Реклама

Землю - громадам. Які можливості місцевому самоврядуванню дає обмеження прав Держгеокадастру?

Коментарі

0

перший заступник голови Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад

Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект № 2194, який дає ОМС шанси на справжнє самоуправління. 

Минулого тижня Держгеокадастр почали повертати в межі функцій, заради яких він створювався. Нагадаю, що зараз він займається й веденням кадастру, й розпорядженням землями поза межами населених пунктів, розподілом державних земель та контролем за ним тощо.

Але нещодавно Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект №2194, яким попередньо повернула в управління місцевим громадам державні землі за межами населених пунктів, а також запустила ліквідацію Держгеокадастру, залишив йому функції ведення кадастру, для чого він і створювався свого часу.

Але, з мого боку головне - передача прав на землю поза межами населений пунктів громадам. У чому проблема - сільські та селищні ради можуть розпоряджатися, виключно на території населеного пункту. Тобто закінчується паркан останньої хати — закінчується їхня юрисдикція. А межа села значно більша - орні землі, землі якихось державних підприємств, землі водного та лісового фондів, дороги, якась інфраструктура, яка пролягає за межами населеного пункту. До 2000 року цими територіями розпоряджалися сільські, селищні, міські ради. У 2000-му році відбулася перша реформа Леоніда Кучми, коли він ці землі передав районним адміністраціям, які до 2013 року керували ними. А у 2013-му році створили Держземагенцію, в управління якої передали всі сільськогосподарські землі. І тоді почалося власне створення трьохголового орла. Ще у 2013-му році державна земельна агенція розпоряджалася землями, але не проводила перевірки - існувала земельна інспекція. А от наступна реформа створила монстра, який розмічає землі, розпоряджається землями та контролює їх використання.

Здавалось, до чого тут селищні ради? Але з 2014 року Геокадастр почав роздавати землі воїнам АТО - ділянки у будь-якій сільській раді на території України, чи під сільське господарство, чи під будівництво, чи ще під щось. Прикриття чудове - ніхто не може відмовити. Але, на жаль, справжні ветерани отримали мізер. Набагато більші території перейшли до якихось активістів або псевдоветеранів, які відразу переписували ці земельні ділянки на того, хто займався виділенням їх в натуру. І умовна сільська рада, маючи план розвитку території, раптом дізнавалася, що частина території відійшла невідомо кому. І у 100% випадках цей невідомий її або не обробляє, або не сплачує податки і так далі. А претензії місцеві жителі висловлюють кому? Тому, хто до них знаходиться ближче - міський чи сільський голова та місцеві депутати.

Можна згадати, що з 2018 року держава передає землі сільськогосподарського призначення об’єднаним громадам - 1,68 млн га за два роки. Але землі лише проінвентаризовані. А це далеко не всі вільні земельні ділянки. Наприклад, в межах громади 100 гектарів, геокадастр проінвентаризував 13% і передав їх. Потім ОТГ просить передати решту, а їм відмовляють, мовляв, ви ж підписали вже акт прийому-передачі, будьте здорові.

Тож, якщо цей законопроект буде прийнятий та всі землі сільськогосподарського призначення будуть на рівні закону передані органам місцевого самоврядування, вони зможуть самостійно проводити інвентаризацію, виділяти ці земельні ділянки у натуру та розпоряджатися ними. Це відкриває перед громадами величезні перспективи, але за однією умовою - вчитися дуже серйозно планувати свої території.

У першу чергу громади повинні провести інвентаризацію. А потім думати, що робити із землею. І головне - якщо відкривається ринок землі сільськогосподарського призначення і знімається мораторій на продаж, то гроші від продажу земельних ділянок будуть поступати до місцевого бюджету, а не загальнодержавного. Ці кошти вони зможуть уже вкладати у розбудову власної інфраструктури. А якщо будуть трішки мудрішими і будуть здавати їх в оренду, то матимуть постійну гарантовану статтю додаткового надходження до місцевого бюджету. 

І знову ж таки можуть надавати ці земельні ділянки не великим латифундіям, а місцевим фермерам, які хочуть працювати. Тобто можна створити об’єднання - агровиробник виробляє продукцію, місцева рада у генеральних планах показує місце для створення місцевих, локальних аграрних ринків, місцеві жителі виробляють, на місцевому ринку продають і з іншої сторони місцеві купують. Замкнутий цикл фінансування один одного. Це звучить гарно, але цьому потрібно вчитися. Бо, на жаль, ми звикли до радянської системи, що хтось повинен прийти і за нас вирішити всі наші проблеми. А такого не буває. Поки кожен із нас самостійно не почне робити свою справу на своєму місці, то, на жаль, ні до чого хорошого це не призведе.

Право самостійно розпоряджатися землею дозволить, до речі, поліпшити якість місцевого самоуправління. Бо, якщо земля повертається до громад і кожний житель на наступних місцевих виборах буде розуміти, що на наступних виборах він голосує за того чи іншого сільського голову чи депутата, у компетенцію якого буде вже входити у тому числі і земельні питання, то він мусить свідомо віддавати свій голос. І долучатися до процесу планування. Мені також подобається, що у законі прописано, що відчуження земельних ділянок повинно бути трьома четвертими голосів місцевої ради. Тобто людям треба буде вчитися домовлятися, знаходити спільні інтереси.

Загалом це величезний прорив, коли посадова особа не із обласного центру буде вирішувати як і кому продавати і яку саме земельну ділянку продавати. А це буде вирішувати місцева влада.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама

Реклама