Борис Шестопалов: Бізнес не може самостійно створити міжнародну галузь

Представники великого і середнього бізнесу об'єдналися в «Українську бізнес ініціативу» і підписали декларацію, відповідно до якої вони зобов'язуються чесно сплачувати податки і відмовляються від непрозорого фінансування політиків. Agravery.com поговорив про цю декларацію з співвласник та генеральний директор компанії «Хлібодар», засновник компаній ТОВ «Укр-Агро-Продукт» (ТМ "Новоукраїнка") та «GFSGROUP» Борисом Шестопаловим. А також він розказав про своє бачення ринку борошна та круп та перспективи експорту в ЄС на на інші ринки. 

— Представники великого і середнього бізнесу об'єдналися в "Українську бізнес ініціативу" і підписали декларацію, згідно з якою вони зобов'язуються чесно платити податки і відмовляються від непрозорого фінансування політиків. Декларація стала певною несподіванкою - це визнання, що до цього податки не платили?

— Я думаю, що сплата податків - це особиста відповідальність кожного. Так, податкові органи повинні бути жорсткими, але не репресивними. Але бізнесмени у всьому світі не в особливому захваті від податків і, як говорилося в одному судовому рішенні в США, мають право оптимізувати свої податкові платежі будь-яким законним способом. Але найголовніше, що податкове законодавство других країн цю можливість надає. Моя думка, чим складніше ситуація в країні, тим ліберальніше та розумнішими має бути податкове законодавство. Я не кажу про те, що податки не треба платити, але компанії повинні мати різного роду полегшення, особливо стосовно термінів платежів. Наприклад, при ввезенні обладнання, як правило інвестиційного, ми зобов'язані при перетині кордону заплатити ПДВ незалежно від того, яка складається у нас ситуація  з розрахунками бюджетом. Таким чином бізнесмени кредитують ввезення обладнання, в кращому випадку через податковий період можуть подати всю цю суму до відшкодування. Інший приклад — у багатьох країнах є можливість віднести на витрати інвестиційні платежі, іншими словами, перенаправити на розвиток виробництва. Я не кажу вже про різні програми, які передбачають стимулювання в податковому плані підприємств, що створюють нові робочі місця.

Звісно, бізнес платив податки, мінімізували ти, хто мав на це право, використовуючи  податковi ями та конвертацiйнi центри, котрих, на мою думку, стало значно менше. Тому, підписуючи декларацiю, ми заявили, що будемо працювати прозоро, але не тiльки ми. Ми маємо намір мультиплікувати дії нашої декларації, розраховуючи, що платити будемо не тільки ми, а й наші клієнти та постачальники. Адже ми не просто обіцяємо платити податки, ми говоримо про формування нового соціального договору, в якому бізнес разом з державою та громадянським суспільством закладуть основи нової економічної доктрини України.

— У вас є проблеми з ПДВ?

— Звісно, у нас є проблеми з відшкодуванням ПДВ, і ми всіляко намагаємося їх вирішити. Але тут питання не тільки в ПДВ, говориться в цілому про вироблення правил гри. Наприклад, великі дебати були про спецрежим ПДВ для аграріїв. Що станеться найближчим часом? Скажу за мірошників, бо це найближчий до мене ринок. На мою думку, прийнято досить однобоке рішення.

Свого часу було зняте відшкодування при експорті зернових культур і металобрухту як двох основних джерел незаконного формування та відшкодування ПДВ. Це стало своєрідним загороджувальним митом. Свого часу подібне мито стало підставою для того, щоб за десятиліття в олійножирову галузь інвестували близько мільярда доларів і переважно внутрішні інвестори. І зараз  Україна — перша по олії на світових ринках. Є навіть такий приклад, як компания «Олсидз» (Allseeds), що працюватиме і в разі, якщо буде нестача соняшнику на внутрішньому ринку. В цьому випадку вони зможуть здійснити покупку насіння на зовнішніх ринках, переробку на давальницьких умовах і подальший експорт. Тобто це вже навіть не прив'язка до української сировинної бази. Отже, отримавши загороджувальне мито і невідшкодування ПДВ при експорті насіння, було отримано таке насичення ринку насінням.

Така ж доля могла бути і у переробки зерна. Але так вийшло, що цей бізнес менш маржинальний і має менший запас міцності і менші обсяги. З моменту здобуття незалежності можна на пальцях однієї руки перерахувати побудовані об'єкти борошномельної галузі. Мірошники отримали переваги у вигляді ПДВ, який не відшкодовується при експорті зерна і відшкодовувався при експорті борошна і продуктів переробки. Ця перевага зараз зникає, і галузь, яка і так позбавлена зовнішніх інвестицій, буде не в кращому стані.

НАЙЦІКАВІШЕ:

У інтерв’ю Agravery.com Борис Шестопалов розповів, що:

1. Повернення ПДВ при експорті зерна шкодить мірошникам;
2. Один з основних експортерів борошна - це Туреччина, яка робить його з українського зерна;
3. Україна постачає борошно в Китаєм через Корею;
4. Конфлікти з Росією погіршили відносини з Придністров’ям;
5. Веде переговори з ФАО про постачання заморожених продуктів до зон воєнних конфліктів;
6. В Україні важко купити якісний овес.

— Це питання неодноразово піднімалося: якщо ввести обмежувальне мито, борошномельна галузь може повторити шлях олійножирової?

— Я можу сказати так: напевно, це дало б значний імпульс. Але не буває ідеальних рішень, вони завжди мають конфліктну основу. Вводити сьогодні мито на експорт зернових не можна, як би це не було вигідно для окремої галузі. Зараз Україна залежить від експорту зерна. І ми не можемо позбавити всіх людей, зайнятих в цій галузі, цієї переваги. Особливо в умовах, коли сировинні ринки падають. Тим більше, що країна зараз втратила значну частину валютної виручки від реалізації металу, вугілля, хімії та інше.

— Ми вже точно знаємо, що світу потрібна українська олія. Але чи потрібно борошно?

— На відміну від олії борошно чекають не скрізь і потрібно мати справу з конкурентами. Але ось що цікаво, один з основних експортерів борошна — це Туреччина, яка сама зерно вирощує не в значних обсягах і більшу частину борошна робить з українського зерна.

Якщо в цьому році буде диво і Україна експортує 300 тисяч тонн борошна, то Туреччина експортує більше 2,5 млн тонн. Мало кому за 20 років вдалося створити таку сучасну галузь. Крім того, Туреччина славиться надзвичайно високою якістю обладнання. Провідні турецькі виробники обладнання успішно конкурують з традиційними світовими лідерами (швейцарські і німецькі компанії), постачають обладнання і виграють тендери по всьому світу. Але, очевидно, що в Туреччині була широка програма підтримки. Створити галузь національну бізнесмени можуть самі, створити галузь, яка стане міжнародною, — ні. Там була ціла система підтримки: від відшкодування частини коштів на обладнання, до податкових преференцій для нових підприємств. Активно працював і турецький експортно-імпортний банк, який надавав довгі та дешеві кредити на проекти, перш за все орієнтовані на експорт.

Крім того, щоб галузь стала міжнародною, її треба просувати на зовнішніх ринках. Сьогодні я не хочу критикувати діяльність АПК, бо діючий міністр зі своєю командою багато зробили для просування України на зовнішніх ранках. Але треба було б робити більше. У бізнесу не вистачить можливості активно презентувати країну на зовнішніх ринках. Наприклад, ми не можемо продавати борошно в Китай. Тому що там квотують поставки, а борошно у квоту не ввійшло. Ми торгуємо з Китаєм, але через Північну Корею. Точно можу сказати, що бізнес сам туди не проб'ється.

На експорт

— Скільки і до яких країн ви експортуєте?

— Наша компаніям експортує близько 7% від загального експорту борошна — це «Укр-агро-продукт» та афілійовані з ним компанії. Традиційні ринки збуту — Ізраїль, Палестина, Сирія, Перська Затока, Молдова і Придністров’я, Закавказзя, хоча там свої гравці, Північна Корея і через неї Китай, Філіппіни, Індонезія, Малайзія.

— Самі працюєте чи через трейдерів?

— Свої контракти ми ведемо самостійно. У нас є представництва в Дубаї, Ізраїлі. Ми зараз почали експорт в Субсахарську Африку. Це дуже цікаві, хоча і важкі ринки, — Нігерія, Ангола, ми зараз почали експортувати туди і борошно, і пластівці з Новоукраїнського комбінату. Ми вже регулярно поставляємо їх в ПАР.

— А в ЄС? Ви маєте дозвіл на експорт в ЄС?

- Ми пробуємо постачати туди пластівці, вже перші поставки пішли в порт Мальта. Крім того, ми розвиваємо експорт традиційної кондитерської групи (пряники та печиво) під маркою «Хлібодар» та private lable в ЄС, зокрема до Іспанії і Німеччини. Щодо борошна, то особисто у нас немає такого дозволу, ми намагаємося його отримати. Але ми багато борошна використовуємо для виробництва хліба.

— Яке у вас співвідношення між борошном для внутрішнього та для зовнішнього ринку?

— 75% на внутрішній ринок і 25% на експорт.

— Ви постачали якісь продукти в Росію?

— Так, але набагато більша втрата - не російська ринок, а заборона на транзит в країни Закавказзя. Ми постачали туди пластівці і кондитерку. «Шовковий шлях» поки тільки рекламний хід, незрозуміла ні його вартість, ні періодичність. А це такі ринки, де дуже легко втратити збут. Кожен раз, коли ми кудись входимо, ми когось посуваємо. Споживачі і мережі чекати не будуть.

— Куди ще йде така традиційна кондитерка?

— Зараз ми активно освоюємо ринки країн Балтії — Литва, Латвія і, можливо, Естонія. Погіршилися відносини з Придністров'ям. У нас є запити на продукцію з країн Близького Сходу, в тому числі Ізраїлю і Еміратів, але там потрібно працювати над термінами зберігання. Зараз ми починаємо її експортувати в замороженому вигляді.

— Якщо говорити про внутрішній ринок, то наскільки впав попит на ваші товари і, відповідно, виробництво?

— Різні продукти по різному відреагували на падіння попиту. Так, наприклад, якщо говорити про різноманітні пластівці, якi не належать до продуктів першої необхідності,  то попит впав досить сильно. до 30% роздрібного товарообігу. Ми, якщо говорити про ТМ «Новоукраїнка», не втрачаємо ні обсягів виробництва, ні обсягів продажів. Але за рахунок майже титанічних зусиль. На нас сильно вплинули втрата Донбасу і Криму, бо це були наші домашні і стратегічні регіони. Наш ринок в Криму оцінювався у 120 тонн кондитерських виробів на місяць. Це більше двох мільйонів гривень на місяць. Стільки ж приблизно втратили в Донецьку. Тому зараз намагаємося компенсувати через експорт. Але поки не зовсім досягли цілі — піку ще не досягли.

Що стосується ТМ "Хлібодар", то в 2015 році нас торкнулося скорочення загального обсягу виробництва близько 0,4% в порівнянні з 2014 роком.  При цьому сумарний обсяг виробництва в 2015 році хліба і хлібобулочних виробів склав 58,996 т і 6650 т кондитерських виробів, що призвело до сукупної виручки близько 1 млрд гривень. Але ринок скорочується, і ми ледве утримуємо свої обсяги.

— Ви плануєте якісь інвестиційні проекти?

— Найбільша проблема всіх інвесторів в Україні — кредити. Українські кредити дуже дорогі, а залучення кредитів з-за кордону фікція, бо ми знаходимося на самому дні рейтингів. Можу сказати, що всі страхові агентства зняли покриття ризиків на адресу України.

У мене була дивовижна історія: ми побудували в Запоріжжі новий проект по виробництву заморожених напівфабрикатів у вакуумі — від снеків, до гарячих страв та супів у стаканах. В рамках розвитку підприємства ми підписали контракт з пулом італійських виробників на покупку виробничої лінії, отримали кредит і в день підписання договору нас повідомило кредитне агентство про зняття всіх лімітів на адресу України. Ми цей контракт розбили на частини і ми поступово викуповуємо обладнання за свої гроші.

— Але продовжуєте розвивати?

— Так. Це проект «Гольфстрім», компанія GFSGroup, продукцію якої ми вже продаємо у великих мережах заправних станцій, та поступово входимо в найбільші торговельні мережі. Маємо  перспективи щодо співпраці з міжнародною організацією FAO. Ми готовi запропонувати наші продукти тривалого зберігання для поставки в зони військових конфліктів і гуманітарних катастроф.

Зараз завод на стадії запуску. Фінальна потужність — 100 тисяч виробів в день. Ми розраховуємо, що це буде пілотний проект і сподіваємося, що в середині цього року будемо думати про розширення виробництва. Він був придуманий на початку 2014 року і ми рухалися, закривши очі, і не могли зупиниться. Перша черга введена на початку грудня 2014 року. В середині 2015 року компанія GFSGroup отримала сертифікат FSSC 22000 міжнародної системи менеджменту безпеки харчових продуктів, яка базується на міжнародному стандарті ISO 22000:2005. Тепер залишилося переконати споживача, що три місяці зберігання не за рахунок консервантів, а за рахунок технологій. Зараз ми відпрацюємо модель і запропонуємо франчайзинговому ринку готове виробництво.

Дефіцит культур

— Минулого року Мінагрополітики говорив про дефіцит гречки. Ви ж випускаєте гречані пластівці, ви вiдчули це на собі?

— Це унікальна ситуація. Середньозважена ціна на гречку з вересня по грудень 2015 року зросла втричі. Таких культур більше не було. Але у нас проблеми не тільки з гречкою але i з поганою якістю вівса. За минулий рік я відвідав багато в господарських виставок, де були представлені насіннєві компанії, станції по адаптації продукції, але не знайшов жодного хорошого постачальника насіння вівса першої популяції. Кращий овес в світі зростає в Фінляндії і Німеччини, він принципово інший за вмістом мінеральних речовин.

— Ви не імпортуєте овес?

— Поки не пробували. І думаємо, що будемо працювати з аграрними компаніями, які мають позитивну історію вирощування вівса. Будемо постачати їм насіння і укладати договори на поставку. Це не експортна культура і тому його вирощують тільки тоді, коли розуміють, що його точно будуть купувати.

— А будуть?

— На ринку пластівців вівсяні займають 80%. У нас на сьогодні аграрії страшно далекі від нас, тобто від переробникiв. Наприклад, якість українського борошна визначається якістю борошномельної пшениці. А у нас не орієнтуються на неї, а вирощують пшеницю тільки на експорт. В цьому році проблеми з якістю пшениці другого класу взагалі колосальні. Як би там не було, а саме виробники хлібобулочних виробів — це драйвери національного ринку борошна. І з огляду на стабільний попит вони могли б розраховувати на якісне борошно. Але у нас постійно уряд намагався контролювати ринок хліба. Стримучи ціни на хліб, пекарі воюють за ціни на борошно, а мірошники не можуть реконструювати підприємства. Занадто довго тиснули на ціни і тому такі наслідки. Зараз фактично на ціни не тиснуть, і всі гравці ринку функціонують майже на рівних ринкових умовах. I при цьому ринок дуже конкурентний.

— А що з житнім борошном? Виробництво жита також скорочується.

— Зараз ціна житнього борошна дорівнює ціні пшеничного, а пропозиція набагато менша. І ми чергуємо поставки жита з України і завезення з Білорусі. Але потрібно відмовитися від думки, що житній хліб має коштувати дешевше. Якісний житній хліб набагато складніше зробити. На хлібокомбінаті виготовлення тiста займає 12-14 годин, а пшеничний цикл за безопарною технологією займає годину — від дозування до готовності тiста. Відповідно це зовсім інші витрати, територія і технології. Тобто він повинен бути дорожчим.

Жито буде і вирощуватися, і ввозитися. Але я повертаюсь до незбалансованості дій виробників аграрної продукції та переробників. Повинен існувати баланс попиту і пропозиції на ту чи іншу продукцію. Ринкова ціна на житній хліб повинна привести до ринкової ціни на житнє борошно і, як наслідок, на жито. Тоді і сформується ціна на цю та інші культури, якi є дефіцітними в Україні.

Наталія Гузенко

фото: приватний архів Бориса Шестопалова