Сюзанна Григоренко: Товаровиробник не піде купувати насіння тільки через дотацію на нього

Декілька років в Україні спостерігається справжній  розквіт насіннєвої галузі –створюються нові потужності, збільшується пропозиція сортів та гібридів. Втім, здебільшого розвивають бізнес не питомо українські, а іноземні компанії. Про потребу у насінні, формування іміджу України, як виробника якісного посівного матеріалу і  визнання еквівалентності у інтерв'ю виконавчого директора Насінневої асоціації України Сюзани Григоренко. 

журналіст Agravery.com

На ваш погляд, наскільки Україна реально забезпечена насінням до сезону? Якого посівного матеріалу аграріям не вистачає?

-  Аграрії забезпечені насінням на 100%. Посівна, якщо не завадить погода, почнеться вчасно.  

Цьогоріч уряд оголосив, що буде частково компенсувати затрати на купівлю насіння. Чи відомо яку саме частину коштів покриватимуть і яким чином відбуватиметься їх розподіл? На вашу думку, яка кількість господарств зможе реально отримати ці кошти? 

- Порядок щодо компенсації коштів був нещодавно опублікований. Проте, як серед виробників насіння, так і серед аграріїв, він сприймається неоднозначно. Йдеться про компенсацію коштів при купівлі насіння вітчизняної селекції, а не вітчизняного виробника. Передбачається, що покриватимуть в межах 30 тис. грн на одне фермерське господарство, цього насіння вистачить десь на 50 га площ.

Цьогорічні озимі уже посіяні, тож компенсувати їх вартість не будуть, що стосується соняшнику та кукурудзи, то не думаю, що виробники масово кинуться купувати насіння цих культур української селекції, бо 80% ринку становлять саме іноземні виробники та сорти, бодай і вироблені на потужностях в Україні. На мою думку, господарі можуть купувати влітку насіння озимих на наступний рік, проте аж такого великого поштовху український селекції це не дасть. Якщо це має підняти попит на вітчизняне насіння, то цих коштів замало.

Читайте також: Комерційний директор ТОВ «Енерджі Трейд Груп»: Ми можемо продати газ на 5-7% дешевше

Його купують і так, але ці гроші не ідуть на розробки, селекціонери відверто бідують. Сам механізм відшкодування і розподілу коштів виглядає незрозумілим – яким чином кошти від купівлі насіння будуть повертати назад  науковцям, скільки саме вони отримають і коли. Ринок висококонкурентний – годі сподіватись, що товаровиробник піде купувати насіння тільки через дотацію на нього, хоча він може не отримати прогнозований результат. Поки що до цього порядку у нас більше питань, ніж відповідей, механізм, однозначно, потрібно буде допрацьовувати.

Розкажіть, що наразі відбувається у насіннєвій галузі України? Які тренди стали більш помітними?

- Минулий рік показав, що насіннєва галузь має бути готовою до змін, більш технологічною із інтелектуальною складовою. Чому? Бо кількість компаній скорочується, сам український ринок вимагає, щоб це була не просто господарська чи виробнича діяльність, а окремий динамічний бізнес-напрямок, із своїми вимогами до продукції та репутації виробника, який має забезпечити відповідні показники.

Зараз у сегменті уже немає місця тим, хто не має чіткого спрямування і стратегії.  Бізнес стає більш гнучким, існують різні моделі співпраці – якщо раніше великі виробники насіння працювали, здебільшого, через дистриб’юторів, то зараз вони, крім того, що намагаються працювати безпосередньо із виробником, ще й забезпечують повну консультаційну підтримку і намагаються оперативно реагувати на всі його запити, пропонуючи максимально адаптивні підходи.

Читайте також: Агротехнології-2017: чим дивували світ українські розробники

Як ви оцінюєте кількість компаній та насіннєвих господарств в Україні? Чи достатньо їх?

- Останні п`ять років ми бачимо тенденцію до скорочення кількості  насіннєвих компаній – їх стало вдвічі менше, у 2017 році статус суб`єкта насінництва мали близько 560  підприємств та насіннєвих господарств. Цієї кількості цілком достатньо, динаміка виробництва насіння зберігається. Великі міжнародні компанії продовжують відкривати тут власні технологічні потужності. Показники імпорту зменшуються, втім кількість сортів у реєстрі по основним культурам більше від іноземних компаній, а українські селекціонери  пасуть задніх.

Відкриття яких нових потужностей заплановане цей рік? Які насіннєві заводи почнуть працювати?

