Ольга Трофімцева: фермери та Мінагрополітики не люблять рахувати

Призначення Ольги Трофімцевої, яка ще донедавно була керівником проекту «Консультування України в питаннях аграрної торгівлі — в рамках повної та всеохоплюючої угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС», стало минулого тижня гарною новиною для аграрних асоціацій та бізнесу. Адже експерт, який займався консультуванням фермерів добре розуміється в агросекторі не може не розуміти, що треба робити в міністерстві. Agravery.com вирішили обговорити з Ольгою модель існування українського АПК в цілому та як працюватиме міністерство загалом. 

Останнім часом йти на державну служба вже не так модно, як було ще рік тому. Постійно вигулькують якісь скандали чи проблеми в різних міністерствах. Чому ви погодились йти в Мінагропрод на цьому тлі?

- Це виклик, професійний та особистий. Я розумію всі труднощі, з якими стикнусь, всі ризики та реалії роботи на держслужбі. Але вважаю, що це цікава задача, яку можна вирішити, спробувати зробити щось для сектора, для наших фермерів в той час, який я матиму на цій позиції.

Ольга Трофімцева: Їжа для Європи: експортні міфи та можливості для аграріїв

Ви давно прийняли це рішення? І чи довго думали?

- Десь місяць тому і, так, я взяла собі достатньо багато часу. Чому так довго тягнулося моє призначення, якщо це заздалегідь було прийнятим рішення? В тому числі й через те, що перевірялось, чи не буде конфлікту інтересів з попередніми роботами, моментів, що могли б завадити мені почати займатися виконанням роботи зараз.

НАЙЦІКАВІШЕ: 

В інтерв'ю Agravery.com Ольга Трофімцева розповіла про те, що: 

1) Мінагрополітики - класичний приклад державної махини, яка буде дуже сильно чинити опір;

2) Мінагропрод має керувати Державним агентством водних ресурсів;

3) для держави потрібно рахувати, що дає нам сировинний експорт, а що нам буде давати інша ланка;

4) АЧС упущена, із нею зараз узагалі, мені здається, важко буде упоратися. 

Ви багато років працювали в Німеччині та звикли до іншої парадигми. Не боїтесь, що “болото” затягне?

- Я розумію цей ризик. Єдине, що можу сказати, є стриманий оптимізм. Бо у тому, що відбувається зараз, я бачу багато позитивних знаків. У мене була можливість (адже наш проект знаходився у міністерстві) спостерігати ті зміни, що уже запущені. Тому маю сподівання, що я якраз також потрапляю у хвилю змін. Зрозуміло, що вони не будуть швидкими. Адже Мінагрополітики - класичний приклад державної махини, яка буде дуже сильно чинити опір будь-яким змінам і намаганням його реформувати чи щось поміняти. Це якраз зараз і відбувається. Щось рухається, але дуже повільно. Але є сподівання, що "стояча вода” трішки здвинеться. І я сподіваюся, що буду  однією із рушійних сил. Звучить це зараз пафосно і наївно, але тим не менше, такою реформаторською силою хочеться попрацювати.

Яким має бути Мінагрополітики на вашу думку? Інколи кажуть, що його взагалі не має бути.

- Не згодна, досвід будь-якої розвиненої країни доводить, що міністерство сільського господарства потрібно. Наприклад у Німеччині, де сільське господарство займає 1% ВВП, міністерство є і займається великою кількістю питань. Так і повинно бути і в Україні. Це допомагає у координації. Коли функції розкидані між відомствами, починаються проблеми у координації роботи. Тому я схвалюю рішення про приєднання Держгеокадастру, бо земля - одне із основних питань. Також, я вважаю, що Мінагропрод має керувати Державним агентством водних ресурсів, яке підпорядковане Мінприроди, або хоча б в тій частині функцій, що стосується інфраструктури зрошувальних об'єктів.

Сільське господарство само по собі може дійсно давати лише 1% ВВП і, можливо, займати не таке велике місце у економіці. Але сільське господарство - це комплекс, до якого прив'язано безліч галузей - машинобудування, агрохімія, лабораторії, переробка тощо. Так у розвинених країнах і створюється ВВП і гроші для держави.

- Але якщо говорити про підпорядковані міністерству компанії - ДПЗКУ, Укрспирт тощо, то їх потрібно продавати. Держава ніколи не буде кращим господарем. Тут я ліберал. Але потрібно, звичайно, дивитися коли і кому. Відкрито, прозоро й зрозуміло.

Ольга Трофімцева: Уроки експорту: на що треба зважати бажаючим працювати на зовнішніх ринках

Ви займатиметесь переважно експортом чи у вас буде й інший функціонал?

- Міністерство зараз знаходиться на стадії реформування, тому функціонал буде перерозподілятися. Але, тим не менш, основними задачами залишаються пошук нових ринків збуту, залучення іноземних інвестицій, представлення України у міжнародних профільних організаціях, проведення переговорів і так далі.

По суті, ви будете робити майже те саме, що робили досі? Тільки з позиції держслужбовця.

- Не зовсім, все буде значно ширше. Наш німецький проект був із трішки вужчими задачами - якісь нішеві культури, тільки малі і середні підприємства, тільки ЄС. На цій позиції усе ж таки головне - офіційне представлення України та її аграрного сектору на міжнародному рівні. Тому фронт робіт розширюється, адже ми говоримо про всі товари, всіх виробників та весь світ.

Розширити підходи

Не хочу вас питати про нові ринки та країни, адже про них ви вже багато розповідали. Цікавіше концепція - чи таке лихо України в тому, що ми багато торгуємо сировиною?

- Це не лихо, але ми можемо більше. Треба дивитися на те, що дають нам сировинні продукти - нашому бюджету, нашому ВВП, виробництву, експорту. Та вчитися рахувати. Чомусь в Мінагрополітики не люблять цього. Як і фермери. Іноді здається, що працюють наобум. Спитайте якось у них: чи є якісь розкладки по їх економічній діяльності? Наврядчи.

Для держави так само -  потрібно рахувати, що дає нам сировинний експорт, а що нам буде давати інша ланка. Візьміть, наприклад, сушку овочів чи заморозку фруктів чи ягід - вже новий кластер, робочі місця, інфраструктура і ще щось. Але я дивуюся прибічникам ідей, що нам потрібно розвивати експорт переробленої продукції і лише на це звертати увагу. Відомий економіст Френсіс Фукуяма говорив, що якщо у вас краще виходять картопляні чіпси, а не комп'ютерні чіпи, займайтеся чіпсами. Тому на все це потрібно дивитися комплексно і науково. І дивитися, де дійсно є експортні переваги, просто очевидні. Наприклад, ми зараз уперлися в органіку так, що всі навколо починають "закочувати очі".

Адже там великі перспективи.

- Так! Я, до речі, говорю це зараз як економіст, а не тільки як споживач. Бо величезний експортний потенціал, величезні ринки, які не закриті і найближчим часом не закриються. А у нас є для цього умови. Тому тут  і навіть рахувати не треба, бо це очевидні речі.

Але ж органіка - це також сировина.

- Яку також можна переробляти. Заморозка органічних ягід, наприклад. До речі, була на вихідних на фермерських ринках. Є фермери, які вирощують органічну малину, здають на заморозку та постачають в Німеччину. І таких прикладів  з'являється усе більше. І мене це дуже радує. Бо це малі та середні виробники, які знайшли можливість отримати цей органічний європейський листочок, сертифікуватися і ніхто не розорився. Люди, які хочуть хоч щось робити, не бачать проблем. Я у черговий раз була вражена людьми, що цим займаються. При цьому ж вони не волонтерствують, а ведуть бізнес.

Втім, це наврядчи задача для холдингів, які все ж таки є основою агросектору.

- І це добре. Бо вони локомотиви також. Насправді я дуже великий прихильник наших агрохолдингів через те що вони зараз вкладаються у технології, навчились чи вчаться цивілізовано лобіювати свої інтереси на міжнародних ринках і навіть є провідниками національних інтересів. Тому я вважаю, що добре, що у нас є такі великі компанії. Інша справа, що багатьом з них також потрібно вчитися рахувати. Бо я знаю, що починаються проблеми, коли земельний банк стає величезним. Одразу починаються проблеми із ефективністю та всім іншим.

Втім, навряд чи вони перестануть заробляли на сировині. Адже вона дає можливість забезпечити обсяги.

