Акцизна історія: в пошуках втраченої логіки

Серед усіх податкових надходжень до державного бюджету України на другому місці за обсягом знаходиться акциз. Від акцизу держава отримує більше грошей, аніж і від податку на прибуток підприємств, і від податку на доходи фізосіб. Більше, ніж акциз, до держбюджету приносить грошей тільки ПДВ. Причому, на відміну від ПДВ, який сплачують усі покупці товарів і послуг в Україні, надходження від акцизу забезпечують максимум пара десятків компаній. І більшість із цих компаній - великі міжнародні інвестори. Наприклад, усі виробники тютюнової продукції в Україні - іноземні компанії. Багато міжнародних гравців серед імпортерів міцного алкоголю. Найбільші пивовари в країні, крім української «Оболоні», це SUN InBev, Carlsberg і Efes, що працює в альянсі з іще одним глобальним пивоваром - британською SABMiller plc.

Іншими словами, пара десятків дисциплінованих бізнесів, законослухняних і акуратних платників, забезпечують друге за обсягом джерело податкових надходжень до державного бюджету. Це ж практично мрія будь-якого податківця!

Можливо, саме тому акциз привертає так багато державної уваги, особливо в кризові часи, коли на нього дивляться як на безвідмовну паличку-виручалочку, в-бюджеті-діри-закривалочку ...

А як же бути в цій ситуації підакцизним бізнесам? Як зазвичай в Україні - адаптуватися, не втрачати надії на майбутнє і пояснювати-пояснювати-пояснювати.

У випадку з іноземними компаніями справа ускладнюється ще й тим, що пояснювати доводиться не лише співрозмовникам в українській владі. Чимало сил іде на те, аби пояснити, що у нас відбувається, акціонерам компанії і колегам у міжнародних штаб-квартирах. Причому далеко не завжди такі спроби є успішними.

Ось, скажімо, як пояснити акціонерам, що закони, котрі ухвалювалися українським парламентом, не є обов'язковими для самого ж українського парламенту?

Кілька років тому було прийнято важливу зміна в законодавство щодо акцизів: підвищення акцизів має відбуватися з початку нового бюджетного року, на рівень прогнозованої інфляції, а нові акцизні ставки стають відомі не менш, аніж за шість місяців до набуття ними чинності. Абсолютно логічні і розумні правила, необхідні для нормального планування бізнесу.

«Нарешті в акцизній політиці держави почав з'являтися здоровий глузд» - із полегшенням подумав бізнес. І помилився. Ця норма закону досі не виконувалася ще жодного разу! Причому її НЕ-виконання іноді набуває абсурдних форм: наприклад, у 2013 році ставки акцизу на наступний рік ми дізналися тільки в середині грудня, - менше, аніж за два тижні до їх вступу в силу. А до цього моменту сценарії підвищення, які озвучувалися і в парламенті, і в уряді, були у діапазоні від нуля до 200% - тобто, акцизи могли як взагалі не піднімати, так і збільшити на будь-яку величину, аж до підвищення їх втричі. І як пояснити таке міжнародним інвесторам, звиклим мати справу з державами, які щонайменше свої власні закони сприймають всерйоз?

Або як їм пояснити причини, якими в Україні обґрунтовують рішення підняти акцизи?

Приміром, торік, анонсуючи підняття акцизів на пиво на 42.5% (традиційно - за місяць до їх вступу в силу), Прем'єр-міністр публічно обґрунтував таку необхідність тим, що, цитую, «в країні величезними темпами зростає пивний алкоголізм».

Нам разом із колегами по пивоварній галузі було вкрай дивно чути очільника уряду сучасної європейської країни, що звинувачує цілу галузь аргументами з жовтої преси. Зрозуміло, ми одразу ж звернулися до МОЗ України з офіційним запитом, де попросили надати статистику захворюваності «пивним алкоголізмом» - коли вже прем'єр-міністр на всю країну висловив стурбованість з цього приводу. І, зрозуміло, від МОЗ ми отримали цілком очікувану відповідь, що такої статистики вони дати не можуть: її просто не існує в природі, оскільки не існує і самого захворювання «пивний алкоголізм».

Задля справедливості варто відзначити, що з недавніх часів прагнення підняти акцизи вже не обґрунтовують за допомогою міфології з бульварної преси - просто кажуть, що бюджету потрібні гроші, і галузі, які можуть платити більше, повинні платити більше. Самим галузям від такого пояснення не легше, але так, принаймні, чесніше.

А стосовно того, що окремі галузі можуть платити більше - навіть якщо сьогодні це так, чи не варто подумати про майбутнє - як довго вони зможуть платити більше?

У першій половині 2015 року, в порівнянні з тим же періодом в 2014 році, виробництво пива в Україні скоротилося на 25%. Іншими словами, тільки за попереднє півріччя пивоварна галузь скоротилася настільки ж, наскільки вона зменшилася за попередні шість років (за 2008-2014 скорочення виробництва пива в Україні склало 28%).

Коли закінчиться криза на сході, прийде час відновлювати країну і повертати кредити міжнародним донорам, Україні знадобиться міцна працююча економіка, з акуратними законослухняними компаніями-платниками податків. Залишається сподіватися, що такі компанії доживуть до тих часів. А для цього потрібно, серед іншого, щоб в акцизну політику держави чимшвидше повернулися логіка і здоровий глузд.