- Насінництвом починають займатись агрохолдинги. Зокрема HarvEast задекларував появу власного насіннєвого заводу у цьому році, сподіваюсь, завершиться будівництво заводу компанії Monsanto у Житомирській області, його мали відкрити минулоріч.

Про доступ до європейських ринків та еквівалентість

Не перший рік точаться розмови довколо визнання еквівалентності нашого насіння до європейських вимог. Розкажіть, що зроблено у цьому нарямку? Що дасть еквівалентність, за яку всі виробники насіння так борються? 

- Планується, що процес визнання еквівалентності українського насіння буде завершено у першому півріччі 2018 року. Ми очікували, що це відбудеться до кінця минулого року, адже європейський аудит був іще у 2015 році, потім тривали численні узгодження та доопрацювання документів, внесення змін до системи сертифікації.

Читайте також: Дотації примарні: депутати та експерти про реалії державної підтримки тваринництва

Всі вимоги виконані, європейська сторона має відповідні документи. Зараз затримка за внесенням Єврокомісією змін до директив щодо країн не членів ЄС, які мають право експорту. Основне питання – погодити адміністративні процедури, тому що насіння не входить до переліку квотованої продукції, якщо її будуть перевіряти по декілька разів на кордоні це займатиме багато часу.

На нещодавньому Насіннєвому форумі у Києві представниками Держпродспоживслужби було озвучено, що у сфері торгівлі насінням нам необхідно виконати  близько 40 заходів перед асоціацією з ЄС та адаптувати 14 нормативно-правових актів. Що це за документи та який час знадобиться на їх адаптацію?

- Так, є план заходів, який був розроблений для адаптації та імплементації всіх вимог ЄС для налагодження торговельних відносин. Які саме вимоги мались на увазі Держпродспоживслужбою і наскільки вони безпосередньо пов`язані із насінництвом, сказати важко. Це може бути низка фітосанітарних вимог, рішень ЄС по різним напрямкам, які носять технічний  характер.

Ці вимоги у нас в Україні нормуються ДСТУ, або документами підзаконного характеру – наказами, положеннями. Ці сорок заходів стосуються в цілому експорту продукції рослинницького напрямку, і лише опосередковано стосуються насінництва. Прямою перепоною для експорту насіння вони не є.

По яким позиціям насіння української селекції може бути конкурентним європейському?

-  У випадку повноцінного доступу на зовнішні ринки лише насіння озимих культур. Але тільки якщо будуть високі показники морозостійкості, посухостійкості і пластичності – сорти мають забезпечувати віддачу якісних показників у різних кліматичних умовах. Заслуговує на увагу насіння бобових (горох, нут), на жаль, наша селекція замало працює у цьому напрямку. 

Читайте також: Сім тез про експорт до Об'єднаних Арабських Еміратів

По іншим культурам, приміром, тій же кукурудзі, можна виходити із пропозиціями, але потрібно розуміти, який унікальний параметр та перевагу ми маємо запропонувати. Ринок ЄС конкурентний, і посунути  тамтешніх селекціонерів із «п`єдесталу» буде важко.

Яку кількість  насіння Україна зможе потенційно експортувати до ЄС та інших країн?

- До 2014 року експорт насіння  становив 8-10 тис. тонн, основними споживачами були країни-сусідки – зокрема Румунія та Болгарія. Після 2014 року експорт становив не більше 3-5 тис. тонн. Що стосується потенційного експорту, то чи повернемось ми із визнанням еквівалентності до позицій, які були 4-5 років, чи будемо збільшувати зовнішню торгівлю насінням – буде залежати від усіх ланок, що задіяні у процесі. 

Визнання еквівалентності – це добре, проте потрібно офіційно зареєструвати наші сорти у країнах ЄС.  На сьогодні великої кількості зареєстрованих чи поданих на реєстрацію українських сортів у ЄС я не спостерігаю. А процес випробувань та внесення у реєстри  може займати ще 2-3 роки.

Читайте також: Q&A: як працюватиме система он-лайн реєстрації договорів оренди на землю?

У тій же Голландії не зареєстровано жодного українського сорту. Наші селекціонери  нещодавно озвучили, що вони працюють із Польщею та Угорщиною, але незрозуміло, чи це спільні сорти, чи дійсно реєстрація вітчизняних сортів. Тому цей час держава може якраз використати на позиціонування сортів. Що стосується іноземних насіннєвих компаній, які працюють і виробляють насіння в Україні, то у них відбувається паралельна реєстрація сортів, як у нас, так і за кордоном. Тож доступ до ринку ЄС для них буде простішим.

