Директор асоціації «Виноградарі та винороби України»: Виробництво вина досягло критичного мінімуму

ПРО ВРОЖАЙ

У виноградарів зараз в самому  розпалі період збору врожаю. З якими труднощами вони стикаються?

- Насправді період збору рожаю лише розпочинається. Це завжди надскладний період, а зважаючи на економічну ситуацію в країні, 2015 рік може увійти в історію як найтяжчий. Виноградарські господарства  мусять акумулювати весь фінансовий ресурс. На жаль, більшість з них сьогодні працюють на межі рентабельності.

Чи спіткають виноградарів проблеми, характерні для інших аграріїв — дорожнеча кредитного ресурсу, відсутність обігових коштів, проблеми з якістю врожаю?

- Так, і мабуть, виноградарів ці проблеми, крім  якості врожаю, стосуються в першу чергу. Виноградарство та виноробство має найдовший період окупності продукції, а тому не можуть при необхідності вилучити обігові кошти, а потім швидко їх повернути.

Скільки сьогодні коштує закладка 1 га виноградників? Звідки завозяться саджанці та чи є перспективи в нерайонованих сортів на успіх в Україні?

- Виноградарство — це апріорі дуже витратна справа. Власне через це всі успішні виноробні країни, перш за все, формували систему державної фінансової підтримки виноградарства. Адже витрати на закладку одного гектару виноградника не обмежується коштами  на придбання саджанців, шпалери, робочої сили при посадці і т.д. Це ще й чотири-п’ять  років догляду за ним, який передбачає витрати на щорічні польові роботи, пальне, засоби захисту рослини, добрива і т.п. І лише після вступу у плодоношення  буде зібрано урожай, який можна використовувати у виробництві вина. Врахуйте, що це вино буде реалізоване теж не одразу, а протягом наступного року, як того вимагає законодавство. Для марочних вин цей термін збільшується ще на декілька років в залежності від строку витримки.  

Зрозуміло, що без лояльних державних програм підтримки вивести виноградарство та виноробство на рівень успішної повноцінної галузі економіки неможливо. Показово, що найвищих показників у збільшенні сировинної бази українські винороби досягли саме за впровадження 1,5-відсотковго збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.  У 2007 році показник закладки нових виноградників досяг 5800 га, у 2008 – 5100 га. В середньому, навіть у часи загострення економічних проблем, збір дозволяв висаджувати 3000-3500 га. Зазначені цифри є свідченням збільшення сировинної бази виноробства України, а також важливим показником поліпшення соціально-економічної ситуації в сільських регіонах, що спеціалізуються на вирощуванні виноградної лози.

Ще більш показовими є цифри втрат від зупинки виплат компенсації виноградарям. Внаслідок зриву посадкових компаній 2012/13 рр. площа молодих виноградників у 2012 році склала всього 900 га, а у 2013 – 600 га, а в 2014 – близько 150 га. Таким чином оновлення сировинної бази скоротилось в порівнянні з роками роботи збору мінімум в сім разів!

Сьогодні виноградарі працюють лише над збереженням існуючих посадок. І зрозуміло чому. Навіть до економічної кризи вартість одного га винограднику була зависокою, а після девальвації гривні, вона стала просто космічною.

І все ж питання вартості розкрийте...

- Вартість одного гектару винограднику у доларовому еквіваленті фактично не змінилася і становить – від 15 тис. доларів, разючі зміни стосуються витрат у гривні.

До девальвації національної валюти  розрахунок вартості одного га винограднику в середньому виглядав наступним чином: від 80 тис. грн.. – закладка і догляд за виноградником протягом 5 років до вступу в фазу промислового плодоношення  (урожай можна використовувати у виробництві вина). Включає витрати на саджанці, шпалеру, робочу силу, задіяну у польових роботах, пальне і т.д. А від 15 тис. грн. щороку коштує догляд за виноградником, що вступив  у фазу промислового плодоношення.

