Бізнес в Україні рівний, а агрохолдинги рівніші

У серпні Мінфін презентував своє бачення податкової реформи. Загалом презентація аж надмірно загальна, на десяти слайдах викладені розмиті фрази про наміри у майбутньому. Мінфін задекларував свої плани подати Уряду та Верховній Раді власний законопроект із відповідними змінами. Бізнесу обіцяють «спрощення-прозорість-справедливість».

В поняття «справедливість» фахівці-розробники проекту податкової реформи від Мінфіну вкладають: (1) однакові правила для всіх; (2) усунення необґрунтованих пільг; (3) збалансованість інтересів держави та платників податків.

І тут мають зацікавитись [читайте - занепокоїтись] аграрії, які сьогодні мають можливість застосовувати і спрощену систему оподаткування, і спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість (ПДВ).

Сільське господарство як реальний сектор економіки наразі складає 10% ВВП країни і є фактично локомотивом економіки на фоні занепаду бізнесу металургів, машинобудівників та хіміків. За різними даними органів статистики саме компанії аграрного ринку є чи не єдиними, хто не просто отримує прибуток, а стабільно нарощує його розмір. При цьому частка сільського господарства в структурі податкових надходжень – 1%. Держава ж продовжує стимулювати аграріїв пільгами, дотаціями, спецрежимами.  

Міністерство фінансів України у своїй презентації податкової реформи чітко заявило намір анулювати спеціальний режим із ПДВ для сільськогосподарського бізнесу. Аналогічні рекомендації дає Україні-позичальнику МВФ з метою продовження співпраці (в т.ч. скасування нульової ставки податку при експорті зернових).

У липні цього року в день голосування Верховною Радою України закону про удосконалення адміністрування ПДВ із тіні вийшло аграрне лобі, адже на порядку денному були і питання скасування спеціального режиму оподаткування ПДВ с/г виробників. І як сам процес голосування (2 спроби), так і його результат (спецрежим працює далі) показали, що лобі це сильне.

Спецрежим оподаткування ПДВ функціонує в Україні з кінця 90-х років, підприємства звикли до нього, не бачать без цього інструменту інших дієвих механізмів підтримки.  

Проте, в умовах нашого прагнення до становлення ринкової економіки, інвестиційної привабливості, встановлення рівних умов для бізнесу, подолання корупційної складової у взаємовідносинах «бізнес-чиновник» саме існування будь-яких «спеців» свідчать про відсутність реальних дій для реалізації прагнень.     

За даними ДФС України у 2014 році аграрії отримали більше 19 млрд. грн. в якості пільг. Представники МВФ в Україні називають цифру 30 млрд. грн. Левову частку отриманих пільг розділили між собою компанії-велетні галузі. Одиниці із малих (сімейні фермерські) та середніх господарств можуть поділитись позитивним досвідом участі в програмах підтримки та похвалитись розміром отриманих пільг. 

Роботу Мінфіну в напрямку зміни правил податкової гри для сільського господарства необхідно оцінювати у нерозривному зв’язку з роботою МінАПК щодо розроблення та затвердження різноманітних програм розвитку галузі. Неприпустимим є односторонній рух держави на позбавлення сільськогосподарських товаровиробників підтримки. Але фахівці МінАПК та Мінфіну повинні спрямувати свою енергію в русло вироблення підходів і впровадження програм цільової підтримки сільського господарства (кредитування на придбання техніки, енергоефективність, розвиток племінної справи тощо). При цьому одним із основоположних критеріїв для розрізнення об’єктів підтримки повинна стати їх ніша на ринку – сімейні фермерські, середні, холдинги-гіганти і т.д., бо об’єктивно не може змагатись дрібний фермер та латифундист за чергу у списку на дешевий кредит.    

Аграрії повинні боротись не за пільги та преференції, які, як показує практика, тимчасові та мінливі, а за стабільне податкове законодавство, рівність рівних учасників галузі, державну підтримку сільського господарства та національного товаровиробника, який використовує національну ж сировину. І буде в нас надія на подальший розвиток сільського господарства як двигуна росту українського ВВП, коли профільні міністерства та галузеві організації сільськогосподарських товаровиробників на перше місце поставлять запровадження нових технологій ефективності, стратегічне планування розвитку галузі в цілому та кожного виробника окремо, стимулювання розвитку і модернізації малих та середніх аграріїв, а не одноденний тимчасовий ефект «спеців», які проїдаються виробниками як обігові кошти та не стають тими бажаними реальними інвестиціями в галузь.