Володимир Осадчий: Ми виконуємо відсотків тридцять завдань держави і місцевої влади в селах

У телефонній розмові фермер Володимир Осадчий пропонує зустрітися на полі. Однак замість очікуваних озимини чи сходів ярих їдемо в Городецьке на поле… футбольне. Свою обідню перерву фермер витрачає на те, щоб перевірити, як тривають будівельні роботи на стадіоні, де поруч зі стандартним полем буде майданчик для міні-футболу. В новий спортивний об’єкт господарство вкладе понад мільйон гривень. «Готуємося приймати змагання на звання найспортивнішого села Черкащини. Маємо три футбольні команди. Одна грає на першість області, дві інші — в чемпіонаті Уманського району», — розповідає аграрій. «Крім того, мене "записали" в президенти жіночої футбольної команди, — посміхається. — А якщо серйозно, маємо унікальний як для району колектив, який виступає в Чемпіонаті України. Зараз дівчата з ФК "Ятрань-Базис" йдуть третіми».

Агрофірма «Базис» обробляє більше 4 тисяч гектарів в Уманському і Христинівському районах Черкаської області, займається тваринництвом, садівництвом, дає роботу 180 працівникам. Має невелику свиноферму, продукцію якої постачає на переробку місцевій компанії «Агропромресурси», утримує 800 голів великої рогатої худоби, включаючи 300 голів дійного стада. Сировину забирає «Люстдорф», а м'ясо — комбінати Вінниччини.

Крім стадіону в Городецькому, агрофірма взяла на себе реконструкцію стадіону в сусідній Кочубіївці. Утримує «Базис» і дві волейбольні команди. «Для нас головне — масовість, щоб молоді було цікаво в селі, щоб хлопці і дівчата не ходили по барах, а проводили час у спортзалі чи на стадіоні», — розповідає Осадчий. Додає: і сам любить спорт, і досі час від часу бігає за команду ветеранів. «Майстер-класи даємо молодим. Бо вони тільки ногами грають, а ми на полі ще й головою думаємо», — посміхається.

В обробітку компанії зараз 4036 гектарів. Розширюватись компанія не збирається.

— І питання не в тому, що зараз несприятлива економічна ситуація в країні. На мою думку, гігантоманія ні до чого хорошого не призведе. Це стосується як ефективності виробництва, так і соціальної сфери на селі. Максимум — 4—5 тисяч гектарів. Цього достатньо для того, щоб працювати ефективно, купувати техніку, мати тваринництво. Це добре і для людей. Наведу приклад двох сіл, куди зайшов агрохолдинг. Через два роки вони залишилися без ферм, без техніки, а люди — без роботи. І таких прикладів в кожному районі набереться. Або ще приклад: кілька років тому один з агрохолдингів, який обробляє 70 тисяч гектарів, виділив на соціальну інфраструктуру сіл 700 тисяч гривень. Десять гривень з гектара! Ми ж в той же рік витратили 600 тисяч гривень, обробляючи 4 тисячі гектарів.

Хто не живе в селі, тому байдуже, чи є там робота і що в школі чи лікарні робиться. Зі своїх пайовиків я відсотків вісімдесят знаю в обличчя і мінімум раз на місяць зустрінуся. Я знаю, хто народився, одружився, хто виходить на пенсію чи кого в лікарню треба завезти. І не просто знаю. Якщо наш працівник іде на пенсію, він обов’язково отримає грошову винагороду. Якщо хтось з пайовиків помер, господарство на похорон виділить допомогу та забезпечить транспортом.

Може це й неправильно, але я не контролюю, як хлопці жнивують. Вони знають: якщо будуть добре працювати, то й зароблять відповідно. До того ж кожному кажу: якщо потрібно щось, то звернися до мене. Якщо треба орендну чи заробітну плату виплатити наперед, чи допомога якась, ніколи не відмовляємо.

— Скільки заробляє механізатор за сезон?

— Залежно від того, яку роботу виконує. Є механізатори, які збирають хліб, то за сезон у них середньомісячна зарплата буде 10—15 тисяч гривень. Якщо механізатор працює на внесенні засобів захисту рослин, то і більше може заробити.

— Дефіцит кадрів не відчуваєте?

— По господарству — ні. Але в цілому українському АПК бракує кваліфікованих працівників. Нинішня аграрна освіта відстає, матеріальна база університетів і коледжів застаріла. Бачу це по студентах, які приходять на практику і не знають, як підійти до сучасного трактора чи комбайна. Наша позиція: ми як аграрії маємо оплачувати навчання агронома, ветеринара чи комбайнера, який працюватиме далі в нас. У студента буде стимул навчатися, а ми вже думатимемо, яку зарплату дати і як заохочувати, щоб він потім не пішов до конкурента.

— Судячи з побаченого стадіону, Ви активно вкладаєте в соціальну сферу.

— Я вже не дивуюся, якщо день починається з дзвінка сільського голови, директора школи з проханням допомогти відремонтувати щось у дитячому садку чи ФАПі, надати транспорт для перевезення учнів. Не відмовляємо. Взяли на себе також постачання води в двох селах. Люди за це символічні 15 гривень на місяць платять. Торік купили 150 тонн асфальту, щоб автодори провели ямковий ремонт дороги Умань-Верхнячка. В Кочубіївці допомогали в будівництві храму та ремонті будинку культури. По останньому з владою домовлялися витрати коштів 50 на 50, але фактично вийшло 20 на 80 з нашого боку. Найбільша інвестиція — в тій же Кочубіївці зробили реконструкцію школи з добудовою спортзалу площею 960 квадратних метрів. В Черкаській області такого спортзалу в школах точно немає. В нових кабінетах зараз навчаються учні початкових класів. Також є велика спортивна зала. Все це нам обійшлося в 5 мільйонів гривень.

— Скільки витрачаєте на підтримку соціальної інфраструктури сіл?

— Торік — близько п’яти мільйонів гривень, цього року піде більше. Не хочу хвалитися, але зараз ми виконуємо відсотків тридцять того, що повинні робити держава і місцева влада в селах.

— Навіщо це вам?

— Був у рідному селі на стадіоні, де колись з братом варили ворота, а сьогодні там стоянка для машин і трава по коліна. В селі є молодь, але ніхто не думає, як її організувати, зробити так, щоб молоді люди не спивалися, або не їхали в місто чи за кордон на заробітки. У мене є можливість робити це, тому роблю.

— Як фактичне скасування спецрежиму ПДВ позначиться на господарстві? Чи не зміняться плани на «соціалку»?

— Повторюся: цього року плануємо виділити на інфраструктуру навіть більше, ніж минулого року. Але, якщо говорити про податкову реформу, то вже відчуваємо відтік грошей. Якщо порівняти з 2015-м, на мільйон гривень менше заплатимо єдиного соціального внеску. Проте на шість мільйонів більше піде по ПДВ. Тобто п’ять мільйонів ми не отримаємо. Це гроші, які раніше ми зі спецрахунку направляли на розвиток господарства і соціальне партнерство. Очікуємо, що цього року наш прибуток скоротиться до нуля чи буде невеличкий плюс. Багато що буде залежати від погоди і цін на зерно.

— А як щодо ідеї фіксованого платежу з кожного гектара?

— Двома руками «За». Є ті, хто відкрито працює і платить податки, допомагає громадам, а є ті, хто про села не думає чи має чорну оренду. Якщо людина вийшла з паєм, вона вважається одноосібником. Згідно закону вона має заплатити лише податок на землю. Сьогодні це від 30 до 300 гривень. У нас же податкове навантаження на 1 гектар більше 3 тисяч. Власник, який консолідував двадцять-тридцять одноосібників, звісно ж, буде в кращому становищі. І це стосується не лише дрібних фермерів. Шукають спосіб менше платити й більші господарства. В Україні сьогодні в обробітку понад 30 мільйонів гектарів землі. Скажімо, ставка буде тисяча гривень з гектара. Виходить — понад 30 мільярдів щороку. А скільки держава хоче отримати, урізаючи аграріям спецрежим ПДВ? Всього мільярдів 19.

— Ваші стосунки з орендаторам допоможуть втримати землю? Зараз напередодні відкриття ринку землі районні центри вже обклеєні оголошеннями «Куплю пай».

— У нас теж в райцентрі сидить така контора. Є кілька способів обійти мораторій на продаж землі. Один з них — оренда на 49 років. За те, що людина підписує папери, платять від 5 до 10 тисяч гривень. Після завершення договору оренди пай переходить у довгострокову оренду іншому. Пояснюємо людям, що ніхто просто так гроші давати не буде і що втратять вони набагато більше. Але вже такі випадки є.

— Хто в цьому зацікавлений?

— Точно є інтерес з боку великих компаній, які планують розширювати земельний банк. Заходять у села, де є конфлікти між фермерами чи між самим пайовиками. Також цікавляться успішними господарствами, де ґрунти обробляються на високому рівні, але вже закінчується термін оренди. Знаю, що в списку одного з агрохолдингів, який хоче додати банк землі у Вінницькій і Черкаській областях, є наше господарство. Інша тактика — пропонувати вищу орендну плату. Ми пропонуємо 7%, вони — 8%. Ми — 8%, вони — 9%. Обіцяють золоті гори, грають на тому, що більшість людей думає не про школи-стадіони, а лише про те, як вижити в теперішній час. Була така ситуація і в нас. Були збори, де більшість вирішила працювати і надалі, зараз займаємося переоформленням договорів.

Євген Пилипенко

Читайте також: Як данські гранти львівським фермерам допомагають