Дефіцит баранів: чому українське вівчарство нецікаве підприємцям

Сьогодні в Україні баранина займає лише один відсоток у загальному виробництві м’яса.  При тому, що на неї є попит, адже лише в 2014 році було імпортовано 7,8 тис. тонн баранини. Також вона має високий експортний потенціал —  ЄС в 2015 році надала Україні квоту в 1500 тонн та й арабські країни не проти скуштувати української баранини та яловичини. З 2010 року експорт баранини виріс з 1,4 тис. тонн до 5,2 тис. Але хоча вівчарство залишається сферою невикористаних можливостей розводити цих тварин особливо не хочуть. Поголів’я скорочується — з 1,1 млн голів в 2010 р. до 0,8 млн у 2014-му.

Не по кишені

За словами заступника міністра аграрної політики Владислави Рутицької, вітчизняні сільгоспвиробники покривають внутрішній попит на цю продукцію лише на 17%. Втім, говорить директор департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства Микола Кваша, проблеми у вівчарстві повністю відображають загальну економічну ситуацію в Україні. «За останні 25 років поголів’я скоротилось майже в 10 разів. Основні причини: занепала переробна промисловість, впали ціни на вовну та скоротилась купівельна спроможність українського населення», — коментує він ситуацію. За словами Кваші, хоча і говориться про те, що виробництво баранини не покриває попит, але насправді воно просто не по кишені споживачу, який почав надавати перевагу дешевшій курятині, відмовившись навіть від яловичини і свинини. А імпортне м'ясо ще дорожче. За даними Бази світової торгівлі ООН, у 2014 році Україна у 2014 році імпортувала баранину за середньою ціною 14,2 дол./кг, а експортувала — за 3,6 дол./кг.

Як зазначає агрожурнал «Пропозиція», дороговизна баранини пояснюється високою собівартістю виробництва: вартість кормів та основних і обігових засобів виробництва, продуктивність овець. У структурі витрат найбільшу питому вагу займають корми — 44,7–45,3% та оплата праці — 17%. На енергоносії (пальне й електроенергія), амортизацію та поточний ремонт основних засобів виробництва доводиться витратити до 14%.

Втім зменшити собівартість виробництва в найближчі роки не вийде. За словами Владислави Рутицької, баранина не виготовляється в Україні у промислових масштабах, тому що агрохолдинги не зацікавлені в ній і не стануть інвестувати у виробництво цієї продукції.

Елітний попит

 «Сьогодні немає сенсу експортувати, адже нам пропонують ціну в 1,5 дол./кг, що співпадає із ціною на внутрішньому ринку. Навіщо нам експортувати і витрачати гроші ще й на логістику та дозволи, якщо ми всю вироблену продукцію реалізовуємо на внутрішньому ринку?» — говорить заступник директора ВАТ «Бородіно-А» Михайло Паларієв. Варто зазначити, що підприємство є найбільшим виробником баранини в Україні із загальним поголів’ям 7,5 тис.

Зовсім іншої думки про експорт представники малих та середніх господарств, які займаються виробництвом елітних сортів баранини. «Сьогодні в нас на фермі 1000 голів овець м'ясної породи, м'ясо яких є мармуровим. В Україні для нас ринку майже немає через високу ціну, тому ми більше орієнтуємось на експорт», — говорить власник ТОВ «Меріно-Україна» Лайміс Гурскіс. За його словами, розведення баранів м'ясної породи «Меріноланд» має високу рентабельність — близько 40%. Тому він планує інвестувати у збільшення поголів’я 200 тис. євро та збільшити кількість тварин з 1000 до 5000 голів. «Наше підприємство займається як виробництвом високоякісної мармурової ягнятини, так і розведенням та продажем племінних ягниць та баранів. В мене їх для розведення купує сім підприємств і всі вони мені говорили про наміри інвестувати у розширення стада», — говорить Гурскіс.

Але в ЄС ніхто не експортує — надана експортна квота в ЄС на баранину у розмірі 1500 т не використовується українськими виробниками. Як і всім промисловим підприємствам, господарствам потрібно пройти спершу сертифікацію ЄС, а це не так просто і займає чимало часу.  «Ще однією умовою експорту на європейські ринки є обов’язкова сертифікація. Поки ми чекаємо на комісію ФАО, яка має підтвердити здатність українських виробників експортувати продукцію на європейські полиці. А такі виробники у нас є», — підтвердила Рутицька. Крім того, країна має отримати дозвіл на експорт баранини.  «В нас є вже пропозиція в Німеччині та Австрії на поставку туди ягнятини і вони зможуть купити в нас все, що ми виробимо. Вже зараз ми проходимо сертифікацію і надіємось, що все буде добре. Тобто, ми будемо готові до експорту, але не будемо поки цього робити, так як в України нема жодного сертифікату підписаного між країнами по баранині. Навіть якщо ми зараз захочемо експортувати, то ми цього зробити не зможемо. Також не варто забувати про вивізне мито, яке на сьогодні складає 17% і також заважає експорту», — говорить засновник ФГ «Меринос-Захід» Дмитро Огньов.

Халяль акбар

В той же час, за словами керівника аналітичного відділу компанії Dykun Руслани Бутило, існує велика кількість країн, для яких баранина є необхідним м’ясом і які можуть стати значним та стабільним ринком збуту української баранини. «Саме тому виробникам, які планують експортувати продукцію, необхідно звернути увагу на сертифікат «Халяль». Ісламський світ відчуває значну потребу в цьому м’ясі, і українські виробники повинні акцентувати увагу на ринках тих країн в більшій мірі, ніж ЄС. Проте, щоб надалі поставляти закордон значні обсяги баранини вже зараз необхідно побувати нові виробництва та збільшувати потужності існуючих», — каже Руслана Бутило.

Такої ж думки дотримується і Микола Кваша, вважаючи арабські країни більш перспективними: «Є інтерес з боку арабських країн, але в нас нема пропозиції халяльної баранини та яловичини. Тому тим, хто зацікавлений в експорті до цих країн, потрібно будувати бізнес з нуля одразу за їх технологіями та вимогами. Тоді увесь ланцюжок від кормів до забою тварин буде відповідати вимогам, і отримати сертифікати буде просто. В нас зараз є 3-5 таких проектів, які знаходяться на етапі обговорення».

Лайміс Гурскіс вже задумувався над отриманням сертифікату «Халяль». «Так, цей процес не зовсім простий, але ми готові на це піти заради експорту, головне — отримати контракт», — коментує власник. Втім навіть на тих ринках Україна буде в першу чергу орієнтуватися на постачання елітного м’яса, адже конкурувати на ринку масового продукту їй доведеться з Австралією, яка виробляє її мільйонами тонн.

Альона Павленко

фото: pixabay.com