Зрада в шоколаді: хто підставив українських експортерів

До підписання Асоціації Євросоюз захищався від наших солодощів високими митами на рівні 35-50% від вартості продукції, що робило експорт української "кондитерки" до країн Євросоюзу майже неможливим.

Натомість новий торговельний режим передбачає повну лібералізацію у взаємній торгівлі кондитерськими виробами між Україною і ЄС.

Проте за період від початку дії торговельних преференцій середньомісячний обсяг поставок вітчизняної кондитерської продукції до ЄС склав 2,6 тис. тонн. Це лише на 8,3% більше порівняно із поставками в рамках попереднього торговельного режиму.

Є різні причини такого відносно низького темпу просування на європейський ринок. Деякі з них потребують бізнес-рішень, і на сьогодні галузь напружено працює над тим, щоб виробити ці рішення.

Але є питання, які лежать в межах компетенції держави. Насамперед, це стосується необхідності розробки та прийняття тих правових інструментів, які дозволять українським виробникам відповідати вимогам країн-експортерів.

Відсутність таких механізмів закриває українським виробникам можливість експортувати до ЄС.

Як приклад можна назвати ситуацію навколо штучного блокування доступу на європейський ринок української кондитерської продукції з вмістом тропічних горіхів і арахісу.

У вересні 2014 року ЄС увів у дію Регламент №884/2014, яким через ризик зараження афлатоксинами запровадив особливі умови на імпорт із будь-якої країни харчових продуктів, які містять у своєму складі більше 20% арахісу та деяких тропічних горіхів. Це, здебільшого, кондитерські вироби.

Згідно із зазначеним Регламентом, країна-експортер таких харчових продуктів повинна видавати своїм підприємствам, які ввозять на митну територію ЄС відповідну продукцію, Сертифікат здоров’я за визначеною формою.

Нічого складного у реалізації цієї вимоги немає. В Україні є багато сертифікованих лабораторій, які ефективно перевіряють показники безпечності, дотримання яких підтверджується цим сертифікатом.

Але відсутня процедура, за якою такий сертифікат мають видавати в Україні.

Все, що потрібно від державної влади України - формалізувати процедуру отримання українським експортером Сертифікату здоров’я.

Здавалося б, вся проблема не варта виїденого яйця. Але не в Україні!

Перший факт відмови у розмитненні експортної партії одного із найбільших українських виробників на польській митниці ЄС через відсутність Сертифікату здоров’я ми зафіксували ще влітку цього року.

Асоціація від імені галузі негайно звернулася до низки міністерств і відомств України з проханням врегулювати питання. Ми описали проблему, забезпечили офіційний переклад європейського регламенту, пояснили торговельні перспективи.

Зокрема, потенціал експорту кондитерської продукції, що містить в своєму складі 20% і більше арахісу або фісташок чи фундуку, з України до ЄС складає в перспективі 10 тис. тонн на рік, що забезпечить додаткове використання українського цукру в обсязі 5 тис. тонн, борошна – 4 тис. тонн, масложирової продукції – 3 тис. тонн, крохмалопатоки – 1,5 тис. тонн.

Ми були впевнені, що якщо виробники вирішили проблему вироблення продукції, підписання контракту і виходу на конкурентний іноземний ринок, то вже для держави врегулювати проблему видачі супроводжуючих документів не складе труднощів.

Втім, протягом кількох місяців ми спостерігали гру у пінг-понг, в якій кожне відомство переконувало, що це не його компетенція, вустами відповідальних виробників розповідало нам про передбачені терміни відповіді на звернення, пропонувало пошукати щастя в іншому відомстві тощо.

Звичайно, все це в учасливій формі і з "розумінням проблеми".

Ми зверталися і до прем’єр-міністра, але наше звернення, спускаючись по інстанціях вниз, врешті попало в той самий "кругообіг документів у природі" на місцях.

Закінчилося тим, що МОЗ підготувало проект відповідного наказу, але він не був погоджений іншими органами влади, які переконали один одного, що запропонована процедура невірна, замість того, щоб запропонувати іншу.

Формально чиновники нічого не порушили.

Але по факту бізнес, вигравши конкуренту боротьбу у виході на важливий стратегічний ринок, вже довгий час стоїть на низькому старті через небажання держави розібратися з розподілом повноважень між своїми установами та налагодити ефективну міжвідомчу комунікацію.

Все це відбувається на тлі жорсткої кризи у країні, коли лише у кондитерській галузі падіння обсягів виробництва за півтора роки склало більше 35%, та торговельної війни з боку Росії, одною з основних цілей якої в Україні стала саме кондитерська галузь.

Здавалося б, кожний компенсаторний крок в напрямку пошуку третіх ринків сьогодні для держави важить дорожче золота. Проте, як бачимо, декларації часто відрізняються від реалій.

Між іншим, аналогічний сертифікат, але майже на всі групи харчової продукції, вимагають з 2015 року і в країнах Перської затоки – цікавому для українських харчовиків-експортерів регіоні.   

Звичайно, технічне регулювання – це на сьогодні значно менша проблема для нашого експорту, ніж надмірний фіскальний тиск і недолуге валютне регулювання з боку української держави.

Проте і ця історія мала б надихнути наш уряд на деякі висновки.

По-перше, вже очевидно, що діяльність з раннього виявлення фактів, які можуть вплинути на торговельно-економічні інтереси України за кордоном, потребує істотного вдосконалення. На жаль, бізнес неспроможний моніторити ситуацію на кожному зовнішньому ринку. Проте він фінансує через податки діяльність посольств, які мали б більше уваги приділяти економічним загрозам ще до того, як вони виникнуть.

На сьогодні ж частіше трапляється так, що ми спочатку стикаємося з проблемою і несемо збитки, а потім починаємо реагувати на неї, хоча дешевше попередити загрозу.

Причому реакція починається здебільшого саме після звернення бізнесу, який став об’єктом загрози.

По-друге, ми повинні змінити філософію орієнтування чиновницького апарату на організацію процесу, замість прагнення досягти результату. Український чиновник у своїй більшості мало залежить від ефективності своєї роботи. Навпаки, роками на українській держслужбі культивувався підхід, за яким надмірна активність може швидше призвести до стягнення, ніж до похвали: "тобі що, більше за всіх потрібно?" або "скільки тобі платять кондитери, що ти так за них переймаєшся?"

Не дивно, що серед держслужбовців зі стажем звичайним явищем є відсутність ініціативи, пасивна позиція і реактивний підхід: чиновника мало переконати у правильності своєї позиції, його потрібно ще й  примусити чи умовити до дій. 

З іншого боку, "що ви від мене хочете, у мене зарплатня – півтори тисячі гривень". І це теж фактор.

По-третє, необхідно переглянути терміни опрацювання питань залежно від їхньої ваги для економіки. Час, як відомо, є гроші. А під час війни – тим більше.

Нарешті, міжвідомча комунікація залишає бажати кращого.

В цій історії із зупиненням поставок до ЄС кондитерки з горіхами мені як представнику галузі довелося оббігати кілька міністерств і відомств, працюючи зіпсованим телефоном у відчайдушних спробах знайти прийнятне для всіх держустанов рішення.

Хоча ефективнішим було б провести за координації одного із міністерств брейн-сторм у формі міжвідомчої наради, на якій знайти і погодити спільне рішення і терміни його реалізації, розподілити відповідальність. Сьогодні для цього не потрібно витрачати півдня. Для телеконференції достатньо одного смартфону. Але ж ні - "ми так не працюємо".

Це в країні, яка веде оборонну "гарячу" війну з агресором в умовах торговельного ембарго з його боку.

Пост-скриптум. Проблему з допуском українських кондвиробів з арахісом та тропічними горіхами на ринки ЄС взяла на особистий контроль заступник міністра агрополітики Владислава Рутицька. Вона запевнила нас, що найближчим часом буде зроблено все можливе, щоб українські кондитери і надалі змогли експортувати свою продукцію до ЄС і країн Перської затоки. 

Було надруковано в "Європейській правді".