У зв’язку з девальвацією всі витрати у гривневому еквіваленті значно зросли: від 40% до 200%. Наведу приклад, ріст ціни на добриво (селітра) у березні 2015 року, порівнюючи з березнем 2014 року склав 196%. Ще приклад, пальне — за аналогічний період виросло в ціні 106%. 

Що стосується  районування сортів, то в Україні така практика відсутня. Винороби мають право вирощувати всі сорти, внесені до «Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні».

З огляду на те, що левова частка виноградників залишилась в окупованому Криму, який врожай цьогоріч нас чекатиме? Чи відновилась галузь після стресу, завданого анексією?

- Насправді, Крим за часів незалежної України ніколи не був найбільшою сировинною базою для виноробів. Якщо порівнювати площі виноградників, то на першому місці була і залишається Одеська область (площа плодоносних виноградників близько 22,5 тис. га), далі йшов Крим (17 тис. га), Миколаївська обл. (6,8 тис.га),  Херсонська обл. (4 тис. га), Закарпатська обл. (4 тис. га). 

Таким чином, материкова Україна має можливість забезпечити себе сировиною, однак лише за умови, що держава знайде фінансовий ресурс для щорічної її підтримки сировинної бази.

Стресом для України стала втрата кримських компаній, які не лише вирощували виноград, а й були найбільшими виробниками вітчизняного вина: мали свої виробничі потужності, відомі торгові марки та забезпечували маже 60% всієї готової продукції.  На сьогоднішній день, як ви знаєте, декілька кримських компаній змогли частково перенести (або ж орендувати) потужності на материковій частині та відновити розлив продукції.

Виноград яких сортів вирощуються сьогодні в Україні? Наскільки він придатний до переробки й виготовлення вин в чистому вигляді?

- Якщо говорити про масштабне виробництво вина (середні та крупні підприємства),  то на сьогоднішній день воно має чітку орієнтацію на вже сформовані вподобання покупців. На жаль, наразі виробники не мають змоги диктувати (формувати) певну моду на вино,а здебільшого створюють продукцію. яка напевне буде мати попит. Тому у сортовий склад переважно формується з відомих європейських та, наприклад, грузинських сортів таких, як: «каберне савіньйон», «мерло», «шардоне», «аліготе», «сапераві» тощо.

Безперечно, кожен виробник не забуває й про місцеві сорти, як, наприклад, «одеський  чорний», «сухолиманский білий», але їх питома вага в загальному об’ємі продукції значно менша.

Якісь винограду повністю відповідає нормам, і може використовуватися як для виробництва сортових, так і купажних, вин.

Чи можлива селекція нових сортів винограду? Що для цього необхідно?

- Звичайно кошти. Селекція — це наука. Для того щоб отримати результат, необхідна повноцінна наукова база. Після від’єднання Криму фактично єдиною профільною  науковою установою залишився ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» НААН України. Центр має професійних колектив, який працює в тому числі і над питаннями селекції, однак для досягнення  результатів необхідно створити умови: матеріально-технічну базу, дати можливість спеціалістам продовжувати навчання, переймати досвід іноземних колег і т.п.

До того ж селекція — це не лише наукові центри, це і розплідники саджанців. Свого часу в Україну функціонувало декілька десятків розплідників. Сьогодні ледь зводять кінці з кінцями два – «Придунайський» та агрофірма «Білозерський». Для того, щоб відновити цей фонд потрібні десятиліття.

ПРО ВИРОБНИЦТВО ВИНА ТА КОНЬЯКІВ

Винороби скаржились на втрату сировинної бази й протягом досить тривалого часу навіть декларували наміри імпорту виносировину. Чи зняте питання забезпечення сировиною на сьогодні?

- Сировинна проблема залишається. Я би сказав, що вона вже давно перейшла в певний перманентний стан, змінюється лише рівень актуальність та нагальності. Зрозуміло, що внаслідок падіння виробництва, компанії  потребують менше винограду. Однак це не означає, що у разі змін на краще — вони зможуть в один момент дістати стільки винограду, скільки захочуть.

