Солодкий атлас України: як барабанщик гурту "Гайдамаки" просуває регіональні види меду

«Чигиринські Пагорби», «Подільські Товтри» «Замигійські Луги», «Акацієво-Липовий», «Соняшникове Різнотрав’я Дикого Степу», «Гречано-Коріандровий», «Степи Побужжя» - як мед може бути теруарним та по ньому можна вчити географію. 

журналіст Agravery.com

В Україні у середньому виробляють 100 тисяч тонн меду на рік, це один із  найбільших показників у світі. Втім, українці не вважають цей продукт елементом національної гордості. Змінити ситуацію, створивши справжню культуру споживання меду, разом із своїми двоюрідними братами вирішив барабанщик відомого гурту «Гайдамаки» та за сумісництвом ідейний натхненник бренду «Медові брати» Дмитро Кушнір.

Мед із французьким акцентом

У житті Дмитра Кушніра  є дві найбільші пристрасті – це музика та Франція.  Уже шість років він є барабанщиком відомого українського гурту «Гайдамаки». А Францію він називає другою домівкою – довгий час працював у посольстві Франції в Україні, опікувався просуванням французьких компаній на український ринок. У 2014 році, після Помаранчевої Революції, коли потік експортерів до України на деякий час припинився, вирішив зайнятись власним бізнесом – допомагати українським компаніям просувати свою продукцію на французький ринок. На той час Кушнір мав власну перекладацьку компанію Imexburo, тож вирішив просто розширити її діяльність. Він ретельно досліджував уподобання французів, їх кулінарні звички, намагаючись вишукувати в Україні саме ті продукти, які будуть максимально цікаві мешканцям Парижу та інших міст. 

Дмитро Кушнір із першою баночкою меду від «Медових братів».

Читайте також:Добрива дорого: як вплине на аграріїв економія на живленні

 «Однією із найбільш перспективних ніш для експорту став мед. Ми знайшли покупців і почали організовувати поставки до Франції. Таким чином я опинився у медовій темі», – розповідає Кушнір.  Пізніше почав шукати надійних постачальників меду в Україні. Тут при нагоді стали сімейні контакти.

«У нас дуже велика, дружня і весела родина, розкидана по всій Україні – захід, північ, південь. Пасічником був ще наш прадід – Франц Янишин, потім, на певний час, традиція перервалася, а згодом бджільництвом зайнявся мій двоюрідний брат Юрій Янишин, який мешкає на Миколаївщині. Він є колишнім військовим, воював під Маріуполем і після демобілізації, восени 2015 року, вирішив разом із своїм рідним братом Євгеном робити і продавати мед. Вони звернулися до мене із проханням допомогти із просуванням продукції, ця ідея відразу захопила мене», – пригадує Дмитро. Кушнір добре розумів, що продавати мед на базарі чи по знайомих – це  найпростіший варіант, проте далеко не настільки рентабельний, як хотілося б. Тому родичі, порадившись, два роки тому вирішили заснувати сімейний бренд, якому найліпше пасувала назва «Медові брати».

Брати на березі Південного Бугу.

Читайте також: Довгим шляхом, або як відміна «олійних правок» таки дійшла до сесійної зали

Дмитро та Євген взяли на себе продажі та маркетинг продукції, а Юрій повністю заглибився у виробничий процес – адже до того уже мав шестирічний досвід роботи на  пасіці. Здавалось би все  стартувало гладко – але бракувало якоїсь спільної ідеї, ексклюзивності. Без власної історії це був просто смачний, натуральний мед. «Я згадав французьку ідею регіональних продуктів і дегустацій – сирів, вина. Подумав, що за таким же принципом можна дегустувати мед. Адже він, як і вино, має безліч  відтінків смаку, свою глибину і у кожного пасічника, у кожному регіоні один і той же мед, приміром різнотрав’я, буде мати зовсім інший смак. Це те, що виноробстві називають словом теруар.  І так само теруарним може бути і мед», –  говорить Дмитро.

Пасіка братів знаходиться в північній частині Миколаївщини, в Первомайському районі. Це – степова зона. Тут вирощують багато соняшника, ростуть дикі трави та квіти, акацієві гаї, але унікальним цей мед робить флора заповідника «Гранітно-Степове Побужжя». «Це місце унікальної сили, про яке так мало знають українці. Тож я вирішив прив’язати мед до його регіону – так само, як це роблять французи, рекламуючи свою місцевість. Приміром, усім відома їхня лавандою з регіону «Прованс» – пояснює ідею Кушнір.

