Шанс відновити зрошення на півдні України

Загрози сьогодення на шляху збереження і розвитку меліоративних систем

За радянських часів у 60−80-ті роки, щоб побудувати потужну зрошувальну систему, так звану Дністро-Дунайську, було освоєно мільярди доларів на півдні Одеської області. Побудовано величезні насосні станції, магістральні трубопроводи, словом, потужну інфраструктуру, яка давала можливість проводити зрошення на площі 226, 9 тис. га. Це 10,9% від загальної площі ріллі області.

На середину 2020 року зрошувальна мережа пошкоджена на 102,3 тис. га зрошуваних земель. 194 тис. га зрошуваних земель (85,5% від їх загальної площі) не поливається. Виходячи з технічного стану зрошувальних систем, комплексна модернізація зрошувальної мережі необхідна на площі 105,8 тис. га (46,6% від загальної площі зрошуваних земель).

Існуючий механізм підтримки меліорації в Одеській області передбачає лише 30% здешевлення вартості придбання дощувальної техніки та 50% здешевлення вартості електроенергії, витраченої на подачу води на зрошення (за інформацією Одеської ОДА у 2020 році на фінансування цих заходів намічено спрямувати понад 5 млн грн). Це не дає і не дасть змоги профінансувати комплексну модернізацію зрошувальних мереж. Виходячи з необхідності їх комплексної модернізації, потрібні мільярдні вливання, профінансувати які можна за рахунок залучення приватного капіталу.

А він поки не має бажання вкладати гроші в модернізацію та реконструкцію зрошувальних мереж, адже право користування ними невизначене. В даному випадку мова йде про міжгосподарські та внутрішньогосподарські мережі.

«Безгоспність» щодо володіння цими мережами виникла через механічне розпаювання землі та основних фондів колгоспів і радгоспів. Кому зараз належать ці зрошувальні системи? Всім потроху. А всім потроху — значить нікому. Тому вони руйнуються або викопуються протягом 20-ти останніх років.

Більш того, частина гідротехнічних споруд просто розкрадена. А для окремих видів сільськогосподарського виробництва, в першу чергу, для виноградарства, це «смерті подібно». Цілком зрозуміло, що при відкритті ринку землі до питань меліорації в державі дійдуть років через 20, оскільки «акули» аграрного бізнесу та потужні сільськогосподарські підприємства скуплять спочатку найбільш ліквідні родючі землі, де треба вкладати мінімум, а отримувати — максимум.

Зараз внутрішньогосподарські меліоративні системи існують за рахунок тих дрібних господарств, які самостійно їх можуть утримувати. Однак такі господарства не спроможні профінансувати їх модернізацію та реконструкцію.

Міжгосподарські меліоративні системи перебувають на балансі відповідних місцевих рад, але в країні триває децентралізація, тож утримання ляже вже на нові об'єднані територіальні громади, для яких це, скоріш за все, стане надмірним фінансовим тягарем.

Що ж може дати зелене світло інвестиційним потокам в модернізацію та реконструкцію меліоративних систем Одеської області?

Передача меліоративних систем у тимчасове користування як вихід

Наші гідротехнічні меліоративні системи можливо було б здавати в концесію та оренду. Тобто дати можливість бізнесу сьогодні використовувати цей ресурс, розвивати його.

Так, про концесію не дуже популярно було і буде говорити, як і дуже складно пояснити її своєчасність для сільських жителів. В умовах правового свавілля концесія — питання дискусійне, а в умовах правильного юридичного супроводу — це ефективна форма реалізації меліоративних проєктів, що дасть можливість повноцінно розвиватися сільському господарству в посушливій перспективі.

Я з групою депутатів підготувала спеціальний законопроєкт, який дасть можливість передавати меліоративні фонди в концесію. Працюємо над тим, щоб саме Одеська область стала пілотним регіоном апробації концесійних відносин у сфері меліорації.

Переконана: про це потрібно говорити і думати, доносити інформацію про переваги концесії до жителів сіл та селищ. Тому що ключові питання — не лише у створенні чи модернізації гідротехнічних систем, а в тому, що ми маємо надто обмежене дзеркало води, аби забезпечувати повноцінне промислове і сільськогосподарське водопостачання та використовувати воду для потреб зрошення.

Крім цього, треба враховувати, що Одеська область лише на 50% має систему питного водозабезпечення. Це теж фактор ризику в збереженні сільської поселенської мережі, а також — частина аграрного бізнесу. Оскільки люди не будуть працювати в селах, поки не отримають елементарних умов — води, світла, тепла і так далі.

Тому ми підготували законопроєкт (про передачу меліоративних фондів у концесію — ред.) і сподіваємося, що таким чином зможемо забезпечити безпечний для місцевих жителів механізм користування меліоративними системами на основі державно-приватного партнерства, в першу чергу, на основі концесії.

Знаю щонайменше п’ять підприємств на Одещині, які готові зорганізуватися і взяти в концесію меліоративну (зрошувальну) інфраструктуру. По-перше, вони її збережуть. І не просто збережуть, а модернізують, адже потреба в модернізації існує вже останні два десятиріччя. І тоді вода на зрошення подаватиметься на потреби сільськогосподарського водопостачання та на замовлення кожного фермера. А фермер її і споживатиме, і за даними лічильника оплачуватиме.

В іншому випадку, без збереження зрошувальної системи південь Одеської області перетвориться на пасовище для овець. Ми повернемося в середину ХІХ століття, де основою сільськогосподарського виробництва буде трохи виноградників і пасовища. Цього не можна допустити. Абсолютно переконана.

За матеріалами виступу на Grain Ukraine. Limited Edition