Це й є підводним каменем, про який весь час забувають. Виноградники не можна законсервувати чи заморозити на певний період, дочекатися кращих часів, а потім без проблем відновити їх.

Насправді, сьогодні відбуваються жахливі речі. Посадкові кампанії не проводяться, коштів на підтримку існуючих посадок не вистачає, що призводить до поступового зменшення загальної площі виноградників. І коли постане питання їх відновлення — ніякі капітали не зможуть прискорити процес, адже природою закладено, що має пройти не менше чотирьох-п’яти років, перші ніж виноградна лоза зможе дати повноцінний урожай.

Чи імпортується виносировина? З яких країн й яка її частка в загальному обсязі?

- Імпорт присутній, і завжди був присутнім, але його частка незначна.

Ринок вина минулого року суттєво скоротився з відомих причин – анексія, націоналізація провідних підприємств, тощо. Який ви очікуєте результат роботи виноробів в поточному році?

Якщо 2014 рік був для нас абсолютно провальним — мінус 43% за даними Державної служби статистики, то за перші півроку показники дещо покращились (3049 тим. дал проти 2590,9 тис. дал в 2014). Однак це оманливе покращення, адже пов’язано виключно з тим, що декілька кримських компаній налагодили виробництво на материковій частині. Загальний об’єм випущеної продукції залишається критично низьким.

У 2015 році ми прогнозуємо невелике падіння у процентному відношенні до 2014-го року. Зараз вже не може бути великого зниження,  адже виробництво вже перебуває на мінімальному рівні, а власне порівняння будується на зіставленні даних з найгіршим роком для виноробства України.

Чи вдалося кримським компаніям, які відновили випуск продукції на материку закріпити свої позиції?

- Лише частково. Жодна з компаній не змогла поки що повернути собі  колишні позиції у рейтингу виробників.

Хто наразі є лідером з виробництва вина в Україні? Зараз кожен великий холдинг тягне ковдру на себе – «Інкерман», не дивлячись на те, що має виробництво в Україні лише частково, не бажає здавати лідерські позиції, натомість виробники вин «Коблево» та «Ореанда» сперечаються, хто перший з них двох. Чи можете назвати ТОП-5 виробників вина?

- На сьогоднішній день ми можемо назвати підприємства, що увійшли до першої п’ятірки, однак без рейтингу. На жаль, у зв’язку з перенесенням частини виробництва  (кримські компанії) на материкові потужності, дані Держстату не можна вважати стовідсоткового коректними.  

Отже, п’ятірка лідерів: ПАТ «Коблево», ВАТ АПФ «Таврія» (підрозділ «Першого виноробного холдингу», який розпочав випуск продукції TM Inkerman),  ТОВ «Нива»,  ТОВ «Промислово-торгова компанія «Шабо», ООО «Фрут Мастер Фудс» (ТМ «Котнар»).

Чи підтримуєте ви зв'язок з кримськими підприємствами? Що про них відомо?

- Кримські підприємства продовжують працювати. З точки зору бізнесу, вони мають непогані перспективи, враховуючи, що ринок вина в Росії значно більший за український і здатен поглинути велику кількість продукції. Як повідомляють ЗМІ, не всі заводи встигли пройти процес перереєстрації та адаптації до нових умов роботи. Власне тому, місцева асоціація виноробів і виступала з проханням продовжити перехідний період.

Поговорювали, що й массандрівські вина будуть розливати на материковій частині України. Чи можуть ці плани втілитись у життя? Що для цього потрібно?

- Не думаю, що це можливо. Навіть якщо не зважати на політичні нюанси, «Массандра» — це не від’ємна частина Криму. Все виробництво — від винограду, який має бути саме кримським,всі процеси створення вина (визрівання мадери, наприклад), налаштовані на умови  Криму. Тому чутки про перенесення «Массандри» на материкову частину – не більше ніж чутки.

Єдиний можливий варіант — це виникнення ще однієї ТМ «Массандра», адже Міністерство агарної політики та продовольства України, якому вона підпорядковується, згідно українського законодавства все ще має право на цю ТМ. Та все ж не думаю, що найближчим часом хтось візьметься за цю справу.

Яка наразі ситуація у коньячній галузі? Свого часу виробники планували випуск цього напою під брендом Коньяк України. Якісь просування в цьому напрямку є?

- Бренд «Коньяк України» існує вже давно. Сьогодні галузь вимушена з ним прощатися, як власне і з самою назвою «коньяк» – такі умови асоціації з ЄС. Проблема  в тому, що уряд без вагань погодився на цю норму, однак до цих пір не запропонував нічного натомість. Десятиліттями Україна випускала  «коньяк», а тепер що? Бренді? Це теж неправильно, адже є вітчизняні виробники, які дистилюють власні спирти. Їх продукцію не можна ставити в один ряд з бренді, створені з імпортних спиртів.

Ми наголошуємо на тому, що Україна має право використовувати назву «Коньяк України». На жаль, уряд не спромігся відстояти інтереси виробників при підписанні Асоціації з ЄС. Тим не менш, цим документом ми прийняли на себе лише зобов’язання, а не прийняли остаточне рішення. Попереду довгий процес імплементації, і ми сподіваємося, що нам вдасться врятувати «Коньяк України».

Ще одним важливим питанням залишається — ставки акцизного податку. Згідно чинного законодавства, найближчим часом акциз для коньячної продукції буде підвищено до акцизу на  лікеро-горілчану продукцію. Надзвичайно згубне рішення, враховуючи абсолютно різні технології виробництва напоїв та, відповідно, виробничі витрати. Коньяк за таких умов стане недоступним продуктом.

Українське шампанське нині називають ігристим вином. Чи є принципова різниці в цих напоях чи зміна назви викликана вимогами до географічних назв?

- Відмінності у поняттях «шампанське України» та «ігристе вино» зафіксовані у законодавстві.Так згідно, ЗУ №3427-IV «Про виноград та виноградне вино», «шампанське  України» – це  біле  ігристе  вино, виготовлене шляхом його насичення діоксидом вуглецю ендогенного походження при вторинному бродінні шампанських виноматеріалів з використанням сахарози в герметично закритих ємностях міцністю не нижче 10,5 відсотка об'ємних одиниць. При здійсненні процесу шампанізації в пляшках з наступною трирічною витримкою ігристе вино має назву «Шампанське України класичне»

А вино  ігристе — вино, піниста властивість якого набута внаслідок його насичення діоксидом вуглецю ендогенного походження, що утворюється під час бродіння сусла або вторинного бродіння виноматеріалів у герметично закритих посудинах.

Простими словами, якщо на етикетці написано «Шампанське України», то це 100-відсотково біле ігристе вино створене за класичною технологією, коли вторинне бродіння (в результаті чого утворюються фірмові бульбашки) проходить безпосередньо у пляшці.

Ігристе вино, яке не зазначене як «Шампанське України» також може бути створене за класичною технологією, або ж так званим акратофорним методом, або ж методом Шарма, який передбачає вторинне бродіння не в пляшці, а в великих ємностях. Це значно спрощує процес, однак жодним чином не означає, що напій стає менш якісним. Виробництво в актарофорах (ємностях) – це один із напрямків.

У сегменті ігристих вин присутня тенденція поступового відходу від використання слова «шампанське» викликана знову ж таки вимогами ЄС. Тим не менш, ми будемо піднімати питання про збереження права на використання цієї назви на території України, так сам о як і «коньяк України»

Виробництво ігристих вин на сьогоднішній день є єдиним сегментом, який демонструє зростання. За даними Державної служби статистики України, за 6 місяців 2015 року, було вироблено на 10 % більше ігристих вин, ніж за аналогічний період 2014 року. Материкові підприємства скористалися нішею, що утворилася за відсутності кримських виробників.

Чи є сьогодні на ринку вина та коньяку в Україні фальсифікат? Дуже багато чуток з приводу порошкового вина, недотримання технологій виробництва…

- Почнемо з того, що порошкового вина не існує. Не існує такої технології, завдяки якій у промислових масштабах можна було висипати певну суміш у воду та отримати вино. Це поняття виникло внаслідок інформаційної кампанії проти виробників вина на початку 90-х рр., яка була побудована на викривленні поняття «сухий виноматеріал», що насправді є виноробним терміном і означає, що виноградне сусло (виноградний сік) перебродило «насухо», тобто весь натуральний цукор (глюкоза) перебродив у спирт.

Продукція легальних виробників створюється лише в винограду. Звичайно, існує вино різного рівня, власне тому і формуються лінійки різних цінових діапазонів, однак і за 27 грн, і за 150 грн. — ви отримаєте вино. 

ПРО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗІ

- Наразі багато галасу навколо акцизної політики держави. Буквально на днях в ЗМІ писали про те, що уряд ініціює підвищення акцизів на 27%, буцімто — це рівень інфляції. Окрім того, є кілька нерозглянутих ініціатив. Як підвищення акцизів може вплинути на галузь?

Акцизна політика в Україні — відсутня. В більшості випадків — це необґрунтовані, хаотичні непрогнозовані дії уряду, які мають конкретну мету — при необхідності заповнити ту чи іншу діру у державному бюджеті.

За кордоном акциз — це ефективне джерело наповнення бюджет, але і одночасно стала зрозуміла схема його стягнення та підвищення. Ставка акцизу може не змінюватися десятиліттями. Звичайно, що в таких умовах виробники зможуть планувати свою роботу.

В Україні ж існує безпрецедентна схема перегляду акцизів. З одного боку продовжує існувати норма, згідно якої щорічна зміна ставки акцизного податку проводиться відповідно до індексу споживчих цін. З іншого боку, діє постійна практика позапланових підвищень з подачі виконавчої влади або ж депутатського корпусу. При цьому думка бізнесу повністю ігнорується.

У 2014 році виноробна галузь зіштовхнулась із справжнім антирекордом. За перші 6 місяців ставка акцизного податку збільшилася на 43%. Ми чудово розуміємо, що економіка країни в жахливому стані, і уряд гарячково шукає кошти для наповнення бюджету. У цьому випадку, його дії повинні бути максимально вивіреними, щоб у погоні за швидким результатом (хоч якось наповнити дохідну частину), не добити остаточно промисловість, яка ще здатна працювати і в принципі платити податки. Враховуючи умови, в яких працюють винороби, можна стверджувати, що вони вже пройшли індексацію з запасом. Тому ні про які підвищення не може бути й мови.  Невже досвіду попередніх років спеціалістам уряду не достатньо, щоб зрозуміти, що мета — наповнити бюджет, — не буде досягнута, адже необґрунтоване підвищення акцизу призводить виключно до зниження виробництва, а відповідно, і зниження відрахувань до бюджету.

Який рівень акцизу ви вважаєте оптимальним?

- Оскільки Україна підписала Угоду про Асоціацію з ЄС і прагне до максимальної інтеграції у європейську та світову економіки, то й акцизна політика повинна будуватися на світовому прикладі.

По-перше, місцеві виробники повинні буди пріоритетними для держави, а отже мати привілеї у порівнянні з імпортною продукцією.

По-друге,— це вже стосується виключно виноробів, необхідно офіційно визнати вино продуктом харчування та сільськогосподарською продукцією, а не алкогольним напоєм. Це світова практика, вино за кордоном (у визнаних виноробних країнах) — взагалі не є підакцизним товаром. 

Яка ваша позиція щодо підвищення мінімальних роздрібних цін на вино та коньяки? За умов зниження купівельної спроможності населення навряд чи дорогі товари користуватимуться попитом. При якій собівартості та маржі (якщо взяти середню цінову категорію вина та коньяк 3*) може працювати виробник, або не втратити споживача?

- Підвищення МРЦ було необхідним кроком, оскільки такі індикативи безпосередньо залежать від економічної ситуації в державі, у виноробній галузі та на винному ринку відповідно.

