Будувати кооперативи: як підтримати малих виробників

Держава відсторонилася від проблем мешканців сіл, а ціни на споживчі товари та комунальні послуги зросли у рази. Проблему можна здолати об’єднуючись у кооперативи, адже разом завжди легше відстоювати свої інтереси. І не лише у економічній сфері.

Український селянин ніколи особливо не покладався на державу. Якщо вона не заважає працювати – то й вже добре. А про якусь соціально допомогу чи пристойні пенсії годі навіть мріяти.

Селянина завжди годувала його земля. Вже багато років традиційним джерелом прибутку була корова. Хто живе ближче до міста, той може продати молоко на базарі, а багато хто здає молоко заготівельникам.

Якщо подивитися на офіційну статистику, то виявляється, що сьогодні три чверті усього молока, що виробляється в Україні, виробляють господарства населення – тобто, прості селяни, що тримають одну або кілька корів. І лише чверть – великі та малі ферми.

Невтішна статистика

Але є в цій статистиці ще одна цифра. З початку поточного року поголів’я корів у господарствах населення скоротилося майже на 7% у порівнянні з минулим роком. Це означає, що за рік селяни вирізали понад 100 тисяч корів! Відповідно, так само скоротилося і виробництво молока (це при тому, що пересічний українець споживає молока в рази менше, ніж його споживають у розвинених країнах світу).

Невже українським селянам сьогодні вже не потрібна годувальниця? Можливо держава підвищила пенсію, чи комунальні тарифи знизилися? Відповідь, нажаль, інша. Кожен, хто тримає корову сьогодні, знає, що заготівельники платять за літр молока трохи більше, ніж дві гривні. Прості розрахунки доводять, що при такій ціні тримати корову можна лише собі у збиток. Звідси і маємо таку сумну статистику.

Держава сьогодні не хоче підтримувати дрібних виробників молока, тому що виходить із суто економічних міркувань. Але вона не враховує, що корова на селі – це соціальний фактор. Якщо не буде корови – людям потрібно забезпечити роботу, або виплати по безробіттю. Держава цього робити не збирається. Виходить – глухий кут?

Сила там, де є громада

Аж зовсім ні. Люди в будь-які країні сильні тоді, коли вони об’єднуються заради спільних інтересів. Інтереси можуть бути різними – політичними або економічними. Споконвіків об’єднувалися, щоб боронити землю від ворога, потім почали об’єднуватися у громадські рухи та політичні партії, а також – задля того, щоб відстояти економічні інтереси.

Сьогодні зростають вимоги до якості молочної продукції. Природно, що переробники хочуть купувати якісне молоко від здорової корови, яке швидко охолодили відразу після того, як видоїли. Звісно, що не кожен господар може дозволити собі таке дороге устаткування, а також часто не може дозволити користуватися послугами кваліфікованого ветеринара. Але якщо в одному селі об’єднаються десятки чи навіть сотні господарів – то їхні можливості суттєво зростають. В такому разі вони навіть можуть розраховувати на вигідні кредити за спеціальними міжнародними програмами.

Ідея кооперативів успішно працює у багатьох країнах, проте в Україні до неї багато хто ставиться із острахом. Нажаль, ідея кооперації у нас асоціюється із сумнозвісними колгоспами, пам'ять про які ще дуже свіжа.

Трішки з історії

В дійсності, справжня кооперація нічого спільного із «колективізацією» немає. Більше того, в історії України є чудові приклади, коли кооперація відігравала ключову роль у піднесенні села та розвитку економіки.

В нашій історії було кілька періодів активного розвитку кооперативів. Перший розпочався на початку ХХ століття на території Західної України, яка входила до складу Австро-Угорської імперії. За кілька років українські селяни змогли настільки наростити виробництво, що стали основними постачальниками продовольства до Відня та інших європейських міст.

Практично в той же час Столипінська реформа розв’язала руки селянам на наших теренах. На Поділлі одразу створили 600 кооперативів, а на Київщині – понад 900. Другий великий сплеск кооперативного руху припадає на 20-ті роки минулого століття, коли радянська влада була змушена проголосити нову економічну політику, щоб відродити економіку після війни. І кооперативи справилися із цією задачею. Однак потім розпочалася колективізація і все звела нанівець.

Нинішня Україна також має успішні приклади роботи кооперативів. Так, у Хмельницькій області працює проект «Перший національний аграрний кооператив», який дає організаційну, фінансову допомогу селянам, що створюють своє власне робоче місце, вирішує проблему збуту продукції і отримання гідного доходу.

Не слід думати, що кооперація може допомогти лише виробникам молока. Наприклад, там же – на Хмельниччині було запущено проект із вирощування квасолі. Близько 600 сім’ям навесні роздали насіння під гарантований викуп врожаю восени. Це дозволяє із 10 соток городу заробити – 300 доларів за сезон! Погодьтеся, це вагомі кошти, які дозволять зібрати дітей восени до школи і це при тому, що проект тільки почав розвиватися. Також є й інші прибуткові сільгоспкультури, які складно вирощувати у великих господарствах, але цілком успішно можна вирощувати на присадибній ділянці. Сьогодні для вирощування таких культур також можуть створюватися кооперативи і такі проекти починають втілюватися.

Час обирати

Опора на самоорганізацію – один із важливих принципів Аграрної партії України. Адже самоорганізація дозволяла Україні виживати у найскладніші часи. Громада завжди сама вирішувала, що їй потрібно, і як їй жити.

Тому наша партія підтримує кооперативний рух і робить усе можливе для створення сприятливих умов для роботи кооперативів.

Ми живемо у історичний час великих можливостей. В темні роки радянської влади нас привчили до того, що ми нічого не вирішуємо. Але сьогодні час усвідомити, що нашу долю і долю нашої країни або вирішить «хтось там» - вирішить так, як заманеться йому, або ми самі візьмемо свою долю у свої руки. Майбутні вибори до місцевих рад – час показати, що люди, яких об’єднує одна земля – це сила, із якою мусить рахуватися будь-яка влада.