"Прокляття ресурсів": чому українські фермери не диверсифікують ризики

Слухаю зараз на Prometheus курс мого товариша Олексія Геращенка «Економіка для всіх». Дуже цікаво згадати деякі речі, а на дещо подивитися по-новому. В одній із лекцій, Олексій згадує про так зване «прокляття ресурсів» (eng. – “resource curse”). Це коли країна «сидить» на доходах із нафти чи газу й не думає про розвиток інших галузей. До чогось схожого звикли, на жаль, і українські агрокомпанії, котрих за останні роки розслабила висока маржинальність ключових культур (так і хочеться вивести нове економічне поняття - «прокляття високої маржинальності ключових агрокультур»). Коли добре, коли прибутки високі – змінюватися не хочеться, немає мотивації. Коли ринки просідають і виникають проблеми – це робити надто пізно.. Звичайне вирощування первинної сільськогосподарської продукції все в більшій мірі перестає бути гарантованим джерелом стабільного прибутку. Час іде, ринки та побажання споживачів змінюються і лише потенціал українського продовольчого сектору залишається величезним..

Очевидно, в сучасних турбулентних умовах фермери повинні шукати шляхи диверсифікації (не лише цінових) ризиків: об’єднуватися, споруджувати потужності зі зберігання, започатковувати переробку і т.д. Але не «аби як», а з розумом.

Минулого тижня мав зустріч із людьми, зацікавленими у "виробництві сиру за голландськими технологіями" (ми реалізовуємо такі проекти). Один - фермер з Миколаївщини, інший - його фасилітатор з Києва. Обидвом років по 55-60. Кажу їм: «без проблем, обладнання поставимо, робити сир навчимо, що треба - розкажемо, покажемо..» «Та ні», говорить, «нам ще потрібен голландський партнер, який би робив сир разом з нами і продавав його на експорт під своїм брендом, бо в Україні нема попиту на дорогий сир. От BMW X5 же робиться в США, а всі думають що у Німеччині.. Так і сир може робитися в Україні, а продаватися як голландський.. Та й український бренд ніхто купляти не буде". Отут в мене очі стали круглішими. Щоб ви розуміли (якщо коротко): "хлопці" хотіли аби FrieslandCampina (наприклад) прийшла на Миколаївщину, сама дала грошей, сама побудувала завод, сама налагодила якісне виробництво, сама взяла на себе логістику і ще й продавала на експорт під брендом Frico.. А знаєте яким був аргумент в миколаївських хлопців?! Те, що у нас "хороша земля і роботящі люди"… Карл!  Нічого, що в Нідерландах молокопереробними компаніями володіють кооперативи фермерів, котрі ні за що б не погодилися аби частину їх молока в структурі експорту зайняло українське? Нічого, що їх компанії цінують вартість бренду настільки, що така ідея ніколи б навіть не народилася в їх голові? Нічого, що (навіть в Україні) існують кращі землі та більш кваліфіковані люди, ніж на Миколаївщині? І нарешті.. Нічого, що деякі українські сировари й навіть фермери створили успішні бренди, котрі можна недешево продати всередині України?!

Це був, шановні, типовий приклад симбіозу совкового та раннього постсовкового мислення. "Наше - лайно, голландське - якісне", "хай хтось прийде і зробить, а мені буде добре" і т.д. Я хочу аби таке мислення викорінювалося з голів українців. Хочу аби наші фермери вивчили слово «маркетинг», слідкували за ринками, зрозуміли, що сусід не ворог, а партнер; що не можна порівнювати ціну літру «брудного» молока одноосібника з ціною літру «мінералки» в магазині; щоб вони почали мислити «ланцюгами вартості».. Ой, багато чого хочеться, про багато що мріється. Але все прийде поступово..

Із розумінням цього, робимо малий крок – 14-го жовтня ми організовуємо у Дніпропетровську семінар «Додана вартість с/г продукції. Нові можливості для українського фермера». Семінар безкоштовний, та необхідно заповнити реєстраційну форму. Програму та інформацію про спікерів можна знайти на ФБ-сторінці події.