Як козаки земельні відносини регулювали

Після Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького правовий режим українських земель зазнав значних змін. До того часу в Україні були такі суб’єкти землеволодіння: монастирі (єпископства), магнати та шляхта. Під час національно-визвольного руху з’явився новий суб’єкт – козацтво, яке поступово перетворюється на окремий суспільний стан.

В Україні XVII-XVIIІ століть регулювання прав на землю здійснювалося за допомогою універсалів – офіційних письмових документів (актів), що їх видавали суб’єкти владних повноважень Гетьманщини (гетьмани та козацька старшина) й були обов’язковими для виконання особами, на яких вони поширювалися. Універсал давав постійне або тимчасове право володіння, користування та розпоряджання землею, право на забудову пустих земель. Цими документами врегульовували відносини купівлі-продажу та спадкування земель і маєтків. Земельні універсали становили значну частину правотворчості гетьманів та козацької старшини. Об’єктом земельних універсалів були як безпосередньо «ґрунти», так і села, слободи «зо всѣми до них здавна належитостями и пожитками».

Суб’єктами, на користь яких видавали земельні універсали, були монастирі, шляхта й козаки. Монастирське та велике приватне землеволодіння було усталене в Україні ще до початку Національно-визвольної війни. Гетьманські земельні універсали, видані до 1654 р., мали охоронний характер й адресувалися монастирям або ж великим маєткам. Із 1654-го року й до кінця існування козацько-гетьманської держави суб’єктом землеволодіння став козацький стан. Козаки отримали нормативно закріплене право на володіння, користування та розпоряджання землею, право купувати її, отримувати «до ласки войсковой» за вірну службу, передавати у спадок тощо. Право на землю залишалося навіть за родинами померлих чи загиблих у бою козаків – таке право підтверджувалося окремим універсалом і, як правило, безстроковим. Суб’єктом земельних універсалів після 1654 року також стали міста та окремі громади.

Козацькі земельні універсали XVII-XVIIІ сторіччя за правовим змістом можна умовно поділити на: підтверджувальні; про надання земель у власність, володіння та користування; оборонні (охоронні); такі, якими закріплювався розподіл земель; універсали, що дозволяли будівництво на певних територіях; універсали, якими підтверджувалося право спадщини та угоди купівлі-продажу земель; універсали, що видавалися на виконання судових рішень. Щоправда, окремий універсал міг регулювати різні за змістом правовідносини. Наприклад, «Універсал Дем’яна Многогрішного військовому товаришеві Юрію Борковському на село Борковку» підтверджував не лише право козака на землі, які він успадкував від батька, а й право на село, яке раніше йому не належало; «Універсал Івана Самойловича про прилучення заслуженого військового товариша Прокопа Левенця та його сина Івана під гетьманську протекцію та про підтвердження їх прав на спадкові, набуті власним коштом та отримані від гетьмана володіння» підтверджував право на спадщину та на куплені земельні угіддя, а також надавав представникам козацького стану право на володіння землею. Зустрічаються також оборонні універсали, якими одночасно закріплюється право на спадщину – «Оборонний універсал Івана Брюховецького вдові чернігівського полковника Мартина Небаби та «зрадника» Курбацького і її дітям на маєтності у Борзні та Шаповалівці».

1690 р., квітня 20. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Мазепи мглинському сотникові Івану Романовському з підтвердженням наданих ґрунтів.

Значну частину земельних універсалів становили підтверджувальні. Вони ще раз узаконювали право суб’єкта на землі, що вже перебували в його володінні. Ці акти підтверджували («заховували») універсали польських королів, царські урядові грамоти, універсали попередніх гетьманів. Головний критерій виокремлення такого виду земельних універсалів – наявність відповідного попереднього владного розпорядження. Другою ознакою було те, що права на землю підтверджувалися безстроково.

Підтверджувальні земельні універсали мали спільні риси з універсалами оборонними: у кінці кожного документа висловлювалася заборона чинити перешкоди встановленому праву під страхом військової кари.

Метою оборонних (охоронних) універсалів був захист права суб’єктів на землю. Вони, як правило, видавалися стосовно таких маєтностей, право суб’єкта на які було вже встановлено і не мало нормативно підтверджуватися. Більшість оборонних універсалів видавали на прохання власника. Таким чином, влада брала під свій захист вже існуюче право власності на землю. Звичайно, гетьман, який мав значні владні повноваження на території України, особисто займався розподілом існуючих земель.

У «посесію» (володіння) землі надавалися за добру військову службу («до ласки войсковой») чи інші заслуги перед гетьманською владою. В кінці кожного такого універсалу є застереження проти будь-яких перешкод здійснення суб’єктом свого права, яке охоронялося державою.

Крім підтвердження права власності на існуючі земельні володіння та надання безхазяйних земель («пустих плаців»), універсалами гетьмана розподілялися землі, що вже мали господарів. Подекуди підставою для таких актів ставали судові рішення. Бувало, що перерозподіл земель залежав безпосередньо від волі гетьмана: «Універсал Івана Мазепи про відібрання з-під влади Івана Курочки села Домашлин і підпорядкування його Батуринському замку».

Інші землі розподіляли на прохання. Також на прохання підданих видавали універсали, які за своїм правовим змістом були дозволом на будівництво. Наприклад, «Універсал Богдана Хмельницького про дозвіл побудувати монастир на Ірдені і про надання йому земель». Самовільне будівництво, без гетьманського дозволу, як правило, підлягало знесенню, про це видавався окремий універсал: наприклад, універсал Івана Мазепи «про надання Григорію Павловичу права побудувати млини на Ворсклі, з наказом Леонтію Черняку знести млини, побудовані ним без дозволу».

Окремою групою були універсали, якими дозволялося заселяти пустуючі землі селянами: «Універсал Івана Мазепи бакланівському сотникові Терентію Шираю з дозволом біля млина осадити слобідку».

Ще одним видом козацьких земельних універсалів були акти, якими підтверджувалися укладені земельні угоди. Такі універсали містили ознаки підтверджувальних та оборонних: по-перше, вони підтверджували законні підстави набуття права власності на землю («запис», «лист купній»); по-друге, наприкінці кожен із таких універсалів містив застереження проти перешкоджання власникові у здійсненні ним свого законно набутого права. Подібними до них за правовим змістом були універсали про підтвердження права на спадщину. Вони могли видаватися на користь не окремої особи, а цілої сім’ї, без виокремлення частки кожного спадкоємця. Наприклад, універсал Дем’яна Многогрішного про підтвердження прав за вдовою Авдотією Красненською та її синами Захарієм і Костем Івановичами на власність залишених після смерті чоловіка млинів, спадкових ґрунтів та маєтностей поширювався на всю родину померлого.

Крім гетьмана, універсали могла видавати й козацька старшина. Універсали полковників видавалися як воля гетьмана, так і особиста – зокрема на землі, що належали тому чи іншому полку. Зустрічаються й полковницькі універсали, які підтверджують універсали гетьманські: «Універсал київського полковника Василя Дворецького про підтвердження універсалу гетьмана Богдана Хмельницького Київському Братському монастиреві на колишні домініканські маєтності».

Також універсали видавали й судді. Вони підтверджували судові рішення стосовно земель та маєтків, що на таких землях розташовувалися («Універсал генерального судді Петра Забіли у справі захисту ґрунтів, успадкованих Максаківським та Киселівським монастирем».

1665 р., квітня 15. Глухів. – Універсал військового підскарбія Романа Ракушки-Романовського івоцькому жителю Мартину Кисільченкові на фундування греблі й млина на р. Білиці. 

Наталка ПАХАЙЧУК

З архівів журналу "Агрогроші"

фото:   Центральний державний історичний архів України