Ініціаторами виступили виробники. Собівартість вина зросла в середньому на 50%, у деяких виробників цей показник і того більше. В першу чергу, причина в різкому стрибку цін на комплектуючі (пляшка, етикетка тощо) і засобів удобрення та захисту виноградників. Винороби як могли стримували серйозне підвищення відпускної ціни, в тому числі і за рахунок утримання рівня зарплатного фонду.

Рішенню передували серйозні переговори. Головною умовою була економічна обґрунтованість підсумкової цифри.  Ви праві в тому, що при низькій купівельній спроможності, різке збільшення МРЦ призведе до відмови споживача від покупки взагалі. Наша асоціація брала безпосередню участь у переговорному процесі. Ми презентували економічні розрахунки, згідно з якими підвищення МРЦ не повинно перевищувати 27 грн.

Наприклад, собівартість однієї пляшки напівсолодкого вина (ми обрали одну з найбільш популярних позицій) становить близько 12 грн. Далі ціна формується з урахуванням надбавок по ланцюжку реалізації. Згідно з нашими даними, навіть при максимальних підвищеннях, у підсумку на полиці мінімальна ціна не може перевищувати 27 грн. Чому так важливо втримати цей рівень. Тому що ми відстоюємо інтереси виробників  різних цінових сегментах. Неприпустимо викреслити, наприклад, тих, хто працює в самому доступному ціновому діапазоні, власне в межах МРЦ. Важливо — зберегти роботу кожного підприємства, зберегти робочі місця. Винний ринок України сьогодні власне тримається на нижньому ціновому сегменті та нижньому показнику середнього сегменту (до 50-60 грн).

Певний час тому «Укрспирт» підняв ціну на спирт, що обурило ринок. Потім ціну було знижено, та виробники все одно говорять про дорожнечу цього інгредієнту. Про скарги на подорожчання електроенергії та інших складових годі й говорити. Що, на вашу думку, може зробити держава, аби полегшити життя виробникам?

- Обурення було абсолютно обґрунтоване. За роки існування монополіста «Укрспирт» виробники не мали жодних прав та були вимушені підкорятися будь-яким рішенням ДП. Крім того, що спирт продавався за завищеною ціною, нормальною практикою було без попередження цю ціну змінити (збільшити) або заблокувати поставки, наприклад, перед самим сезоном у виноробів.  При цьому не надавалось жодних пояснень. З 2011 року виробники так  і не отримали відповіді — яким чином формується ціна. 

Та найголовніше, що «Укрспирт» – став одним з найбільших плацдармів для розростання корупційних схем. Керівники монополії отримували надприбутки від продажу спирту, безкарно виводилися шестизначні суми на рахунки власних фірм, прикриваючись придбанням обладнання, сировини тощо за істотно завищеними цінами. Я вже не кажу про виробництво не облікованого спирту для тіньового ринку горілки, який саме в наслідок діяльності «Укрспирту» досяг майже 50%.

Варто нарешті визнати, що ця монополія в українських умовах  не працює. На нашу думку,  держава повинна  нарешті зважитись на  демонополізацію спиртової галузі та провести прозору приватизацію виробничих потужностей.  Звичайно ми розуміємо, що це тривалий процес. Але потрібно зробити хоча б перший крок – децентралізація. Почніть з того, що розділіть ДП на окремі юридичні особи. Це дозволить, як мінімум, повернути елемент конкуренції у внутрішньо виробництво.

На нашу думку, спиртові заводи повинні отримати право на самостійне визначення ціни на свою продукцію в залежності від рентабельності свого виробництва. Таким чином, ринок отримає цінову варіативність, що є важливою складовою будь-якого сегменту виробництва і алкогольного зокрема.

Буде також правильним дозволити алкогольним компаніям самостійно виробляти спирт для власних потреб. Для цього буде потрібно внести зміни в законодавство, що обмежує видачу ліцензії на виробництво тільки державним підприємствам. Таким чином, ми отримаємо ще один імпульс здатний запустити або навіть реанімувати ринок спирту.

