Запитайте у юриста: як захистити комерційну таємницю?

Що таке комерційна таємниця та які закони її захищают?

Комерційна таємниця за правовим режимом відноситься до конфіденційної інформації. Тобто, ця інформація знаходяться у володінні, користуванні або розпоряджанні окремих людей і поширюється за їх бажанням. Особи, які володіють такою інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї та встановлюють для неї систему захисту. Відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України, комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Схоже визначення містить і ст. 36 Господарський кодекс України, відповідно до якого комерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов’язані із виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Зазвичай, до комерційної таємниці суб’єкти господарювання відносять:

• рівень прибутку і цінова політика;
• фінансові та адміністративні плани розвитку компанії;
• відомості про укладені або заплановані контракти (договори);
• дані про контрагентів (постачальників і клієнтів).
• власні винаходи та раціоналізаторські пропозиції, які ще не захищені авторським або патентним правом;
• власні аналітичні огляди ринку, маркетингові дослідження.

У свою чергу, законодавцем віднесено комерційну таємницю до об’єкту права інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею.

Як визначити, що саме є розголошенням таємниці?

Розголошення комерційної таємниці – несанкціоноване розкриття відомостей працівником, які стали відомі йому у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, іншій особі, якщо це завдало шкоди суб’єкту господарювання.

Важливим аспектом є помилкове відношення до комерційної інформації переліку відомостей, які її не становлять. Тому необхідно пам’ятати про постанову Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.1993 р. «Про перелік відомостей які не становлять комерційної таємниці». До них відносяться:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
• документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
• документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Яка відповідальність за це передбачається?

Законодавством передбачена цивільна відповідальність за порушення майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Воно може полягати у:

• добуванні протиправним способом чужої комерційної інформації;
• розголошенні її без згоди особи, уповноваженої на те, чи схилення до її розголошення;
• неправомірному використанні чужої комерційної інформації без згоди уповноваженої особи;
• Така цивільна відповідальність може наставити і в разі вчинення дій, зазначених у Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а саме:
• неправомірне збирання комерційної таємниці;
• розголошення комерційної таємниці;
• схилення до розголошення;
• неправомірне використання комерційної таємниці.

Необхідно також зазначити, що законодавець не обмежився лише цивільною відповідальністю стосовно  цього делікту. У Кримінальному кодексі України встановлена відповідальність за:

умисні дії, що спрямовані на отримання відомостей, які становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарювання (ст. 231);

умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника, якщо ця таємниця відома з зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії вчинені з корисливих чи інших особистих мотивів і завдали істотної шкоди суб’єкту господарювання (ст. 232).

У разі відсутності істотної шкоди за такі дії, передбачена адміністративна відповідальність (ч. 3 ст. 164-3 КУпАП).

Таким чином, власник комерційної інформації за порушення її вимог має право на відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди, відповідно до законодавства України.

Найбільш типові помилки та проблеми під час захисту прав на комерційну таємницю

Аналізуючи судову практику, можна зробити висновок, що захист комерційної інформації має низький рівень ефективності в Україні в порівнянні з країнами ЄС та США. Найбільшими проблемами при розгляді будь-якої справи такої категорії є питання доказів і доказування факту розголошення комерційної таємниці, визначення реального розміру нанесеної шкоди та притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

На прикладі декількох судових справ є можливість наочно продемонструвати найбільш типові помилки та проблеми під час захисту прав на комерційну таємницю.

Приклад 1. Підприємство подало позов проти своїх колишніх працівників стосовно відшкодування упущеної вигоди, через порушення ними договору про нерозголошення комерційної таємниці. В якості правової підстави вимог, Підприємство вимагало застосувати матеріальну відповідальність за розголошення комерційної таємниці. Помилка полягала в тому, що законом обмежені випадки застосування матеріальної відповідальності до працівників, і розголошення комерційної таємниці не є підставою для застосування матеріальної відповідальності. Крім цього, покладання на працівників відповідальності за недоотриманий дохід прямо заборонено частиною четвертою статті 130 КЗпП України.

Приклад 2. В іншій судовій справі, між роботодавцем та найманим працівником було підписано угоду про нерозголошення комерційної інформації. Після звільнення працівника, стався витік цієї самої інформації, а роботодавцю було спричинено матеріальні збитки. Аргументуючи свої позовні вимоги, роботодавець посилався на спеціальні норми щодо захисту від недобросовісної конкуренції. Проте ці норми поширюються тільки на суб’єктів господарювання, та не можуть бути застосовані до трудових відносин.

Приклад 3. Підприємство подало позов на працівника стосовно відшкодування збитків, завданих розголошенням комерційної таємниці. Працюючи на підприємстві, відповідач мав доступ до технологій виробництва, а після звільнення відкрив своє підприємство та здійснював тотожну діяльність з використанням відомостей, отриманих за попереднім місцем роботи. Проте в судовому порядку підприємство не змогло довести, що дії колишнього працівника є порушенням прав підприємства на комерційну таємницю через відсутність доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями колишнього працівника та порушенням права на комерційну таємницю.  

Враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що трудове законодавство не містить способів охорони комерційної таємниці у відносинах між працівником та роботодавцем. Наявність лише одного договору про нерозголошення комерційної інформації не гарантує ефективного захисту прав суб’єктів господарювання. З метою оптимального забезпечення охорони комерційної таємниці доцільно визначати режим комерційної таємниці не в одному локальному акті, а одразу в кількох. Також важливо застосовувати у сукупності правові та технічні засоби захисту комерційної таємниці. Щодо правових засобів захисту - це впровадження на підприємстві положення про режим доступу до інформації, що становить комерційну таємницю; затвердження переліку відомостей, які становлять комерційну інформацію; призначення осіб, відповідальних за режим збереження комерційної інформації; укладення з працівником договорів про нерозголошення інформації під час дії трудових відносин із роботодавцем так і після їх припинення.

Відповідно до законодавства України, немає жодного нормативно-правового акту, який зобов’язував би працівника підписувати договір про нерозголошення комерційної таємниці, але якщо такий пункт прописаний у правилах внутрішнього трудового розпорядку, в установчих документах підприємства, посадових інструкціях, то працівник мусить дотримуватись розпоряджень роботодавця стосовно захисту комерційної таємниці.