.Ш.: З Олександром я, в цілому, погоджуся. Невеликі активи, безумовно, цікаві, але є інтерес і до великого бізнесу. Є бажаючі придбати дешеві активи в період, коли в країни криза, але продавець не завжди йде на зниження ціни, і тут угод заключається дуже мало. Торік у нас була не одна ситуація, коли був запит на купівлю, про всі деталі домовилися, але коли ситуація в країні трохи покращилася, продавець вирішив почекати, поки виросте ринок.

О.Г.: Цікава особливість ринку в період стресу — багато активів генерує невисоку прибутковість, всі моделі розрахунку вартості цих активів показують загальну низьку вартість, але при цьому продавці не хочуть продавати актив за такою ціною, бо закладають потенціал зростання доходів і вартості бізнесу. Зараз є великий розрив між ціною, запитуваною продавцем, і тією, яку пропонує покупець. Крім того, зараз немає великої кількості операцій, які б вказали, де посередині між цими цінами лежить справедлива ціна.

— А якщо говорити про сировинні ринки, де ціни, м'яко кажучи, танцюють ламбаду, на ваш погляд, чи не пора українським виробникам залишити в минулому сировинну модель економіки і зайнятися переробкою, створенням доданої вартості?

О.Г: Для того, щоб займатися переробкою, потрібні капіталовкладення. У нас в країні вартість капіталу дуже висока в порівнянні з тим, скільки він коштує в країнах з розвиненою економікою. Будь-яка спроба залучити капітал для того, щоб запустити переробку, у нас буде неконкурентна в порівнянні з такою ж інвестицією в розвиненій країні. І наша дешева робоча сила в цьому випадку не зможе змінити цю ситуацію. Переробка завжди буде концентруватися там, де вартість капіталу дешевша (за умови відсутності якихось бар'єрів і адекватної вартості транспортування).

У нас в країні вартість капіталу дуже висока в порівнянні з тим, скільки він коштує в країнах з розвиненою економікою.

Ю.Ш.: Складно запустити переробку не тільки через вартість капіталу. Наприклад, багато зерна, яке ми експортуємо, йде на корм тваринам. Логічно було б вирощувати тварин тут, а потім експортувати м'ясо. Але м'ясо — більш складний продукт. У цій сфері треба дотримуватися певних ветеринарних вимог, у багатьох країнах є різні бар'єри. Пробитися з зерном на чужий ринок легше, ніж пробитися з м'ясом. Тому ми поки і не бачимо особливих успіхів у м'ясному напрямі.

— Але ж є й вийнятки, наприклад, олійні компанії...

Ю.Ш.: Так, деякі винятки є. Завдяки експортним митам переробка зерна в олію відбувається тут, і експортується вже соняшникова олія — готовий продукт. Хоча цей продукт не з найвищим ступенем переробки, певна додана вартість все-таки формується всередині країни. Але це відбувається завдяки експортним митам. Для інших продуктів у нас таких заходів немає, ми не «вибивали» для себе ніяких спеціальних преференцій по інших продуктах при вступі до СОТ. Тому займатися переробкою по інших продуктах буде важко.

Ми не виключаємо, що є міжнародні гравці, у яких вартість залучення капіталу низька і які захочуть побудувати якісь потужності у нас. Але перед цим ситуація в країні повинна трохи заспокоїтися, а ризики — зменшитися. І такі перспективи є, а для українських компаній запустити переробку в нас буде важко.

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ ПРИВАТИЗАЦІЇ АГРОПІДПРИЄМСТВ

— Зараз багато говорять про приватизацію держпідприємств АПК. Але далі розмов чомусь питання не просувається. При цьому керівників АПК відбирають на спеціально організованих конкурсах, які, як виявилося, станом на зараз не мають сили. Яке ваше ставлення до інціатіва тотальної приватизації і чи готова до цього Україна?

О.Г: Для приватизації підприємства необхідно, щоб воно знаходилося в робочому стані і викликало якийсь інтерес в інвесторів. Зараз у нас не так багато підприємств, які відповідають цим двом умовам. Можна назвати до десяти підприємств, які у людей на слуху і можуть привернути чиюсь увагу. На першому місці — «Укрспирт». Також досить відоме підприємство «Артемсіль». Тотальної приватизації не буде, тому що державні активи користуються невеликим попитом. Інтерес можуть викликати деякі великі підприємства.

Позиція сьогоднішнього уряду ліберальна: має бути приватизоване те, що не стратегічно важливо. Напевно, це правильно. У нас в країні вибудувати ефективну модель управління з державою в якості основного власника поки не вдається. Крім того, держава мало отримує від державних підприємств в якості дивідендів та інших вигод. Тому логічніше провести приватизацію.

Тотальної приватизації не буде, тому що державні активи користуються невеликим попитом. Інтерес можуть викликати деякі великі підприємства.

Питання в тому, коли краще її проводити. Зараз оцінки бізнесів в Україні низькі. Але дуже ймовірно, що вартість підприємств з часом буде зменшуватися, ніж підвищуватися. Також це не обов'язково повинна бути приватизація. Можливий механізм концесій для окремих підприємств.

— А наскільки, ви думаєте, ефективні кадрові конкурси?

О.Г.: Позитивна роль кадрових конкурсів на керівників держпідприємств в тому, що вони стимулюють конкуренцію, появу нових ідей.

— Чи існує оцінка залучених інвестицій в АПК в 2015 році і чи можете ви спрогнозувати її на 2016 рік? Чи поділяєте ви думку про те, що АПК — локомотив української економіки?

О.Г.: І раніше в Україні було складно робити подібні оцінки, а зараз — тим більше, особливо в розрізі галузей. Прогнозувати, скільки інвестицій піде в АПК і в якому році складно. У 2015 році планували велику приватизацію, але вона не відбулася. Як буде в 2016-му — поки невідомо. Ринки капіталу для українських компаній поки що залишаються закритими. Точно не варто очікувати IPO. Можливо входження нових іноземних інвесторів в Україну, але ймовірність цього невелика. Найбільш вірогідний шлях розвитку фінансування в 2016 році: місцеві, вже існуючі інвестори, можуть бути зацікавлені в розширенні бізнесу. Це інвестиції в основні засоби, розширення земельного банку. Говорити про залучення нових зовнішніх грошей складно.

Ринки капіталу для українських компаній поки що залишаються закритими. Точно не варто очікувати IPO. Можливо входження нових іноземних інвесторів в Україну, але ймовірність цього не так велика.

— А якщо говорити про аграрне кредитування, зокрема, товарне...

Ю.Ш.: Постачальники насіння, засобів захисту рослин та інші компанії, які розуміють, що їх майбутнє залежить від України, більш сміливі в плані побудови інфраструктури для свого бізнесу, в тому числі більш сміливі в товарному кредитуванні виробників. При дефіциті кредитних ресурсів усередині країни вони збільшують кредитні ліміти, продають все більше і більше з відстрочкою платежу українським виробникам. При цьому намагаються управляти ризиками шляхом взаємодії з фінансовими інститутами, розробкою нових інструментів, аграрних розписок. Але це не капітальні інвестиції, а операційне фінансування робочого капіталу. Агросектор на рівні середніх і дрібних компаній показав себе більш надійним позичальником, ніж великий агробізнес та українські підприємства в цілому. Тому охочі увійти з грошима саме в цю сферу є.

Агросектор на рівні середніх і дрібних компаній показав себе більш надійним позичальником, ніж великий агробізнес та українські підприємства в цілому. Тому охочі увійти з грошима саме в цю сферу є

— Що, на ваш погляд, могло б стати запорукою успіху для розвитку українського АПК?

О.Г.: Розвитку українського АПК допомогла б стабілізація ситуації в країні, скасування обмежень валютного ринку — це знижує ризики і стимулює інвестиції. Найбільше в Україні потрібні інвестиції в капітал і техніку. 75% агрокомпаній (за винятком лідерів ринку), як і раніше, використовують старий парк і найдешевші технології.

Основний стримуючий фактор розвитку агросектору — фінанси. Зараз інфляція перевищує ставки по депозитах. До фінансової стабілізації говорити про якісь прориви буде складно. В Україні існує серйозний дефіцит фінансування. Все впирається в захист прав кредиторів, судову систему.

Ю.Ш:. На цей момент у світі, в цілому, негативна ситуація на ринках commodities, і АПК — не виняток. Ринок продукції АПК в на тлі інших commodities є менш циклічним, ніж, наприклад, металургійні активи, але він теж істотно страждає, що в якійсь мірі обумовлено його зв'язком з ринком нафти. Маржинальність агробізнесу зараз низька, вона робить його менш цікавим для інвесторів (у тому числі, в Україні, де звикли отримувати більшу дохідність на вкладений капітал). Запорука успіху зараз не в масштабах (наприклад, засіяти кукурудзою мільйони гектарів), а в розробці продукції, яка несе додану вартість. У спектрі продуктів агробізнесу є ніші, де можна таку додану вартість створити і збільшити ефективність діяльності. Виробники намагаються знайти такі продукти, більш прибуткові сорти з необхідними якісними характеристиками, за які можна отримати премію у покупців. Починається пошук креативних рішень.

Марія Бровінська