Що готує нам наступна посівна: роздуми про добрива

Закінчується черговий етап жнив, а статистика говорить про нові рекорди із збору врожаю, про важливу роль, яку відіграє аграрний сектор в економіці України. Але чи радіють селяни, які на будь-яке «запаморочення від успіхів» реагують спокійно, бо знають, що попереду – нова посівна. Вони прораховують і аналізують, чи вистачить отриманих від цьогорічного врожаю грошей на закупівлю насіння, палива та добрив, на оплату праці та податків. Чи зможуть вони конкурувати з виробниками з інших країн в умовах, коли Україна стала повноцінним учасником світового аграрного ринку і залежить від цінової ситуації на ньому. Ризиковий аграрний бізнес вимагає максимально чіткого розуміння потенційних загроз, аби спланувати дії на місяці вперед.

Як часто буває у такий момент, неочікувані фактори ламають прораховані схеми і змушують міняти плани. У наступному сезоні таким чинником можуть стати добрива. Коли ми говоримо про інтегрованість у світовий ринок, то це стосується не лише ціни кінцевої продукції, але й ціні засобів виробництва. Цілком природнім тут є те, що українські аграрії мають отримувати такі засоби за цінами, які, принаймні, корелюють зі світовими. Однак, на ринку добрив ситуація є радикально протилежною. Незважаючи на те, що Україна є виробником добрив і ціни на сировину для них, а це газ та його похідні, знизилася разом із нафтою, ціни на внутрішньому ринку є значно вищими за світові. Неймовірно, але факт: ціни на добрива, які продають українські заводи вітчизняним аграріям, перевищують ціни, за якими ті ж заводи продають ті ж самі добрива прямим конкурентам України на світовому аграрному ринку.

Фактично мова йде не тільки про те, що селянин спонсорує вітчизняну хімічну промисловість, а й про те, що він своїми ж руками краде в себе переваги, які дозволяють йому отримувати прибутки від експорту на зовнішні ринки.

Дослідження, проведені експертами аграрного ринку, говорять про те, що дана ситуація виникла не сьогодні, і переплати тривають вже кілька років, хоч ще не так давно, цінова ситуація на ринку добрив, загалом, відповідала світовій. Перекіс в бік подорожчання добрив всередині країни виник з середини 2014 року, коли на рівні уряду було ухвалене рішення про введення антидемпінгових мит на російську аміачну селітру з метою, нібито захисту українських виробників добрив від дешевого імпорту. Вже з посівної кампанії осені 2014 року стало помітно, що почалося зростання  цін не лише на селітру, але й на КАС та карбамід. Але далеко не усі знали, що в цей самий момент ціни на світовому ринку були відносно стабільними. Свого піку проблема досягла під час весняної посівної 2015 року, коли різниця стала вражаючою. Фактично, українські хімічні підприємства, насамперед ті, які належать компанії OstChem Дмитра Фірташа, отримували і продовжують отримувати надприбутки від свого монопольного становища, оскільки змогли потіснити зарубіжних конкурентів.

Ще одним результатом введення мита стало те, що споживання селітри зменшилося, однак зріс і її імпорт з інших країн, оскільки українські виробники добрив орієнтувалися, насамперед, на збитковий експорт, який, однак, створював дефіцит на внутрішньому ринку і сприяв ще більшому зростанню цін, що дозволяло отримувати надприбутки всередині країни. Як тільки зростання цін стало настільки значним, що експорт добрив в Україну знову став вигідним для тих самих росіян, навіть попри мита, ввезення імпортних добрив знову збільшилось, у тому числі і з РФ.

Українські хімічні підприємства, які, за їх словами, прагнули завдяки митам збільшити свою долю на українському ринку, в результаті не знизили ціни на внутрішньому ринку і не посилили свою присутність, а продовжували масований експорт. Більш того, вони ініціювали нове антидемпінгове розслідування, аби створити бар'єри для імпорту тепер вже карбаміду та КАС. Рішення відповідна урядова комісія повинна ухвалити наприкінці вересня, як раз у розпал осінньої посівної. Не треба бути великим провидцем, аби спрогнозувати, що у цьому разі ціни на добрива знову зростуть і весняна посівна 2017 року буде значно дорожчою за цьогорічну. За підрахунками аналітиків, наступного року аграрії заплатять за монополізм хіміків десь 6.5 мільярдів гривень. І це в умовах, коли стільки зусиль було докладено селянами задля захисту своїх законних прав на державну допомогу, яка, навіть за найоптимістичнішими прогнозами, навряд чи досягне і 80% цієї суми. Таким чином, однією рукою держава дає, а іншою – забирає, але навіть не собі, а перекладає у кишеню олігарха, який має дружні відносини не лише з Газпромом, а і з усією командою російського президента.

У цій ситуації варто підтримати колег з аграрних асоціацій, які направили відкритий лист до Прем’єр-міністра Гройсмана з вимогою не допустити введення нових мит на карбамід та КАС та скасувати вже існуюче мито на селітру, провести розслідування монопольної змови хімічних підприємств та накласти покарання на її ініціаторів. На мою думку, держава має якнайшвидше втрутитись у ситуацію та вжити усіх необхідних заходів з нагляду за цим ринком, аби аграрний сектор, який, на сьогодні, фактично рятує економіку держави, не став жертвою чергового олігархічного свавілля.