Пасіка розташована на Півдні України, в регіоні Степового Побужжя, а саме в Первомайському районі Миколаївської області.

Таким чином брати вирішили отримувати додану вартість на медах, як на ексклюзивних продуктах з певної місцевості. За філософією «Медових братів», цей продукт слід вживати не лише коли хворієш, а й експериментуючи над  медовими міксами та смаками, можна робити його частиною вишуканої гастрономії – додавати у вигляді соусів до страв із м’яса, сиру тощо.

Після першого урожаю меду, родичі попрацювали над гідним пакуванням продукції  у невеличкі баночки, брат Євген розробив сайт і презентаційні матеріали. Справа лишалась за найважчим – спробувати презентувати мед вибагливим покупцям та ритейлерам.  Брати вирішили взяти за основу дегустацій французький метод Мішеля Гоне та Габріеля Ваш – так зване «колесо смаків та ароматів». Під керівництвом відомого  у Києві винного дегустатора Олів`є Дюффура почали проводити дегустації на зразок винних і створили дегустаційну карту медів. Так у бренду з’явились перші шанувальники, і замовлення від магазинів.

Олівьє Дефур - професійний дегустатор, високо оцінив смакові якості медів  від «Медових братів»

Читайте також: Андрій Григоров: Завдяки IT-рішенням «Мрія» покращила фінпоказники

Рік тому Дмитро вирішив розширювати горизонти виробництва –  шукав екологічно чисті місцевості із цікавою історією, у яких виробляють мед. Його увагу привернули два історичних регіони – це Середня Наддніпрянщина (Холодний Яр на Черкащині) та Західне Поділля (Медобори на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей). Він проїхав туди, шукаючи молодих пасічників, які хочуть доєднатися до команди «Медових Братів». Йому пощастило –  знайшов людей, які поділяють філософію новоствореного бренду. Перший - Сергій Заруба, хлопець з Черкащини, екопоселенець, який переїхав з міста разом із родиною і живе тільки пасікою. Другий, Сергій Клепацький з Хмельниччини, – спортсмен, колишній учасник збірної України по важкій атлетиці, який після завершення кар’єри вирішив серйозно зайнятись медовою справою. Таким чином підприємство поповнилось іще двома  виробниками, а асортимент – новими позиціями оригінального меду. «Будувати нові пасіки, у нашому випадку, було недоцільно. Бо управляти пасіками у різних регіонах важко, треба бути на місці постійно, та просто хотілось дати перспективним пасічникам шанс розвивати свій бізнес та місцевість. Їм цікаво працювати із нами, бо ми даємо на 30-40% більшу ціну, ніж закупівельники, водночас, не втручаємось у технологічний процес, лише допомагаємо розвиватись. Фактично, ми – це неоформлений медовий кооператив. Пасічники – це невід’ємна частина нашого колективу. Ми створюємо мед разом із ними», – говорить ідейний натхненник медового бренду.

Степове Побужжя  і Медобори (Західне Поділля) - унікальні куточки України, де розташувались пасіки «Медових братів».

Квітуче поле коріандру за 100 метрів від пасіки.

Авторський метод

Сьогодні «Медові брати» мають 60 вуликів на Миколаївщині, 60 – на Черкащині та 10 – на Хмельниччині. За минулий рік компанія продала близько 2000 кг меду. Це небагато, але брати не гоняться за кількістю, натомість ретельно відпрацьовують смакову палітру. У асортименті вісім позицій меду – «Чигиринські Пагорби», «Подільські Товтри» «Замигійські Луги», «Акацієво-Липовий», «Соняшникове Різнотрав’я Дикого Степу», «Гречано-Коріандровий»,«Степи Побужжя», два авторських медових мікси – «Гайдамацький» (з перцем), «Макмед» (з додаванням макових зернин), а також мед з пилком – «Медово-Пилкова Ікебана».  На кожній із баночок споживач може побачити вид меду, з якої пасіки, якого року та з якої місцевості – так досягається максимальна простежуваність продукту.

Серед інших виробників ТМ «Медові брати» вирізняється тим, що  мед виготовляють у вигляді крему, що є досить незвичним методом для України. Вирішили виготовляти так, бо на відміну від звичайного рідкого меду, продукт таким чином зберігає всі свої якості, стає приємнішим у процесі дегустації. «Ми принципово не виготовляємо рідкий мед, адже для цього його потрібно перегрівати або фільтрувати, а обидва ці процеси можуть дуже зашкодити якості. Ємності з медом підігріваються до температури не більше 30 градусів, щоб мед міг вільно текти, потім переливаємо його у спеціальні «кремовниці», де він повільно перемішується протягом кількох днів. Це дозволяє, в першу чергу, контролювати процес кристалізації, який є нормальним для будь-якого натурального меду. Кристали стають дрібнішими і не створюють великих скупчень. Ми ніколи не змішуємо різні види меду, тобто кожен мед є чистим продуктом, таким, як ми його отримали з вулика. Жодних антибіотиків чи цукрового сиропу», – розповідає про технологію Дмитро.