Чи все влаштовує  виробників вин та коньяків у теперішньому механізмі ліцензування діяльності?

- Надмірна  зарегульованість галузі завжди була проблемою для виноробів. Деякі дозвільні документи, як, наприклад, ліцензія на експорт, є лише бюрократичною перепоною, що сприяють розростанню корупційної складової урядового апарату. Приклад з ліценцією дуже показовий. Її вартість скаладє 780 грн, тобто віднести її до бюджетоформуючих статей неможливо. Далі — документ не можна вважати важливим джерелом інформації для статистики галузі, адже він  лише надає право на експорт, тобто означає наміри підприємства вести даний вид діяльності, але не свідчить про конкретні здійснених поставках. Тоді навіщо здійснюється її видача та адміністрування?

При цьому у 2014  році ліцензія ледь не призвела до мільйонних втрат лише через те, що нікому було поставити підпис (на той момент не було призначено заступника міністра економічного розвитку та торгівлі України, який має це робити).  

Минулого року на підтримку виноробів, якщо не помиляюсь, було виділено досить кругленьку суму. Чи доправлена вона до виноробів?

- Всі суми, які мають стосунок до державних дотацій виноробам, сьогодні — це не поточна підтримка, а часткове погашення боргу за попередні періоди.

Фактично з 2012 року було припинено виплати компенсацій згідно програми підтримки виноградарства, садівництва та хмелярства. У 2013 році кошти від сплати 1,5% збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства було остаточно перенесено до загального фонду Держбюджету (раніше він мав статус спецфонду, який передбачав виключне цільове використання коштів), що поставило хрест на будь-яких сподіваннях отримати компенсацію. 

При цьому стягнення 1,5% не припинялись. У 2014 році загальна сума надходжень склала — 1 млрд. 38 тис. грн.

Звичайно, виноградарям пообіцяли невелику частку, внесли в витратну частину бюджету рядок про 100 млн грн.. (врахуйте різницю 100 млн. і більш ніж 1 млрд). Алей й ті було використано лише для погашення боргу, який на сьогоднішній день складає 250 млн. грн.

Мінагрополітики минулого року затвердив план імплементації законодавчих актів ЄС у виноробній галузі. На якій стадії впровадження цих норм зараз? Які труднощі виникають?

- Процес все ще на стадії обговорення та погодження. Асоціація входить до складу робочої групи при Міністерстві аграрної політики, яка займається питаннями імплементації законодавчих актів.

З самого початку найбільше занепокоєння викликає норма, що вимагає до 2020 року привести ставки акцизного податку у відповідність до європейського рівня. Ми чітко розуміємо, що перехідний період необхідно збільшувати. на які країни ми прирівнюємося

Не можна ставити в однакові умови європейських українських виробників. Однак, уряд продовжує ігнорувати наші аргументи. Доказ — пункти презентації нової податкової реформи, яка була оприлюднена декілька днів назад. В ній запропоновано запровадити  5-річний графік поступового наближення ставок акцизного податку до європейського рівня.   

Як полюбляють говорити журналісти, бізнес може плакати скільки завгодно… Чи можете ви відмітити позитивні зрушення щодо регулювання галузі сьогодні?

- На жаль, ні.

Чи полюбляєте ви українські вино та коньяк? Які ТМ вам смакують найкраще? Чому ви взялись опікуватись саме цією галуззю?

- Я  купую виключно українське вино від різних виробників. По-перше, я вважаю його дійсно якісним продуктом. По-друге, таким чином я завжди в  курсі виробничих тенденцій, можу скласти власну думку про продукцію всіх учасників галузі.

Моя діяльність пов’язана з виноробством вже багато років. Я маю юридичну освіту і близько 10 років працював з виноробними підприємствами, відстоюючи їх інтереси на юридичній ниві. Перехід до асоціації став логічним продовженням моєї професійної діяльності. Основні завдання залишилися тим ж самими — захист інтересів виноробів, створення законодавчих умов, за яких виноробство може стати провідною галуззю економіки країни.

Марія Бровінська