Чому українці не п'ють пива з українського хмелю?

Дмитро Дейна, аналітик Української аграрної конфедерації

Хмелярство – важлива галузь сільськогосподарського виробництва, продукція якої має безліч застосувань, починаючи від пивоваріння і закінчуючи косметологією. Більше того – в Європі воно вважається однією з найбільш прибуткових галузей рослинництва. І тим дивніше на цьому фоні виглядає занепад вітчизняного виробництва культури, яке, окрім того, ще й має статус дотаційного. Що ж насправді відбувається з ринком хмелю?

В світі

Найбільшим виробником хмелю на планеті зараз є США, яким вдалося наростити об’єми виробництва культури, суттєво збільшивши площі під нею. Це і дозволило витіснити з першого місця попереднього лідера (і основного постачальника хмелю в Україну) – Німеччину. За прогнозами Міжнародної конвенції виробників хмелю (International Hops Growers Convention, IHGC), у поточному сезоні доля цих двох країн у світовому виробництві хмелю (об’єми якого, до речі, прогнозуються на рівні семирічного рекорду) сягне 76,6%.

В п’ятірку лідерів галузі входять також Китай (5,7%), Чехія (5,7%) та Польща (2,4%). Частка ж України на глобальному ринку катастрофічно низька – з поточним рівнем виробництва в 2016 році вітчизняна доля валового збору хмелю становить всього 0,45%. І це в країні, яка в минулому столітті була одним з найбільших виробників культури.

В Україні

За останні 25 років площі під культурою впали з 7,4 тис. га в 1990 році до 0,4 тис. га в 2015 році, тобто у 18,5 разів. Культура втрачає позиції надзвичайно швидко, не зважаючи навіть на відмічену світом якість українського хмелю – вітчизняні хмільники відомі вирощуванням найпримхливіших ароматичних сортів рослини. В чому ж проблема?

Головною проблемою галузі є збут продукції. Так, не зважаючи на широке використання продуктів переробки хмелю в медицині та косметології, найбільшим напрямком збуту залишається пивоваріння. І тут у вітчизняних  пивоварів знаходиться цілий ряд причин віддати перевагу імпортній сировині.

Першим та найочевиднішим «але», з яким стикається пивоварня при виборі постачальника сировини – це розмір та однорідність поставок. Для крупного виробника пива разова закупівля сировини може перевищувати 100 тонн, при чому вся партія має бути як одного сорту, так і однієї якості. З урахуванням того, що валове виробництво хмелю в Україні в 2015 році ледь перевалило за 300 тонн, організувати консолідовану закупку сировини в кількох постачальників майже нереально. Та навіть якщо це питання вирішити, пивовари стикаються з наступною, ще складнішою проблемою.

Справа в тому, що технологічно недоцільною для броварні є закупівля необробленого хмелю у вигляді шишок. Крупні виробники цього благородного напою вимушені купувати сировину в уже переробленому вигляді – в гранулах чи (що набагато простіше і вигідніше) у вигляді екстракту. І тоді як в Україні навіть зараз діє два гранулятори, потужностей яких достатньо для покриття поточних масштабів виробництва культури, зусилля виробників хмелю так і не вдалося консолідувати на рівні, достатньому для будівництва екстракційного заводу. В результаті, за даними Держстату, у 2014 році Україною було імпортовано 341,9 тонн хмелю і продуктів його переробки, в 2015 році – 382,8 тонн. Основним джерелом сировини стала Німеччина (82%).

Шукати збут

Єдиним напрямком збуту продукції хмелярства в Україні залишаються невеличкі, часто приватні броварні, яким досі вигідніше купувати вітчизняне, ніж імпортувати євро-замінники. Та експорт. За результатами 2015 року за кордон було поставлено 182,3 тони українського хмелю, що перевищує результати попереднього, 2014 року, на 64%. Найбільшими імпортерами нашого хмелю минулого року були Російська Федерація (73,7 тонн; 40,5%), Чехія (31,5 тонн; 17,3%), Білорусь (25,2 тонн; 13,8%) та Латвія (19,5 тонн; 10,7%), на які сумарно припадає 82,2% всього експорту культури.

Але залежність від експорту створює свої труднощі. Зокрема, в 2016 році експерти прогнозують найвищий за 7 років врожай хмелю. Ріст пропозиції призведе до зниження ціни на культуру і продукти її переробки. Так, за підсумками 2014 року, середня ціна експортованого з України хмелю становила $8,8 тис./тонну – доволі непоганий показник, який, втім, відставав від ціни імпортної продукції ($11,6 тис./тонну) на 24%. Проте вже в наступному, 2015 році, ситуація явно погіршилася – середня ціна експорту впала до $4,9 тис./тонну, відставши від імпортної ($8,2 тис./тонну)  уже на 40%. Настільки різке падіння ціни дуже відобразилось на структурі грошових надходжень – при збільшенні об’ємів експорту на 64% доходи українських виробників не просто не виросли, а навіть зменшились – на 8%.

Середня експортна ціна за перші 7 місяців 2016 року майже досягла $5,1 тис./тонну, частково відновившись. В той же час ціна однієї тонни імпортної продукції сягнула $10,9 тис. Таким чином середня ціна українського хмелю і продуктів його переробки на світовому ринку тепер відстає від ціни імпортованих Україною аналогів більш ніж на 53%.

В цих умовах існує лише один явний шлях збереження занепадаючого в Україні хмелярства – втручання держави, на плечах якої і лежить налагодження конструктивного діалогу між хмелярами та пивоварами. Адже єдиним можливим способом відродження галузі є вирішення найбільшої її проблеми – відсутності збуту на внутрішньому ринку. Саме ця проблема і стримує розвиток виробництва хмелю в Україні, змушуючи виробників зменшувати площі під непотрібною культурою чи продавати продукти її переробки за абсолютно неконкурентною ціною. І саме стабілізація внутрішніх каналів збуту дасть виробникам те, що їм потрібно найбільше для розвитку галузі – стабільність. Але для цього певні зусилля мусять прикласти й самі хмеляри.

фото:  Pixabay