Чому мігрують кадри з агросфери України?

Державна міграційна служба України інформує, що у 2017 році 7 325 осіб оформили документи для виїзду з України за кордон на постійне проживання і 3 051 838 громадян отримали біометричні паспорти для виїзду за кордон. Це значна проблема, оскільки 45,2% українців бажають залишити Україну. Серед країн для проживання обирають Німеччину, Польщу, Канаду, США та Італію (згідно опитування 24 каналу в січні 2018 року).

Останнім часом самі європейці їдуть працювати в Західну Європу або Північну Америку через більшу заробітну плату. Тому трудова міграція українців до країн Європи набирає обертів. І якщо раніше на заробітки їхали переважно безробітні громадяни, тепер на пошуки високої зарплати і кращих умов відправляються українці, які мали робоче місце.

Це стосується й працівників аграрної сфери. Нині тваринників, садівників, механіків сільгосптехніки, озеленювачів, менеджерів з продажу насіння, добрив і самих рослин шукають європейські кадрові агентства. Проте найбільшим попитом користуються агрономи, ветеринарні лікарі та технологи.

Кадрова проблема

Погодьтеся, гідних кадрів в Україні знайти важко, тим паче в аграрній сфері. Брак спеціалістів в АПК відчутний на всіх рівнях, починаючи з тракториста й доярки та закінчуючи топ-менеджером. Агрохолдинги та фермери ведуть справжні HR-битви за кваліфікованих агрономів, ветеринарних лікарів та менеджерів, використовуючи таку зброю, як високу заробітну плату та кращі соціальні пакети.

Насправді персонал аграрної сфери має високу заробітну плату та значні бонуси, які, як правило, в декілька разів перевищують офіційні зарплати. Ветеринарний лікар та технолог на середньому господарстві з 600-700 дійного стада ВРХ в середньому отримує 15 000–17 000 грн, а офіційно – 5000–7000 грн. Середня заробітна плата агронома за місяць становить близько 1000 доларів. Якщо говорити про агрохолдинги, заробітна плата менеджерів також в середньому становить понад 1000$.

Отже, при певному професіоналізмі в Україні також можна чимало заробляти. Постає логічне запитання: чому люди продовжують «тікати» з України?

Зневажливе ставлення до персоналу.

Ми живемо в світі високих технологій і швидкого обміну інформацією. Люди, які прагнуть розвиватися, відвідують різноманітні тренінги, переглядають виступи ерудованих осіб, читають фахову літературу. Тому приступаючи до роботи в сільської місцевості, після різких висловлювань керівництва, задаються питанням: Що не так і чому я відчуваю себе дурнем?

Високий рівень травматизму.

Аграрний сектор входить у трійку  галузей України із високим ризиком травматизму. Як свідчить Державна служба праці України, за 2017 рік на аграрних підприємствах травмувалось 537 осіб, з яких 75 загинуло. Більше тільки у вугільній промисловості - 780 осіб та у сфері торгівлі – 951 особа.

В аграрній сфері України, на превеликий жаль, немає чіткого графіку роботи. Всі зауважують, що один день рік годує. Проте це призводить лише до перенавантаження працівників. І саме перенавантаження є основною причиною виникнення виробничих травм.

За кордоном існує стабільний графік роботи та встановлені чіткі правила. Працювати понаднормово тебе не змушують, а лише пропонують, адже там ти маєш повноцінне право вибору. Окрім того, якщо ти працюєш понаднормово, то отримуєш додаткову оплату.

Українцям потрібно підійти до визначення графіку так, щоб людям не доводилося перевиконувати норму робочого часу. Тоді кількість нещасних випадків травматизму під час роботи значно зменшиться.

Низька заробітна плата

Для прикладу, на мінімальну європейську ЗП людина може купити 120 кг м’яса, в той час в Україні – лише 15 кг,  заправитися на 1000 л бензину, а в Україні - менше ніж на 100 літрів. Різниця надзвичайна!

Агроосвіта

В Україні функціонує 60 аграрних вищих навчальних закладів. Проте велика кількість аграрних вишів не сприяє ані збільшенню аграрних кадрів на селі, ані до якіснішої підготовки фахівців. На жаль, молоді кадридемонструють у господарствах не виробничі показники, а конфлікт між теорією та практичними завданнями, які перед ними ставлять. Справді, українська система навчання віджила своє – у вузах працюють викладачі, які в житті ні разу не працювали за професією, і до того ж за основу беруть книги 20-річної давності. І навряд чи когось здивуєш розмовами про хабарі. Навпаки, подив викликають ті ВНЗ (або окремі факультети), де корупції немає.

Так чи можемо ми покращити систему навчання? Звісно! Приміром у Франції успішно функціонує ветеринарна медицина, де є лише 2 ветеринарні школи, які випускають у рік 100 студентів. 10 кращих за рейтингом мають безліч пропозицій щодо працевлаштування в країні та за її межами.

Можливо якби в Україні скоротили кількість аграрних навчальних закладів, ситуація покращилася б. Адже все те фінансування,  що зараз розпорошується на 60 закладів, можна вкласти, для прикладу, у 5 вишів, які будуть випускати у рік 2,5 – 3 тисячі кваліфікованих спеціалістів, яких більш ніж достатньо для аграрної галузі України в рік.

Менша кількість навчальних місць вплине на те, що студенти почнуть цінувати свої університетські місця і боротися за рейтинги, старанно навчатися та шукати можливість практично дослідити те, про що йому розповідають на парах. Бажано, щоб в аграрних вузах училися ті, хто справді в майбутньому бачить себе ветлікарями, технологами, агрономами, менеджерами ферм.

Аграрний сектор – це та сфера, в якій не покладаючи рук працюють люди, забезпечуючи нас продуктами харчування. Проте робота в аграрній сфері дискредитована. Ми повинні працювати над популяризацією роботи в сільській місцевості, аби та стала престижною. Українці повинні змінити та усучаснити підхід до навчання молоді, навчитися толерантно ставитися до колег, поважати робочий і вільний час працівників, підвищувати заробітну плату в залежності від покращення знань та збільшення посадових обов’язків робітників.