Від сапки до патронного заводу: як з невеличких кооперативів побудували державу Ізраїль

Коментарі

0


Історичний майстер-клас: як побудувати з аграрних кооперативів потужну державу.

Ізраїль нині вважається однією з  найбільш урбанізованих країн у світі: за офіційними даними, частка міських жителів серед населення країни становить майже 90%. Сільське господарство не відіграє вагомої ролі в економіці країни – лише 2,6% від ВВП, той час як промисловість займає 20% ВВП, торгівля – 12%.Але притому аграрний сектор Ізраїлю забезпечує потреби країни у продуктах харчування на 95% та робить країну значним гравцем на міжнародному плодоовочевому та інших ринках. І це притому, що 76% всієї продукції ізраїльського АПК дають невеличкі аграрні кооперативи – кібуци.

В Україні слово «кібуц» відоме хоча б тому, що його членом була Голда Меїр – перша жінка-прем’єр Ізраїлю, яка народилась у Києві. Але про роль таких кооперативів у побудові держави майже невідомо. А тут є про що розповідати, бо високотехнологічний Ізраїль народився з невеличких об’єднань бідних селян-євреїв, що жили в тісних будиночках. 

Читайте також: Володарі молока: як об'єднання фермерів монополізують ринки

«На нашій, не своїй землі»

Поселитись у Палестині вперше з часу їх вигнання римлянами у 70 році н.е. євреї змогли лише з 1882 року, коли отримали відповідний дозвіл від влади Османської імперії, що тоді володіла майже усім Близьким Сходом. 

«Земля обітована» була скоріше пустелею із складним кліматом та з мусульманами, що домінували у містах та не бажали бачити поряд чужаків-немусульман. Тому євреї не могли тоді займатись ремісництвом та торгівлею. Довелось займатися землеробством, яким не можна було займатися в країнах Європи та в Росії. Гроші на облаштування на новому місці надав   барон Якоб Ротшильд, але небезкорисно: поселенці мали займатись виключно виноградарством. Оскільки таке господарство не дало очікуваних прибутків, Ротшильд буквально через рік припинив свої інвестиції. Тому євреї мусили переключитись на вирощування зерна та фруктів на землі, придбаній за власні гроші та шукати нових спонсорів.

Аби такі пошуки були успішнішими, у 1902 було створено Всесвітню сіоністську організацію (ВСР), яка також бралась керувати освоєнням Палестини. 

Після Якоба Ротшильда ніхто з багатіїв не поспішав вкладати свої гроші буквально в пустелю. Основою другої хвилі мігрантів у 40 тисяч чоловік були ремісники з Франції та Російської імперії, що тікали від переслідувань та не мали на руках значних коштів. Тому саме життя народило концепцію кібуців – сільськогосподарських кооперативів, які мали стати основою майбутньої єврейської держави. Заробляти такі кооперативи мали завдяки колективній праці їхніх членів на землі.

Перший кібуц – «Дганія» - постав у 1910 році. Його засновниками стали 12 юнаків та дівчат – вихідців з Полтавщини, традиційного землеробського регіону України. Буквально через рік членів кібуцу було уже 50. До 1914 року у перших ізраїльських кібуцах нараховувалось 800 членів. Основним доходом поселенців залишався продаж зерна та фруктів, вирощених на кібуцній землі.

Якщо щось і вдавалось заробити, то ці гроші витрачались на купівлю землі у арабів. І хоч ті сміялись над заповзятістю євреїв, доволі скоро ВСР скупило значний масив землі, котрий простягався через усю Палестину. Аби мати свою землю,  кібуцникам доводилось економити майже на всьому. Наприклад, доволі часто на декілька сімей одразу була єдина пара пристойних туфель для виїзду в місто. У 1920-1930 роках половина населення кібуців жила у бетонних будовах, де на людину припадало по 5 кв.м. Каналізації не було – вбиральня або була однією на весь будинок, або ж взагалі була на вулиці.

Чисельність кібуців росла повільно – з 1910 до 1930 року кількість кібуцників виросла тільки у 5 раз, або до 4 тисяч чоловік. Для порівняння – кількість єврейського населення Палестини тоді становила 160 тисяч чоловік.

Кібуц Алонім. 1938 рік. 

«Рік великого перелому»

1930 рік став переломним для розвитку кібуцного руху в Ізраїлі, оскільки у той час кібуци набули як і політичної, так і фінансової потужності. Цього року у Палестині з’явилась партія МАПАЙ (Робітнича партія Ізраїлю), ядром якої стали кібуцники, а Давід Бен-Гуріон – тоді активіст кібуцного руху – став одним з лідерів, а через два десятиріччя – першим прем`єр-міністром держави Ізраїль. Ця партія доволі швидко стала провідною для усієї спільноти євреїв Палестини, а у 1948 на її основі постала МАПАМ(Об’єднана робітнича партія) – стрижень держави Ізраїль.

Читайте також: Назад у минуле: які проблеми 100 років тому мали українські аграрії

Того ж 1930 року до Палестини почали втікати євреї з числа дрібної та середньої буржуазії, яким стало незатишно в Польщі через дії режиму Юзефа Пілсудського. Тільки-но облаштувавшись на своїй історичній батьківщині, втікачі почали вкладати свої капітали у розвиток кібуців, а також у розбудову «єврейських кварталів» у містах Палестини.

