Конституційні підстави земельного мораторію

Питання запуску ринку землі є об’єктом не лише для аграрної науки, але й конституційної науки. Серйозних академічних напрацювань по цій проблемі досі не має ані галузева наука, ані український конституціоналізм. Земельний кодекс є галузевим документом, який регулює питання обігу землі в Україні. Але такий документ є лише функціональним та не задає конституційного підґрунтя у розвитку концепції земельних відносин в Україні. 

Я не є фахівець у галузі земельних відносин, лише у галузі конституційного права.  Тому про земельний мораторій говоритиму з точки зору конституціоналізму.

Мораторій  є відкладальною дією. Ми відкладаємо запровадження якоїсь законодавчої норми, аби повністю відпрацювати певне питання. Конституційний суд у 2009 році уже намагався винести своє рішення з приводу конституційності земельного мораторію. Я був автором проекту такого рішення. Але потім така справа була припинена за «необґрунтованістю її відкриття».

Попри все, потрібна хоча б стартова концепція, як б базисно визначала питання обігу ріллі у відповідності до Конституції України. У цьому питанні ми навряд чи можемо керуватись зобов’язаннями перед нашими «західними партнерами». Конституція говорить, що Україна не бере ніяких зобов’язань перед міжнародними інституціями. Тому зобов’язання перед МФВ запустити ринок землі не може бути чинним.

Зобов’язання держава може брати лише за міжнародними договорами, як про це каже стаття 39 Конституції України. Міжнародний договір може бути зобов’язуючим та превалювати над законами України, як це є у випадку із Декларацією прав людини, або у випадку з рішеннями Європейського суду по правам людини (ЄСПЛ). Але суперечити Конституції такий договір не може. При цьому ЄСПЛ говорить, що національні уряди цілком вправі вирішувати питання устрою країни у розрізі національних інтересів своєї держави.

У пункті 46 справи «Джеймс проти Об’єднаного Королівства» у 1986, у пункті 86, справи «колишній король Греції проти Греції» у 2000 ЄСПЛ зазначав, що «національні органи влади, з погляду на безпосереднє знання своїх суспільств та їх потреб, знаходяться у кращому становищі, аніж міжнародний суддя у оцінці того, що становить у цій державі громадський інтерес. Суд вважає природнім, що на розсуд законодавчій владі передане широке коло питань з  економічної та соціальної політики є широким, тому суд поважатиме таке рішення і вважатиме його явно обґрунтованим».

У земельному питанні в розрізі Основного закону та Земельного кодексу маємо такі стартові позиції.

Стаття 13 Конституції говорить, що земля – це є національне багатство усього українського народу. Стаття 14 каже, що «власність зобов’язує». Так, у 41 статті Конституції написано, що власність – недоторканна, але власність має бути встановлена у порядку закону.  Питання права власності на землю  в Україні регулює Земельний кодекс, але чи відповідає він Конституції – ніхто не розглядав.

За статтею 12 Конституції, земля та інші природні ресурси є об’єктом виключного права власності усього українського народу. Але досі нема визначення в академічному середовищі – а що це є об’єкт власності усього українського народу?

Земля як фізичний об’єкт матеріального світу і основне національне багатство включає у себе всі види земель в Україні, як це визначає стаття 19 Земельного кодексу. 

Зазначені вище особливості, згідно із ч.1 статтею 17 Конституції,  кореспондуються з однією із важливіших функцій держави – захист суверенітету та економічної безпеки усього українського народу. У такому контексті земля сільськогосподарського призначення як цілісний об’єкт можуть розглядатись як об’єкт права державного суверенітету.

Визнання землі основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, формує поєднання особливостей використання землі як територіального базису знаходження та проживання народу, природного репродуктивного ресурсу і як основного засобу виробництва. Зазначені особливості можуть бути підставою для визнання пріоритету права власності на землю українського народу над правом індивідуума, що можуть обумовлювати встановлення обмежень згідно законом для такого індивідуума.

Права власності регулює другий розділ Конституції. Перший розділ Конституції закладає фундаментальні підходи до усіх явищ суспільного життя. Чи дозволяє нам це говорити про пріоритет колективного права власності над індивідуальним? 

Одне з рішень Конституційного суду таки визначає, що одна норма Основного закону може превалювати над іншою.

Зрештою, «нові конституціоналісти» говорять, що суспільний договір може бути основою для норми Конституції. Тому, якщо суспільство зможе визначитись, що колективне право власності українського землю на землю є пріоритетнішим над індивідуальним.

Коли ми говоримо: що є приорітетом: право власності усього українського народу чи індивідуальне право одного індивідуума. Якщо ми скажемо, що прирітетом є право власності українського народу. Так звані «нові конституціоналісти» вважають, що суспільний договір може бути основою для конституції. У цьому контексті загальноукраїнський референдум про долю земельного мораторію є цілком конституційним. Конституціоналізм визначає поняття «абсолютне право». Чи є право власності усього українського народу на землю як репродуктивний ресурс абсолютом? Так, є. Тому брати участь у такому референдумі мають право і містяни.