Яким чином можна промотувати вітчизняне насіння і чи потрібна йому реклама на міжнародній арені? Можливо, виходити під єдиним брендом?

- Промоція потрібна. Міжнародний ринок диференційований, тому потрібно розуміти особливості кожної країни, і ту продукцію, яку ми можемо запропонувати, попит для неї. Крім цілей потрібно будувати імідж та репутацію України, як виробника насіння. Коли є висока конкуренція, запропонувати якісний продукт мало, продаж насіння – це не лише робота «бізнес для бізнесу», це і продукт для людей, тому  єдиний бренд міг би значно полегшити  роботу над маркетингом.

Далі коли нас, як гарного виробника, знатимуть, українські компанії можуть виходити і поодинці. Стабільна репутація за день не формується, це історія взаємовідносин постачальника насіння і покупця. Над цим потрібно буде працювати, бо ані урядовці, ані інші виробники за вас це не зроблять.

Сертифікація насіння і сплата роялті

З минулого року в Україні з`явився Державний центр сертифікації сільськогосподарської продукції, і сертифікація насіння стала платною послугою. Втім, низка фермерів нарікають, що ціна є завищеною.  Прокоментуйте, будь ласка.

- Так, 2017 був роком змін у процедурі сертифікації, послуга стала для виробників платною. Сьогодні це не засіб державного контролю, а повноцінний сервіс, і це дуже спростило роботу компаній. Для постачальника – інструмент управління якістю, а  для споживача-фермера – дає упевненість у достовірності тих показників, які зазначені у товаросупровідних документах.  Оплата послуги –  це нормальна умова для отримання якісної та вчасної послуги.  Ціна є адекватною  і вона зменшується, адже, крім сертифікації, існує пересертифікація насіння, якщо закінчився термін дії сертифікату, і також варіюється залежно від кількості насіння, поданого на сертифікацію.

Читайте також: Своя ніша: рекордний експорт та великі перспективи нерозвинутого виробництва слив

Сказати, що вартість послуг Державного центру сертифікації сільськогосподарської продукції не конкурентна, я не можу, приміром у Європі ціна десь на 30-40% вища за українську.

Не можу не запитати про проблему оплати роялті за насіння. Чому ця проблема постала настільки гостро? Як боротися із цими явищами?

-  Щодо роялті, слід розуміти, що це гроші, які сплачуються власнику майнових прав на сорт, патенту на нього. Як правило, власниками патентних прав на сорти є компанії, а не селекціонери. Чому важливо сплачувати роялті? Тому що його метою є повернення частини грошей на потреби селекції, тобто у вартість насіння закладається цей ліцензійний платіж. 

Контроль за сплатою цих платежів здійснює або власник патенту, або його  представник чи контрагент у рамках договірних відносин.  Контролювати  цей процес потрібно постійно, адже на початку виконувати вимоги ліцензійної угоди начебто згодні усі, але по факту не всі контрагенти хочуть виконувати їх. Суми роялті різняться, залежно від того, це ліцензійні договори чи насіння для господарських потреб (так званий «farm side seeds»). У Європі роялті становить від 30 до 60 євро з тони. В Україні, сказати важко, інформація у насіннєвих компаній закрита, а от у профільних інститутах НААН стверджують, що можуть збирати до 10 млн грн роялті на рік. Що стосується farm side seeds, тут ситуація іще важче.

Купуючи у постачальника насіння, виробник отримує першу репродукцію і думає, що ним можна користуватися просто так, але з нього також повинен стягуватись спеціальний платіж, він розраховується або відштовхуючись від площі посівів, або від кількості насіння, як правило, роялті становить до 5 євро на тоні. Наші виробники ці суми не сплачують, бо вважають це насіння для «власних потреб», але які власні потреби можуть бути у господарській діяльності?

А як щодо фальсифікованого і контрафактного насіння?

- Що стосується фальсифікату, то проблема дійсно залишається гострою. Слід розрізняти два види фальсифікату – перший, це підробка безпосередньо на території України, другий – контрафактна  продукція, яка завозиться на територію України за чорними та сірими схемами. Боротися слід, підвищуючи свідомість наших громадян, роз`яснюючи наслідки купівлі неякісних продуктів. Бо перша, і головна причина поширення контрафакту  – «попит і пропозиція». Користуючись тим, що ціна насіння нижча при начебто тих же показниках схожості, виробники стають жертвами своєї ж заощадливості. Бажання заощадити 10-20% потім обертається грандіозними збитками.

Також потрібно більше працювати над питанням заборони ввезення цієї продукції, більше контролювати митні органи і посилити відповідальність – зараз передбачені штрафи, а от притягнути до більш серйозної відповідальності цих «ділків» важко. Потрібно зібрати доказову базу, довести справу до суду, у компаній не завжди вистачає на це часу та ресурсів.

Скільки справ щодо фальшованого насіння було передано до суду?

- Зараз у суді знаходиться близько 7 справ щодо насіння, по ЗЗР – більше. Тому, поки що основна діяльність – це попередження та недопущення фальсифікату. Компанії проводять роз’яснювальну роботу із аграріями, аби вони були обачнішими. Як мінімум, насіння має бути промаркованим, повинні бути сертифікати на посівні та сортові якості, плюс кожен виробник має певні особливості пакування (приміром, індивідувальні номери), ще потрібно звертати увагу на зворотній зв'язок на упаковці, у вас завжди мають бути контакти тих, у кого ви здійснювали покупку насіння.

Про селекцію та банк насіння

Чи правда, що для того, аби селекціонувати один виробничий якісний сорт в Україні на всі лабораторні та виробничі дослідження, потрібно приблизно $ 100 тис?

- Те, що селекція річ затратна, це факт. Європейські компанії спрямовують мільйонні відрахування від прибутків саме на селекцію. Що стосується цієї суми, то вона завищена. Навіть якщо враховувати розмноження сорту та виробничі випробування затрати будуть меншими. В Україні селекціонувати сорт набагато дешевше ніж в Європі, у нас є і селекціонери, і більше виробничих ресурсів.

Одна із проблем української селекції на яку нарікають самі ж фермери, що часто вона відділена від агрономічної практики. Тобто створюються сорти часто непридатні до виробничих потреб, або самі виробники про них не знають. Яким чином можна було б змінити цей підхід?

- Це правда, зробити сорт без опору на практику – помилка.  Сорти мають бути адаптавними, а селекціонер має розуміти усі потреби клієнта-виробника і відштовхуватись від потреби на товарних ринках. По зернових є певні вимоги по вмісту клейковини, білка, на це і повинна спрямовуватись селекція.  

По соняшнику є велика потреба по сортах, стійких до рас вовчка, пероноспорозу, важлива посухостійкість та здатність  проявляти свої показники навіть у випадку монокультури (не дотримання сівозмін). На жаль, українська селекція до сих пір перебуває у гонитві за кількістю, а не якістю.

Реєструють нові сорти, здебільшого, іноземні компанії, а українські селекціонери лише підримують кількість завдяки перереєстрації існуючих сортів. На мій погляд, набагато зручніше було б мати  50 класних українських сортів, замість 500, які ніколи не користуватимуться попитом через низьку продуктивність.

У  країні непогано із забезпеченням насінням зернових та олійних, натомість, посівного матеріалу бобових – нуту, сочевиці, майже не знайти – попит значно перевищує пропозицію. Чому складається така ситуація і чи планують насіннєві компанії звернути більше уваги на цей сегмент?

- Ринок поступово наповнюється, якщо  до 2014 року було 1-2 сорти по нуту та сочевиці, то зараз ще 3-4  нових. Компанії  і українські, і іноземні, працюють у цьому напрямку, але попит на товарні партії значно більше, аніж вони зможуть забезпечити.  Зробити сорт мало, потрібно забезпечити його сортову якість, приміром, вміст протеїну тощо.

Минулого року «Реєстр сортів рослин України» оновлювався із проблемами. А як у цьому сезоні?

- Минулого року вихід на ринок нових сортів сповільнювався внаслідок неврегульованості державних органів і трансформації процедури сертифікації. Цього року ситуація із реєстром краща, у лютому його було сформовано і опубліковано на сайті Мінагрополітики. З`явилося більше 500 нових сортів рослин, і більше 10000 сортів загалом у Реєстрі, які мають чинний статус в Україні.

Декілька років тому точились розмови щодо створення  у державі  банку насіння, як у інших країнах Європи? Чи потрібен він і що необхідно для його запуску?

-  Дискусії навколо цієї теми тривають уже три роки, з часу появи у Шпіцбергені світового банку насіння. В Україні його намагались сформувати на базі Харківського інстуту  ім. Юр`єва, але не завершили. Однозначно, такий банк Україні потрібен, бо це гарантія нашої продовольчої безпеки. Для цього потрібна системність і певні планові заходи, і за рік-два це зробити нереально.


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама