Ольга Трофімцева: Агробізнес "здорової людини", або про жарти залежності від держпідтримки

Про нові ринки, розмову з Густаво Гробокопателем, залежність від державної підтримки та роботу Експортно-кредитного агенства, розповіла заступник міністра аграрної політики з питань євроінтеграції Ольга Трофімцева. 

журналіст Agravery.com

В першій частині про те, що думають в світі про Україну, чи чекають на зовнішніх ринках готову продукцію made in Ukraine та навіщо з собою возити вітчизняні цукерки.

Ви рахували, скільки за цей рік вдалось відкрити нових ринків для агропродукції з України?

- Чесно? Ні. Я не рахувала. Тут потрібно бути обережними, бо виникають непорозуміння. Прикладом є відкриття ринку Китаю для  тої ж яловичини. Ми підписали навесні протокол двосторонній, і прозвучало це так, наче ми одразу відкрили ринок. Фактично так - на національному рівні. Але ще  залишаються важливі кроки, які займають певний час: узгодження ветеринарних сертифікатів, отримання дозволів на експорт для окремих підприємств. Тобто можна поставити «плюсик», що ринок відкрито, але це тривала робота, яка має бути ще завершена. Те ж саме можна сказати по жому і шроту. По жому процедури розпочались швидше – буквально через місяць мені відрапортували, що пішли перші партії. По шроту трохи довше, бо список підприємств-експортерів потрібно було узгодити з китайськими колегами з «AQSIQ». Тобто, процес зайняв набагато більше часу, аніж просто приїхати і підписати протокол.

Можливо, біля десятку ринків по різних продуктах і відкрили. Але що значить «відкрився ринок»? Наприклад, Саудівська Аравія спочатку була відкритим ринком для продукції птахівництва, потім закритим через високопатогенний пташиний грип, цього року – знову відкрили. Звісно, тут можна поставити «плюсик», але я не люблю так рахувати. Це як приписувати перемоги цілої команди та своїх попередників, тільки собі.

Як ви думаєте, в напрямку якого ринку  Україні зараз потрібно бігти? Спочатку ми відкривали ЄС, потім – Китай. А от зараз? Зараз багато говорять, що наступний Китай – це Африка.

- Це більш-менш співпадає з нашим відчуттям. Азія лишається у фокусі, але з певним зміщенням. Китай і Індія - вже є важливими ринками для нас , ми туди за 2017 рік експортували агротоварів понад 2 мільярди доларів. Але є ще й країни, які нами, поки що, не дуже опрацьовані. Наприклад, Корея, котра хоче купувати в нас продукти і започатковувати спільні проекти. Це складний ринок. Дуже закрита країна, але «будемо лупати цю скалу», бо купівельна спроможність там висока, а наших продуктів там поки ще малувато. Або взяти Японію, теж надзвичайно перспективний ринок: у березні 2018 року там буде в Токіо FoodExpo, туди їдуть організовано за нашої підтримки українські компанії, і я цьому дуже рада. Також додаємо Гонг-Конг і Сінгапур. Але ми також фокусуємось на країнах Близького та Середнього Сходу. Ті ж Іран, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар достатньо багато у нас купують харчів. Ще починаємо більш активно працювати з В’єтнамом. Тут у нас короткострокове завдання №1 – переконати, щоб вони знову відкрили свій ринок для нашої пшениці. Вже є позитивний сигнал, тому що делегація їхнього аграрного міністерства має приїхати в Україну на початку  цього року.

Також для експорту до Середнього і Близького Сходу – маємо однозначно розширювати номенклатуру товарів, що постачаємо. Єгипет останні роки завжди знаходиться в  трійці ключових імпортерів нашої агропродукції. За 2017 рік ми продали понад 1 млрд доларів наших аграрних товарів.

Але ринок Єгипту дуже непростий для нас за своїми стандартами.

- А який ринок простий?

Росії?

- Треба забути про ці часи, коли він був простим. Навіть якщо ми туди колись повернемось. Всі ринки складні. Ніде нема такого, щоб нас чекали з розгорнутими обіймами і транспарантами «welcome!», всюди є конкуренція. Наприклад, на тому ж ринку Єгипту дуже активно працюють наші східні сусіди.

Тому нам потрібно активно проводити роботу з кожною країною на своєму рівні. Поки що з єгиптянами в нас не має великих проблем саме в аграрному секторі. Але коли ми говоримо про Африку, ми автоматично говоримо про Єгипет. Я не хочу, щоб так було. Чому ми в 2016 році була в Кенії і Танзанії, а в 2017 році – в Анголі, а наступні за графіком – Південно-Африканська республіка та Нігерія з Ганою, куди ми з МЕРТ плануємо чергову торговельну місію? Бо туди треба їхати, і не раз. Субсахарська та Південна Африка – ринки дійсно перспективні, на яких поки що домінують інші гравці, ЄС в тому числі. Але попередній аналіз цих ринків каже, що а)ми там можемо бути конкурентні, і б)там досить швидко зростає населення і середній клас з досить високим рівнем споживання. Звісно, Африка лишається відносно бідним континентом, але ми тим не менш активніше дивимось в сторону цих країн, бо бачимо там явний невикористаний потенціал в торгівлі.

В Танзанію, наприклад, за останні 25 років не було жодного урядового візиту. Ми з Микольською були першими українськими урядовцями такого рівня, які туди приїхали. Про який розвиток торгівлі може йти мова, якщо там взагалі майже не працювали на урядовому рівні? Те ж саме в Анголі. Але  власне з чого відкриваються ринки? З попередніх контактів між урядовцями країн. Потрібно приїжджати, розказувати, що ми такі є, і що ми можемо і хочемо дати. Навіть перші кроки пропонуємо – наприклад, підписати меморандуми чи якісь інші двосторонні документи. Це є робочим моментом, який одразу результату не дасть. Але «ногу в двері» на цьому ринку ми вже поставили, і це може служити імпульсом для подальшої співпраці.

А що туди можна буде продавати? На відміну від Китаю, там в багатьох країнах набагато більш сприятливий клімат, тому рослинну їжу вони собі самі вирощують.

- Але у них, насправді, дуже низька продуктивність сільського господарства – відсутність механізації, відсутність технологій. Так, в них є сприятливі природні умови, але їхнє агровиробництво - як наші підсобні господарства. Насправді, туди можна продавати все. Он, з’їздили в Кенію – отримали квоту на поставку 400 тисяч тонн кукурудзи. Можемо продавати ту ж олію чи якісь види борошна. Або спробувати везти туди деякі інші перероблені продукти – молочку, крупи. А в деякі країни - продукти тваринництва. Чому Африка, наприклад, цікава птахівникам? Бо там, як і в Китаї, користуються попитом різноманітні субпродукти – крильця, ніжки, хрящики. Для них це все – делікатес. Нам було дивно бачити, що там це коштує дорожче, ніж звичайне філе.

В Анголу, наприклад, зараз йде 3 групи продукції – зернові, згущене молоко і спиртові вироби.

А про що ви говорили в Буенос-Айресі з Густаво Гробокопателем?

- Густаво Гробокопатель – це для мене приклад «агробізнесмена здорової людини». У нього є бачення і є стратегія. При тому, що він «соєвий король Аргентини», мене здивувала його позиція, що він розпродав свої декілька десятків тисяч гектарів землі і став брати землю в оренду. Чому? Бо він порахував, що орендувати ріллю для його бізнесу йому вигідніше. Він радив, до речі, не очікувати, що старт ринку землі в Україні дасть різкий приріст інвестицій і відкриє якісь надзвичайні нові горизонти. Він дуже обережно до цього питання ставиться.

Читайте також:  Urban farming: на дахах та під землею

Говорили про агротехнології, в основному. Його компанію поважають за те, що вони є своєрідними візіонерами в агробізнесі, а сам Густаво – таким собі аграрним Ілоном Маском.

Я дуже хочу, щоб вони прийшли в Україну. У них є бажання створювати тут спільні проекти. Першим кроком від них стала пропозиція створити робочу групу, яка протягом 3 місяців напрацює можливі варіанти співпраці, поїздить трохи по країні.

А як ви думаєте, які перспективи співпраці з Латинською Америкою?

- У нас іноді про Аргентину питають – що вам там шукати, ви ж конкуренти? Справді, вони дійсно конкуренти нам по багатьом питанням, але є і можливі теми для співпраці. Наприклад, аргентинці нам хочуть продавати техніку для малих фермерів. Але я, наприклад, одразу їм кажу – дивіться, у нас є програми з підтримки виробництва власної агротехніки. То чому б вам тут не зробити своє виробництво, хоча б якісь запасні частини чи крупновузлове складання, тоді ви будете більш конкурентними в нас на ринку.

Щось ми все рівно туди можемо продавати. Наприклад, в Аргентині дуже полюбляють варену згущенку. Латинська Америка – це континент, з яким ми до цього часу не працювали, тому саме через це в нас в пріоритетах досі не стояв. Так, є Бразилія, і Аргентина, які нам конкуренти. Але є Мексика, котра восьмий у світі імпортер харчів. Там поряд величезні США, з якими дуже складно конкурувати. Але в цьому випадку нам десь на руку політика Трампа з його торгівельним протекціонізмом. Якщо він так і надалі продовжуватиме, то на ринок Мексики зможе притулитись і Україна.

До всього потрібно ставитись системно, і в аграрному секторі зокрема. Ніякі речі не можна робити «з наскоку».

А як щодо Індії та їх «нетарифних бар’єрів», метил броміду та іншого?

- Працюємо з цим. Ми запрошували їх представників, щоб вони приїхали і подивились, як в нас все працює. Вони обіцяють приїхати у І кварталі 2018 року. Індійська сторона також замовила для себе наукове дослідження, порівняння обробки метил бромідом та фосфіном, способів їхнього застосування. Україна також приєдналась до порушеного Сенегалом та США питання стосовно вимог Індії щодо фумігації метил бромідом товарів рослинного походження, які експортуються на її територію.

А як ви думаєте, гліфосат може стати таким нетарифним бар’єром?

- Тут насправді є як мінімум два фактори. Перший – гліфосат є складовою багатьох добрив, тому застосовується широко не лише в Україні. Інший фактор  – потрібно зважати, що сільське господарство має бути одночасно ефективним та сталим, тобто завдавати мінімальну шкоду довколишньому середовищу.

Потрібно прорахувати, скільки в нас гліфосату використовується, які можливості переходу на інші діючі речовини. Це все потрібно зробити, а не просто розслабитись, що на 5 років маємо тепер паузу. Навіть якщо ЄС таки заборонить гліфосат, треба бути готовим до цього.

Під час дискусії щодо формату агродотацій багато говорили, що вони потрібні, щоб захистити національного агровиробника при конкуренції на зовнішніх ринках. Мовляв, рівень підтримки нижчий від рівня дотацій аграріям в ЄС чи навіть Росії.  А чи насправді це впливає?

- Якщо і впливає, то лише в позитивному сенсі. Залежність від державної підтримки відіграє злий жарт. Економічна теорія каже, що сектори варто підтримувати лише, коли вони зароджуються, коли хочете щось запустити в країні. Наприклад, тому ми наступного року хочемо зфокусувати дотації на тваринництві, аби запустити промислове виробництво яловичини. А просто так масово підтримувати, як це робить Європейський Союз – протягом багатьох років, щорічно, виймаються близько 50 млрд євро з гаманців платників податків чи інших секторів економіки і перетікають до аграріїв – я, як економіст, не підтримую такі системи. Тому що, в підсумку, сільське господарство втрачає свою складову аграрного бізнесу.

Я дуже хочу, щоб наші малі фермери почали ставитись до своєї справи, як до бізнесу. Мене завжди дратує, коли починаєш говорити, вважають, що ти якось негативно ставишся до «рідної землі-матінки». Але агробізнес - це комплексна річ. Якщо ти толковий бізнесмен, то плануєш свою роботу на десятиріччя вперед. Звісно, що тоді, наприклад, слідкуватимеш за станом ґрунту чи змінами в опадах, бо хочеш через три роки вийти на таку ось врожайність. Це, як на мене, «агробізнес здорової людини».

Читайте також: Аграрний 2017-й: як отримали рекордний врожай цукрових буряків попри труднощі з погодою

Я не проти підтримки агробізнесу. Я за фокусну та прораховану підтримку: прораховану, системну, щоб ставились певні критерії ефективності (KPI) та створювались цільові програми.

На наступний рік у держбюджеті закладено 200 млн грн на роботу Експортно-кредитного агентства (ЕКА). Планується, що така установа підтримуватиме і експорт харчів з України. Але чи потребує такий експорт фінансової підтримки з України?

- За великим рахунком, ЕКА працюватиме більше як страхова агенція. Чому це потрібно?  Для малих і середніх наших експортерів це однозначно важливо. Особливо після випадку з експортом наших овочів до Польщі – там була ситуація, коли було потрібно виплатити, як страховий платіж, одразу 50% від вартості партії.

Якщо ми говоримо про розвиток експорту перероблених продуктів до мереж супермаркетів, то завжди стикаємось з розстрочкою платежу у 90-180 днів, і це нормально. Але як перекрити цей період, бо малі чи середні експортери не мають такої ліквідності? Якраз на такий випадок і мають бути гроші від ЕКА.

А яка частка бюджету ЕКА може піти саме на експорт харчів?

- Про конкретні цифри поки що говорити не можу, хоча б тому, що напрацьовуються критерії розподілу. У будь-якому випадку нам в Мінагро важливо, щоб ця підтримка була спрямована на якомога на більшу кількість тарифних ліній харчових продуктів, які ми експортуємо.

 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама