Пастка дешевої робочої сили

Спілкуючись з садівниками з Польщі, все частіше доводиться чути про те, що дешева робоча сила протягом тривалого часу була найбільшою проблемою садівництва цієї країні. Адже перевага в витратах на збирання, дозволяла Польщі менше дбати про якість продукції, оскільки вони могли легко «перебити» будь-яку ціну на продукцію з країн ЄС.

В 2017 році, не зважаючи на те, що врожай яблук та груш зменшився дуже різко, робочих рук в Польщі відчутно бракує. Окремі виробники вимушені констатувати втрату частину врожаю, бо його не встигають збирати вчасно. А виробництво таких ягід як малина та суниця садова (в простонародді «полуниця»), вже починає зменшуватися саме внаслідок неможливості знаходження необхідної кількості працівників. Минулого року довелося лишити на деревах значну частину врожаю вишні. Цього року подібна ситуація була по малині та суниці.

Очікуючи на 2018й рік, коли відпочивши цього року, дерева можуть дати рекордний врожай, польські садівники шукають альтернативи робочій силі з України, але не можуть їх знайти. Багато йдеться про залучення робочої сили з В’єтнаму, але виникає багато питань щодо мовного бар’єру а також про їх малий зріст та можливі складності адаптації азіатів до холодного клімату Польщі.

Говориться про те, що в’єтнамці можуть хворіти під час осінніх польських холодів, крім того, можливі проблеми з оформленням працевлаштування. Окрема проблема – високі витрати на транспорт. Отже, в цілому, всі погоджуються з тим, що в’єтнамці обійдуться значно дорожче, ніж українці.

Насправді, для вух українця дуже часто ці дискусії є надто неприємними, адже вони, інколи, нагадають дискусії про порівняння продуктивних якостей тварин. Коли польські садівники говорять, що українці вищі зростом, сильніші, загартованіші та витриваліші, ніж працівники з інших країн, розумієш, чому українці шукають альтернативи Польщі для сезонного працевлаштування.

Якщо повернутися до історії, то на першому етапі бурхливого розвитку садівництва в Польщі було багато поляків, які працювали, практично, за безцінь, якщо порівнювати з витратами праці в країнах ЄС. Після того, як поляки отримали можливість працювати в ЄС, їх замінили українці.

В 2007-2008 роках українців вже стало трохи бракувати, але наступні дві потужні фінансові кризи та війна в Україні, що призвели до падіння доходів громадян, знову підштовхнули наших гастарбейтерів до роботи в польських садах.

Чому ж зараз українців знову стало бракувати? Адже рівень життя в Україні лишається невисоким.

«Безвіз» дозволив нашим громадянам їздити на збирання врожаю до тих країн, де платять вдвічі, і навіть втричі більше, ніж в Польщі, і, при цьому, забезпечують їм кращі умови для роботи, і, що теж важливо, краще відношення до працівників.

Крім того, в Україні розпочалося зростання виробництва ягід. Вже зараз на збиранні малини в Україні можна заробляти до 6-8 тис. грн на місяць. При цьому можна вирощувати малину самостійно. При правильному підході до технології і наявності переробки на незначній відстані, можна лише на 10 сотках заробити за сезон до 20-25 тис. грн чистого прибутку. І з такою площею може впоратися навіть одна людина. Відповідно, родина може вирощувати до 1 га малини, отримуючи 200 та більше тисяч гривень чистого прибутку за сезон, що робить вирощування малини вигіднішим ніж робота «на пана».

Пару днів тому я прогнозував, що Україна цілком може вийти в світові лідери за обсягами експорту малини за 7-10 років. Однак, варто розуміти, що це стане можливим лише за певних умов.

1. Ми не можемо будувати бізнес лише на дешевій робочій силі - не варто потрапляти в ту саму паску, що й Польща. Я впевнений, що вже за 2-3 роки робочої сили почне дуже бракувати, і питання буде зовсім не в ціні. Отже, найкращий шлях – це акцент на якості. А з цим у нас зараз проблеми. І головне, щоб ми розуміли, що це, справді, проблема, і щось робили з цим.

2. Значна частина ягід буде вирощуватися в господарствах населення, які не будуть залежними від сторонньої робочої сили.

3. Знання – це наша потенційна перевага. Люди, що працюють з ягодою щоденно, в цьому місці почнуть сміятися, і я розумію чому – ми дійсно знаємо про малину та інші ягоди значно менше, ніж лідери. І дороги у нас погані. І т.п. Але знання можна отримати, якщо розуміти їх важливість. Аншлаги на наших «малинових» семінарах говорять про те, що люди хочуть отримати знання. Тому потрібно формувати певні центри знань, асоціації і т.п., адже у нас досить освічені люди, які вміють вчитися.

4. Регіональна концентрація виробництва малини та інших ягід дозволить зробити систему більш ефективною. Я бачу два основні центри розвитку виробництва ягід в Україні:
a. Львівська та Волинська області, що знаходяться на кордоні з ЄС. Ці регіони можуть масово експортувати свіжу ягоду протягом всього сезону, та ефективно розвивати заморозку. Я думаю, що тут дуже перспективним було б вирощування ягоди на невеликих площах присадибних ділянок сільським населенням. Площі до 1 і навіть 2 га можуть оброблятися та збиратися силами однієї родини. Отже, це дозволить не боятися дефіциту робочої сили. 
b. Центральні регіони країни, де є потужний ринок збуту свіжої ягоди.

5. Це не означає, що інші регіони не можуть цим займатися. Вирощування лохини (або чорниці садової) може бути дуже привабливим в більшості регіонів полісся.

Отже, найбільшою загрозою  реалізації цих планів я вважаю дефіцит робочої сили, що стане дуже відчутним вже в 2019-2020 роках. Прошу всіх, хто планує ягідний бізнес, враховувати ці обставини. Можливо вже зараз варто починати думати про закордонних сезонних працівників, якщо не планується механізувати процес збирання та планується вирощування на великих площах.