Читайте також: Морозів не вистачило: чим хворітимуть рослини після теплої зими

Аби максимально відповідати усім санітарним вимогам та стандартам, брати обладнали біля пасіки у Первомайську на Миколаївщині свій цех, зі старту вклавши у нього близько $5 тис. Закупили необхідне обладнання, бідони та кремовниці. Мають баночки 35 г, 160 г, 270 г, 450 г, і великі – 2,1 кг. Залежно від  виду меду, ціна продукції «Медових братів» для b2b сегменту стартує від 90 до 140 грн/кг, у роздрібі ціна від 40 грн за маленьку скляну баночку. Мед із інших регіонів надходить на паркування сюди, а вже далі відправляється  покупцям. У планах підприємців – обладнати такі ж пакувальні пункти і на інших пасіках. Якість кожної партії меду контролюється лабораторією якості Інституту Бджільництва ім. П.І. Прокоповича у м. Києві. Весь мед відповідає державному стандарту ДСТУ 4497:2005.

Зараз основні продажі продукції «Медових братів» здійснюються через сайт, соціальні мережі та фестивалі  українських продуктів. Крім того існує понад 50 оптових клієнтів по Україні – магазинів та ресторанів та кафе. А от питання експорту меду поки що для братів неактуальне – пояснюють, що завозити штучні товари до ЄС через неадекватні ціни на митні процедури задорого – один лише експортний висновок на мед коштуватиме виробникові від 10 тис. грн, і це не враховуючи логістичних та інших витрат. Виходить, що баночка меду від «Братів» буде коштувати у роздрібі у на полицях магазинів ЄС десь 5-6 євро, і її іноземці навряд чи куватимуть. «Сьогодні стратегія медового експорту – це великі змішані партії, які ніколи не продаються під брендом «Made in Ukraine», розливаються у ЄС у їхню тару, тож ніхто і ніколи не дізнається про походження продукту.  А ми навпаки – прагнемо національної ідентичності. На жаль, для дрібного пасічника пробитись на євроринки – майже нереально. Тому потрібно будувати сильні національні бренди тут», – говорить Кушнір.

Наполеонівські плани

«Подальші плани  щодо просування нашого медового бренду, у мене можна порівняти із військовими у Наполеона Бонапарта», – розповідає  Кушнір. Сьогодні він входить до робочої групи при Торгово-промисловій палаті України, і сподівається зсунути з мертвої точки питання роботи держави із дрібними виробниками меду. Паралельно,  брати працюють над  новими рецептурами меду, створюють медові набори до свят. До команди долучилась дружина Дмитра – Катерина, яка доклала  свою руку до  ідеї пакування продукції, виконує усю адміністративну роботу. Працюють брати і над розширенням власної «медової карти» – найближчим часом хочуть залучати виробників меду із Закарпаття, Полісся та Бесарабії. Так, компанія буде збільшувати не  обсяги виробництва у конкретному регіоні, а розширюватись завдяки різноманіттю смаків. Працюють над  асортиментом – уже зараз продають свічки ручної роботи з натурального воску, хочуть запустити лінійку «медової» косметики,  мила, а  ще зайнятись еко-туризмом і розвитком регіонів.

Читайте також: Реанімація жирів: як змінило ринок покращення репутації масла в очах споживачів

«Основна наша мета – це показати, що продукти із високою додатною вартістю можна створювати у будь-якому регіоні. Пропагувати українське. Ми переконані, що розповідаючи про мед, про ту місцевість у якій він вироблений, ми зможемо привабити туди більше людей. У подальшому будемо возити на пасіки туристів, робити майстер-класи по бджільництву для усіх бажаючих. Це чудова, невичерпна «ніша» для бізнесу», –  переконаний власник родинного бізнесу. Зізнається, що поєднувати гру у гурті «Гайдамаки» і заняття медовим бізнесом буває дуже важко – не вистачає часу на сон. «Я справді це люблю. У бджіл своя музика, і вона мені дуже імпонує. Можливо, на старості років я й сам стану бджолярем, як мій дідусь та брат», – мріє Кушнір.

фото: з приватного архіву Дмитра Кушніра


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама