Обід на Різдво: яким був святковий стіл українців у різні історичні епохи

У Російської імперії релігійні свята були державними вихідними, а в СРСР їх намагались заборонити та знецінити. Але в будь-яку епоху українці шукали особливих страв для трапези на Різдво.

журналіст Agravery.com

В сучасній Україні існує народна традиція перед Різдвом у Святвечір накривати особливий стіл або ж «Багату кутю», на якому має стояти власне кутя та дванадцять страв, перелік яких коливається залежно від регіону. Але раніше в Україні особливі страви готували і на Різдво. Але їх перелік визначався рівнем статків та нормами поведінки, прийнятими у певних суспільних групах, а також порадами ЗМІ.  

Читайте також: Топ-десятка українських магнатів литовсько-польської доби

Козацький високий світ

Пишність та багатство трапези на Різдво за часів Гетьманщини прямо залежали від соціального статусу сім’ї. При цьому серед козацької «вертикалі» побутував звичай підносити на Різдво в дарунок начальникам вишукані страви.

Наприклад, у той час на Святвечір традиційну кутю готували лише звичайні селяни та міщани. А от шляхтичі чи козацька старшина замість куті на стіл ставили калачі і булки з маком та родзинками. 

Кожна сім’я готувала для обіду на Різдво м’ясні страви. Але селяни і козаки ставили на свій стіл ковбасу, шинку та смажене м’ясо, козацька старшина – впольовану дичину, печених і смажених поросят, а також індичатину та фаршировану печінку. Звісно, звичай готувати м’ясо на Різдво був пов’язаний із закінченням посту, але ж набір страв прямо залежав від рівня статків сім’ї.

Цікаво, що козацька старшина для сервірування святкового столу замовляла із країн тодішнього Заходу угорське, молдавське або ж рейнське вино, а також безе і пудинги. Із Сходу до Гетьманщини на Різдво імпортували щербет і марципани.

Козацький бенкет.. Ілюстрація Тараса Шевченка. Олівець. 1838

Серед освіченої публіки 18 сторіччя навіть побутував трактат «Різновиди марципанів і ганусної горілки», де описувались 143 рецепти настоянок, десертів, печива і випічки. Для тих смаколиків неодмінно потрібні були імпортні інгредієнти, як то імбир, кориця, фенхель, мигдаль та куркума, звісно окрім «традиційних» меду чи фруктів.

Які саме «продуктові» дарунки потрібно було дарувати по «козацькій вертикалі» на Різдво, визначала негласна «табель о рангах». Наприклад, посполитий селянин дарував місцевому козацькому сотникові бублики, цукор і хліб. У свою чергу, сотник полковнику дарував екзотичні солодощі або ж дороге вино. Козацькій старшині або ж гетьману окрім коштовних страв дарували найдорожчі на той час вина, як то бургундське із Франції, чи токайське із Угорщини.

Обмін «харчовими» презентами був не виявом корупції, а формою підтримки соціального статусу. Наприклад, посполиті чи сотники таким чином «нагадували про себе» високопоставленим персонам, дарунки від козацької старшини гетьманові допомагали підтримувати товариські або дружні стосунки. Тим більш, тогочасна козацька старшина була пов’язана між собою родинними зв’язками. Хоча також наголосимо: тогочасна Україна, тобто Гетьманщина, була аграрною та феодальною країною, в якій рівень багатства визначався саме пишністю харчування.

Читайте також: Як козаки земельні відносини регулювали

Поради прекрасної епохи

Святкування Різдва в Україні у 19-20 сторіччі мало свої особливості: наприклад, свято за Російської імперії мало статус державного вихідного (тоді вже існували державні чи приватні установи із нормованим графіком роботи). На заміну «харчовим» дарункам родичам на Різдво прийшли різдвяні листівки: вперше масово їх почали випускати в 1843 році.

Містяни та селяни масовано почали наряджати ялинки. Прикраси залежали від можливостей сім’ї: ялинки прикрашали саморобними іграшками з паперу, ватою-сніжком, або ж яблуками, горішками та цукерками.

Хоч тодішня Україна як складова Російської імперії майже не мала власної еліти, суспільство поступово переходило від феодалізму до модерну, від аграрної до індустріальної економіки. Суспільний статус виражало уже не так пишне, як вишукане харчування.

Тому  в цю історичну епоху містян почали привчати до помірності у святковому обіді, аби не перевантажувати систему травлення. Наприклад, журнали для домогосподарок радили готувати не ситні, але вишукані та розмаїті страви.  «У цьому саме й має проявитися  їх святкова винятковість. Улюблені  багатьма  традиційні гуска і порося мають чергуватися з легкими, вегетаріанськими стравами, щоб послаблявся певною мірою їх далеко не сприятливий вплив на шлунок», - повчали у номері «Журналу для хозяек» від 15 грудня 1912 року.

Очевидно, редактори цього журналу не були позбавлені іронії, бо напередодні Різдва того ж 1912 на шпальтах видання описали, як приготувати відварне, заливне, смажене або фаршироване порося. Також – як гуску посмажити, потушкувати або ж нафарширувати гречаною кашою, сирими кислими яблуками чи  розрізаними на шматки каштанами. Знайшлось місце і для вишуканих страв, як то суп із йоржів та печериць, або ж каштани із збитими вершками. «Зварити 1 фунт каштанів, очистити від шкірочки, протерти через  сито, перемішати зі склянкою цукру й знову протерти через  сито на таріль  пухкою гіркою. Збити пляшку вершків, поклавши в них півпачки ванілі, стертої з двома ложками цукру, та облити каштани на тарелі  збитими вершками», - ділились рецептом автори публікації.

Читайте також: Українська махорка для паризьських ярмарків

Свято загнали у підпілля

На жаль, ми не зможемо детально розповісти про особливості святкового столу українців на Різдво хоча б тому, що радянська влада методично боролась із будь-якими релігійними святами.

 

фото: mir-i-mi.ucoz.ru

Наприклад, постанова Пленарного засідання Ради більшовицьких профспілок України від 2 січня 1919 року постановила вважати неробочим днем і Різдво Христове. У відповідь Харківський губернський комітет  компартії 7 грудня 1920 року постановив вперше провести антирелігійні заходи: наприклад, випустити спецномер газети «Пролетар» із статтями «антиріздвяного» змісту, комсомольці мали організовувати «публічні політичні суди над Христом» та неодмінно ставити сценки про «героїчну боротьбу селян із поміщиками». Поганий приклад завжди заразний, описаний сценарій святкування «комсомольського Різдва» став масовий, а в грудні 1922 році антирелігійні заходи на православне Різдво стали обов’язковими на рівні всієї підрадянської України. Аби містяни навіть і не думали святкувати Різдво хоча б приховано, на промислових підприємствах проголошували «дні спільної праці», також запроваджували робочий день без обідньої перерви. Якщо ж хто з працівників ходив до храму, його карали як порушника трудового законодавства.

фото: mir-i-mi.ucoz.ru

Аби відучити сільську молодь радіти Христовому народженню, більшовицькі ідеологи розробляли «пролетарські» щедрівки, де головним героєм мав бути пролетар або ж комсомолець. У 1935 році у СРСР відновили святкування Нового року

У 1935 році в газеті «Правда» від 28 грудня опублікували статтю Павла Постишева, одного із керівників компартії,  «Давайте організуємо до Нового року дітям хорошу ялинку». Після того, як в Харківському палаці піонерів встановили «реабілітовану» ялинку,  більшовицькі ідеологи почали популяризувати свято Нового року як свято–«замінник» Різдва для дітей. Хоча, наголосимо що до Другої світової війни в українських селах традиційне Різдво лишалось основним святом року, Новий рік вважався «міським святом», яке відзначали в клубах, підприємствах чи школах.

фото: mir-i-mi.ucoz.ru

Як що до Другої світової війни радянські парторги оцінювали святкування Різдва у селах саме як прояви «релігійного дурману», то після війни – як «прояви націоналізму». Відповідно, у сатиричних журналах того часу ватаги колядників зображали ледь не як «націоналістичних бандитів» у маскувальних костюмах. У той період радянські ідеологи взяли курс на знецінення Різдва замість його заперечення. Тому, наприклад, «науковцям» стали замовляти праці про начебто язичницьке походження святкування Різдва, а «фольклористи» стали вигадувати пустопорожні колядки в стилі «колядин, колядин, я у мами один».

Читайте також: Маслосоюз: історія кооперативу, що годував Європу маслом та рятував українців під час Другої світової

Так як радянська влада намагалась зіпхати на маргінес суспільства усе пов’язане з релігією, то історія повсякденності українців зберегла небагато свідчень про те, як саме святкували Різдво за радянської влади. Наприклад, літератор і публіцист Сергій Єфремов у своєму щоденнику зауважував:  «1926 рік. 7 січня. Щороку відбувається в ці дні мовчазний, але запеклий бій. Влада об'являє Різдво по старому стилю робочим днем – обиватель (робітник і службовець) мовчки це приймає, але робить усе, щоб на роботу не вийти. Йдуть навіть на хитрощі. Наприклад, зрікаються святкувати Різдво по новому стилю – і совітські газети тріумфують, добачаючи в цьому антирелігійність, – але з умовою святкувати потім день за власним вибором і вибирають той день, на який припадає Різдво по старому стилю».

фото: softmixer.com

Центральне статистичне управління СРСР у 1923-1924 роках зазначало, що в середньому кожна селянська сім’я України витрачало на рік 6,6 золотих довоєнних карбованців. При цьому за 1921-1925 рік денне споживання м’ясних продуктів упало від 80 грам до 60 грам, при цьому пік споживання м’яса припадав саме на Різдво. Для святкового обіду селяни навіть спеціально відгодовували порося.

Жіночі журнали взірця 1929 року пропонували домогосподаркам готувати на Різдво м’ясний суп із локшиною. Рецепт страви був нехитрий: «беруть 1 склянку бульйону, кладуть у нього 10 г локшини й кип'ятять до готовності». Також пропонували рецепт брукви тушкованої: «взяти невелику брукву (100 г), вимити її, почистити, нарізати невеликими кубиками. Залити бульйоном або водою, щоб покрило, накрити кришкою й тушкувати до готовності. Розмішати 1 чайну ложку олії та пів чайної ложки борошна з пів чайної ложки цукру, покласти в брукву й варити ще 10 хвилин».

Як водиться у таких випадках, порожнечу в холодильниках намагались замінити ідеологією. Наприклад, до уваги домогосподарок поряд із «поживними рецептами» пропонували приблизно отакі ідеологічні промови: «Під різдвяний спів капіталістичні уряди готують похід проти СРСР. Проти побудови соціалізму мобілізуються всі сили: гармати, аероплани, танки й релігія. Для соціалістичної перебудови суспільства потрібен натиск, трудовий порив, прагнення до майбутнього. Попи та сектантські проповідники майстерно  грають на прив'язаності до минулого. Особливо одурманюється релігійною сивухою жінка — хатня господарка».

Читайте також: Як в Україні бекон робили



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама