Сімейне фермерство як важливий чинник розвитку національної економіки

У Європі на сьогодні майже немає виробників сільськогосподарської продукції без юридичного статусу. Світове співтовариство й нині вбачає в дрібнотоварних селянських господарствах важливий чинник розвитку національних економік і подолання бідності сільського населення. У важкі часи країни, часи економічного спаду, кризи, селянські господарства зазвичай виконували значною мірою роль «двигуна» економічного зростання, ставали основним місцем прикладання праці працездатного населення, важливим джерелом постачання необхідних продуктів харчування та грошових надходжень.

А що ж сьогодні спостерігається в Україні?

Зараз у сільському господарстві України одночасно господарюють три відмінні за природою економічного інтересу типи господарювання (бізнесу), які, відповідно, формують три відмінні соціально-економічні уклади. Це:

- індивідуально та сімейно самозайняті господарства (ОСГ, фермерство, домогосподарства без статусу),

- багатогалузеві, переважно трансформовані з колишніх колгоспів та радгоспів, сільськогосподарські підприємства,

- високотоварні переважно вузькоспеціалізовані холдинги.

В знаменнику ефективності першого типу лежить власна праця, другого — відносно лімітований земельний ресурс (до якого місцева громада в той чи інший спосіб історично мала пріоритетний доступ), третього — авансований капітал. Але вітчизняна державна політика, на відміну від розвинених країн, вже багато років не враховує цієї особливості ні в своїй податковій частині, ні в частині прямої підтримки, ні в частині контрольно-регуляторних механізмів.

 У 2014 році (за даними Українського клубу аграрного бізнесу) було експортовано з України продукції сільського господарства на $ 16,7 млрд. А, наприклад, віце-президент Агентства сільськогосподарського ринку Польщі Люциан Зволак озвучив цифру польського сільськогосподарського експорту — 18 млрд євро. Тобто польський  фермер (у якого, частіше за, лише по 10 гектарів землі) експортує більше, ніж українські агрохолдинги.

Неінтегрованість малих виробників в організований ринок, в тому числі, в його експортні канали, «відсікає» більшу частину трудового потенціалу українського села від міжнародного розподілу праці. Для порівняння: в сусідній Польщі при втричі меншому розмірі площі сільгоспугідь на одного зайнятого основу сільського господарства складає співставний із українським загалом дрібних виробників — 1 млн. 600 тис. сімейних фермерських господарств. Експортуючи переважно трудомістку тваринницьку, овочеву та садівничу продукцію, зокрема кожен четвертий (або кожен третій, в залежності від років) кілограм виробленого м’яса, країна одержує більше валютної виручки, ніж Україна, яка експортує кожен другий кілограм зерна та понад 90% своєї олії. «Замкнутість» малих господарств лише на внутрішньому ринку не тільки не гарантує стабільності їх позицій, а і призводить до щорічного падіння їх доходів, наслідок чого сукупний платоспроможний масовий попит третини населення країни постійно знижується.

Вирішити цю проблему взялись у Верховній Раді зареєструвавши та прийнявши у першому читанні законопроект №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств».

Особисті селянські господарства, на відміну від фермерських господарств, носять споживчий характер та мають інший мотиваційний механізм. Ведення такого господарства  по суті є діяльністю, заснованої на праці членів селянської родини, з мінімальним зверненням до ринку. Такого роду діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції орієнтована переважно на споживання продукції всередині самого господарства і не вимагає юридичного оформлення.

Але, з плином часу, частка господарств, які виробляють продукцію як для власного споживання, так і для продажу, зменшилась, а частки тих, що займаються сільськогосподарською діяльністю лише з метою продовольчого самозабезпечення, і тих, що виробляють переважно товарну продукцію, зросли. Приблизно 20% особистих селянських господарств України, які мають у користуванні земельні ділянки, відповідають світовим критеріям належності до виробників товарної сільськогосподарської продукції і фактично є сімейними фермерськими  господарствами.

Законопроект про сімейні фермерські господарства є боротьбою з посередниками, які сьогодні приїжджають у село, скуповують за безцінь усю продукцію і перепродують її дорожче: овочі — вчетверо, молоко і м’ясо — у 2,5 рази. Більше того, як сільськогосподарські виробники вони мають спеціальний режим оподаткування, акумулюють ПДВ, а потім повертають його собі. Люди, які нічого не вирощують, користуються аграрними пільгами!

Законопроектом передбачається: законодавчо закріпити визначення «СІМЕЙНА ФЕРМА».. Це надасть можливість проводити державну політику щодо таких господарств, тобто надавати фінансову допомогу з державного бюджету. Дати можливість отримати ОСГ  статусу «сільгосптоваровиробник». Зробити максимальну просту схему відносин, тобто  сімейні ферми працюватимуть за спрощеною системою оподаткування та створення сімейних ферм на добровільних засадах зі статусом юридичної особи або на договірній основі. Запропоновані даним законопроектом зміни покликані створити належні законодавчі, економічні та соціальні умови для забезпечення спрощеного порядку створення,  реєстрації та організації господарської діяльності сімейних фермерських господарств, на базі господарств населення. І головне, що вирішуватиме цей закон - дрібний бізнес на селі має стати повноправним учасником організованого ринку з широкими можливостями реалізації продукції, надання державної підтримки та відповідного соціального захисту.

Коли ж цей законопроект буде прийнято? Важко сказати. Вчора Верховна Рад знову провалила чергову спробу проголосувати законопроект 1599 і за пропозицією голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин відправила його на повторне друге читання.