Точна сума таких інвестицій невідома, але вони дали свій результат – кібуцники знайшли багатих покупців своїх фруктів та зерна, а також змогли підробляти в якості будівельників. Тому, якщо раніше кібуци мали лише сапки, то тепер вони змогли купувати навіть трактори.

Після сумнозвісної «Кришталевої ночі» (9 листопада 1938 року) Німеччину, де прийшов до влади Адольф Гітлер за різними оцінками покинуло від 60 до 250 тисяч тисяч заможних євреїв. Перед втечею ті мусили платити щось на кшталт «виїзного мита», яке могло сягати навіть 50 тисяч німецьких марок. Але вигнанці примудрялись вивезти у Палестину значні капітали та навіть деякі ремісницькі інструменти.

Общини росли не тільки фінансово, але й чисельно - до 1940 року населення кібуців виросло до 26,6 тисяч чоловік, з яких 31% - були вихідці з Польщі, 30% - з Німеччини та Австрії.

Але найбільшим інвестором у розвиток кібуців тоді стала армія Британської імперії, яка мусила збільшити свою присутність в Палестині з початком Другої світової війни. Розквартировані в регіоні британські війська відчували гострий дефіцит усього потрібного – їжі, одягу, сталевих касок та патронів. Тому кібуци стали працювати не лише на себе, але й на оборону Британської імперії на теренах Середземного морях. За гроші від військових замовлень кібуцники змогли створити власні харчові, текстильні та навіть металообробні підприємства. Общини почали виробляти найпростішу сільськогосподарську техніку, електричне обладнання, кухонне обладнання та меблі.

Кібуци почали себе настільки вільно почувати в Палестині, що змогли перейти до самозахоплення землі – британська адміністрація з незрозумілих мотивів створювала перепони євреям для легальної купівлі.

В рамках операції «Стіна та башта» лише у жовтні 1946 року з’явилось 11 нових кібуців, в яких поселилось більше 300 чоловік. Але для такої акції довелось використати 1000 чоловік та 300 вантажівок.

Так підійшов 1948 рік. До того часу було засновано 170 кібуців, в яких жило 54 тисяч чоловік, включно з дітьми (або ж 6% усього тодішнього населення Ізраїлю). Ці общини мали навіть власні загони самооборони від арабів – «Хагана». Які і стали у пригоді під час першої арабо-ізраїльської війни 1948 року.

Кібуц Іфат.1960 рік.

Плуг перекувати на меч

Мало хто знає, що перемогу Ізраїлю у війні 1948 року майже голіруч здобули селяни кібуців «Дан», «Кфар-Солод», «Дганія» та «Афікім» на півночі країни. А також майже беззбройні кібуци «Негба», «Кфар Даром», «Нірім» та «Яд-Мордехай», які змогли зупинити просування єгипетської армії до Тель-Авіву. Кібуц «Мааган Міхаель» зміг до початку війни побудувати власний патронний завод, на якому вироблялись набої до карабінів «Стен». Згодом цей завод став базою для розбудови оборонної промисловості Ізраїлю.

Фактично, кібуци повністю виконали своє завдання  - створили матеріальну базу для існування єврейської нації, змогли загартувати достатню кількість людей, що потім стали військово-політичною елітою держави Ізраїль. Нові кібуци (близько півтори сотні) з’являлись і після 1948 року, але метою таких кібуців було лише закріпити за Ізраїлем відвойовані у арабів землі. Нині такі поселення є предметом зовнішньополітичної напруженості, оскільки ООН вимагає прибрати 36 кібуців, розташованих у спірному Секторі Газа.

Кібуц Ейн Геді. Фото с музею кібуца.

Кібуц Ейн Геді. Сьогодення.

Іван Киричевський

фото: Government Press Office (GPO),   wikimediapro-israel.ru



Публікації

Історія

Робота від «Агроджоб»

Завідуючий фермою

Господарство АВМ, що знаходиться в Черкаській області Жашківський район с. Соколівка потребує спеціаліста.Вимоги до кандидатаОСВІТА: …

скотарство
Черкаська обл.

Агроном / Агроном-овощевод

Хозяйство АВМ, что находится в Казахстане требует специалиста.Самый крупный на территории СНГ массив орошения 9 200 га;Новый …

скотарство
Вся Україна

Ветеринарный врач

Требуется Ветеринарный врач на МТФ, что находится в Казахстане требует специалиста.Самый крупный на территории СНГ массив орошения 9 200 …

скотарство
Вся Україна

Зоотехник на МТФ

Требуется Зоотехник на МТФСамый крупный на территории СНГ массив орошения 9 200 га; Новый жилищно-производственный агрогородок; Четыре …

скотарство
Вся Україна

Зоотехнік, агроном

Господарство АВМ, що знаходиться в Черкаській області потребує спеціаліста.Вимоги до кандидата Вища освітаДосвід роботи на фермі не …

скотарство
Черкаська обл.