Успішний аграрний бізнес сам готує для себе кадри

Ніби й жартівливе твердження: «сільгосп університет – це не освіта, а диплом» як не можна краще характеризує ситуацію.

На сьогоднішній день система аграрної освіти в більшості випадків є закритою. Вона працює на відтворення і підготовку кадрів, не намагаючись встановити контакт з тими, хто є її ключовими «клієнтами» – тобто з нами, бізнесом. 

Що сьогодні хоче бізнес від системи освіти як "постачальника" робочої та інтелектуальної сили? Відповідь очевидна: фахівця, який непогано підготовлений за ключовими предметами своєї спеціальності і має розуміння того, як влаштований ринок на локальному рівні і які існують глобальні тренди і технології в світі.

Ми, як проектно-інжинірингова компанія, набираючи молодих інженерів в команду, прекрасно розуміємо, що вони приходять до нас "напівфабрикатами", і нам доведеться ще кілька років ростити їх у колективі, приставляючи до них наставників, підбираючи курси і програми, які допомагають освоїти свою професію.

Найцінніший ресурс – час.

Чим раніше студент потрапляє в реальне бізнес середовище, тим більше він отримує "живих" знань, які він може застосувати в реальному бізнесі. Якщо раніше, ми відбирали випускників, то зараз ми вже бачимо необхідність працювати зі старшокурсниками. І якщо раніше компанії запрошували стажерів, то зараз ми готові приходити до ВНЗ.

Також вже роблять і наші колеги по ринку. Я з захопленням спостерігаю такі компанії - постачальники техніки як KUNH і Jonh Deer входять в «ланцюжок» знань аграрних вишив, створюючи свої майданчики і проекти по навчанню студентів актуальним аграрним технологіям.

Якби постачальники технологій не зайшли б у вузи, не обладнали класи, і не впроваджували свої знання в освітній процес, аграрні вузи з часом були би приречені на вимирання. Тому що модернізація освітньої програми впирається не тільки гроші, але і кругозір викладачів, глибинне розуміння ними ринку. На жаль, не всі готові визнати, що їхні уявлення про роботу сектора, застаріли.

Ті, хто має вчити, самі іноді ігнорують для себе необхідність вчитися.

Але прогресивні ректора аграрних вузів розуміють, що стають «вузьким горлом» для бізнесу. І самі затягують у свої вузи компанії. Наприклад, Одеська харчова академія спільно з компанією Миронівський хлібопродукт розробили програму по підготовці кадрів для комбікормової галузі. А Національний аграрний університет біотехнологій дуже активно співпрацює з Кернел за кількома напрямками. Найбільші аграрні компанії, так чи інакше, підтримують програми навчання за своїми напрямами. І це хоч і повільно, але змінює ситуацію в аграрних освітніх установах.

Ми стоїмо на порозі створення освітніх екосистем, у яку повинні бути включені бізнес, наука і держава.

Якими б хотіли бачити аграрні вузи представники аграрного бізнесу?

Вузи повинні стати операторами знань.

Підготовка кадрів повинна бути розділена на два сегменти – універсальні технічні знання і спеціалізовані технологічні компетенції. Першу частину наповнення програми повинні забезпечити виші. Другу частину – виші повинні спроектувати  в партнерстві з бізнесом і наукою. У цьому випадку представники вузів мають виступати як проектні менеджери, які формують освітні програми на підставі запиту ринку. 

Упевнений, що рано чи пізно ми прийдемо до того, що у нас будуть створені освітні екосистеми. Тому що наші аграрії все частіше бувають за кордоном і бачать, як там побудовано багато процесів.

Мені якось довелося спілкуватися з професором з Нідерландів, так от він пояснив, що держава фінансує тільки ті освітні програми, витрати на які на 25% покриває бізнес. А наукові дослідження часто замовляються вишам приватним бізнесом. Наприклад, Голландська асоціація виробників тюльпанів є замовником одного з вузів по виведенню нових сортів тюльпанів.

В такій екосистемі виграють усі – студенти отримують актуальні знання, бізнес - професіоналів, яких не треба переучувати і нові розробки, вузи – стійку модель роботи, держава – працюючу систему освіти, яка не потребує модернізації і не створює проблем ринку.

Студенти - інженери працюють з новими кейсами, рішеннями і підходами.

Стикаючись з проблемами компаній або окремих регіонів, вони набувають знання, вирішуючи конкретні проблеми, запускають безпілотники, створюють нові технологічні рішення, проектують реальні об'єкти.

Через інструменти вирішення проблем освіта має зовсім іншу якість. Такі студенти (нехай і не всі) приходять в компанію не тільки тому, що ви платите більше, а тому що: «У вас є така проблема, я хотів би її вирішити».

Коли у мене запитують, чого ще не вистачає нашим випускникам, я кажу: «маркетингового мислення». Чомусь багатьох співрозмовників це сильно дивує.

У нас прийнято вважати, що маркетинг – це гуманітарна спеціальність, яка не має відношення до інженерам, проектантів і розробників. Але маркетинг – це не тільки про те, як продати своє рішення, а, насамперед, про те, як побачити і почути проблеми клієнта, а вже після спроектувати рішення.

Часто клієнт сам розуміє, чого він хоче. Але  йому не завжди вистачає компетенцій це пояснити, але в тому і робота професіонала, щоб ловити запит на льоту.

У спілкуванні з деканами аграрних вишів поки так не виходить. Але в наш технологічний століття, навіть їм доведеться навчитися навичкам маркетингу та клієнтоорінтованості.