Гіркий присмак українського шоколаду

Олександр Балдинюк, президент асоціації «Укркондпром»

Кондитерська галузь України фактично має «власного» президента країни. Але їй це не дуже допомагає в кризу. Адже: 

1. Імпортозалежність

В Україні не вирощують какао-боби і немає тропічних жирів, тому все це потрібно завозити. Загалом імпортна складова у виробництві кондитерської продукції складає 30-70%. При цьому є проблеми з купівлею валюти. Навіть якщо компанія експортує, то перед тим, як вона закупить необхідні їй складники за кордоном, вона має 75% валюти продати. Тобто ви продаєте її по курсу НБУ, а потім вже по курсу банку купуєте валюту для себе, щоб закупити нову сировину. Ця операція «вимиває» з галузі до 400 млн грн в рік. Ми просто спонсоруємо банки. І ніхто не може сказати, чому саме 75% валюти ми повинні брати? Чому не 50%, чому не те, що залишилось після купівлі сировини?

2. Девальвація гривні

Ще одна проблема — девальвація. В нас, наприклад, був мільйон доларів на рахунку і це було 8 млн грн. Тут раз, і курс вже 24 грн/дол., і це вже 24 млн грн. Проста математика: 24 млн мінус 8 млн дорівнює 16 млн — це вже вважається прибуток, за який потрібно заплатити податок. Виходить, що ми нічого не виробили, не продали і не отримали прибуток, але заплатили податок на прибуток, враховуючи курсову різницю. Різниця між собівартість при курсі вісім і при курсі двадцять чотири не враховується.

3. Ріст собівартості

Собівартість продукції завжди страждає від зменшення виробництва. А порівняно із першим кварталом минулого року в 2015-му виробництво скоротилось на 40%. Ми зараз знаходимося на нульовому рівні прибутку. Вплинуло на собівартість і ріст цін на сировину, і не тільки імпортну. Борошно зросло в ціні в 2,4 рази (квітень 2015 до лютого 2014 року), цукор — 1,3 рази, патока — в 1,6 рази, желатин — в 3 рази, жир для глазурі — в 4 рази, какао-продукти — в 3,8 рази. І головне, що рецептуру кондитери змінити не можуть, бо вона затверджена. Також змінити рецептуру не дають смакові якості, які вже звичні для споживача. Навіть один вид сировини від різних постачальників може мати різний вплив на смак. Наприклад 5-6 фабрик зробили схожі цукерки, але в когось вони почали продаватись, а в когось ні. Тобто хтось вгадав з рецептурою, а решта щось не те поклала. Насправді це важкий процес і тому рецептуру ніхто не здешевлює – сенсу немає. Простіше зменшити, або звернути випуск.

4. Тиск закордонних виробників

Виробники кондитерки змагаються за кожен сегмент, тому що на ринку дуже жорстка конкуренція. Крім того, він повністю відкритий імпорту і на ньому дуже багато учасників як внутрішніх, так і зовнішніх. Відтак український виробник зажатий з одного боку собівартістю, а з іншою великою конкуренцією.

5. Провалений експорт

З експортом справи не кращі — частина експорту, та, що в йшла в Росію, взагалі обвалилась одразу. А туди ми десь на 400-500 млн дол. в рік постачали. Тому експортні можливості погіршилися. І ми зараз поставляємо на традиційні зовнішні ринки і паралельно шукаємо нові. Але проблема в тому, що в кожної країни свої смаки, місцеві представники, які давно працюють, тобто потрапити в нові країни дуже важко. Зараз європейський ринок відкрився, але вихід на нього займе в кращому випадку кілька років. Тому зараз виробники кондвиробів борються більше за азійський ринки. Наприклад, ми відкрили ринок Казахстану, який зможе на четверть компенсувати втрату російського. Загалом за перший квартал українські кондитери експортували продукції на 100 мільйонів доларів, а мали б на 300-400 мільйонів, як за перший квартал 2014 року. Тобто експорт в нас впав у чотири рази і це при тому, що зима — це сезон для кондитерських виробів. Ось піде літо, не сезон, і експорт впаде ще більше, але виходу нема. Шукатимемо нові ринки збуту.