- Хочу, щоб не складалося враження, що я сказала ніби Україні потрібно відмовитися від виробництва зернових і їх експорту. Ні в якому разі. Світ потрібно буде годувати. І годувати його будуть такі країни, як Україна. Але це буде тільки частиною того, чим ми будемо займатися. Тому у холдингів, до речі, зараз також помічаю тенденцію займатися не лише сировиною. Починають дивитися на нішеві культури, на органіку. У них є свої кошти і вони можуть вивести якусь землю із свого банку. У тому числі через те, я вважаю, що у своїй більшості холдинги - великі молодці.

Як ви вважаєте, які продукти переробки могла б виробляти Україна, щоб заняти якусь нішу чи “посунути” в ній інших гравців?

- Я думаю, що посунути ми можемо скрізь. Питання у тому, що ми не можемо зробити цього одночасно. Тобто потрібно зосередитися на якихось пріоритетах. Знову скажу про органіку. Потрібно трішки допрацювати, але ще є ринок м'яса. Потрібно просто розвивати масове виробництво. У ЄС із молочкою нам, звичайно, важко буде пробитися, але можна й на інші ринки.

Противники апологетів ідеї агросектору як локомотиву розвитку країни часто кажуть, що не варто пишатися, що Україна торгує зерном та олією, коли Японія торгує комп'ютерами.

- Мені здається, що якщо ми будемо нормально рухатися, цивілізованим шляхом, то ми також прийдемо до технологій, тільки джерелом для них стане агросектор. Знову звертаюся до тих же холдингів, що вкладаються у дрони, ще якісь сателітні технології. Переробка це, насправді, перший крок. Але зараз потрібно говорити про це у першу чергу. Дійдемо до цього - буде наступний крок. Під цей сектор підв'язується величезна купа високотехнологічних секторів, які насправді дуже сильно прив'язані до сільського господарства або являються його частиною. Мене дуже приємно здивувала Агро-2016 цього року, особливо виробники техніки. Їх просто потрібно стимулювати зі сторони міністерства. І тоді ми будемо йти у правильному векторі розвитку.

Говорити та рахувати

Як ви вважаєте, в чому є переваги, а де недоліки українського АПК?

- По-перше, як я вже казала, вони не люблять рахувати. Але так само, як і в інших країнах. Фермери, напевно, найконсервативніша частина населення. Я дуже довго жила у Німеччині, тому бачила еволюцію страждання німецьких молочників із відкриттям ринків. От у них позиція - закрити б усі кордони, працювати на внутрішній ринок, ціни б регулювались, вони б не повинні були нічого рахувати.   Хтось з німецьких колег сказав таку фразу: якщо раніше фермер виходив до скотини чи на поле і там працював, то зараз він постійно із комп'ютером та калькулятором. От у нас також до цього скоро прийдуть. І хто швидше навчиться цьому, той і буде в виграші. Серед малих та середніх також. Що ще погано? Що не вчаться рахувати й на державному рівні, на макрорівні. У міністерстві також потрібно підходити до цих питань обґрунтовано. А не просто заявляти, що зроблять те чи інше. Треба робити наукові дослідження, прораховувати варіанти, якісь сценарії, робити якісь дійсно обґрунтовані і серйозні речі. І тільки тоді робити якийсь "ОК".

Позитивне - я бачу, хоч і малу, але зростаючу кількість наших виробників, переробників, які відкриті для усього нового, які самі у пошуку, шукають, що би поміняти у себе, шукають нові ринки, вчаться рахувати. Ще моя велика надія на те, що я зустріла молодих людей, які займаються роботою у аграрному секторі, які самі фермери, яким у районі 30-и +-, які не збираються нікуди їхати і які горять своєю справою. Саме для таких людей хочеться щось робити у міністерстві. Бо мені здається, що держава повинна укласти пакт із такими людьми, і - разом вперед. Бо, дякуючи їм, ми будемо і далі “вперед і вверх”.

Як ви оцінюєте, наскільки в Україні розвинені громадські об'єднання фермерів, асоціації?

- Реально діючих не дуже багато. Якщо говорити про "передовиків", то вони також дуже швидко вчаться, багато уже хорошого зробили, вчаться лобіювати свої інтереси. Але на зовнішньому ринку поки не вистачає професіоналізму. Голос країни на міжнародному аграрному ринку складається не тільки із офіційного, а й із профільних асоціацій. Асоціації повинні розмовляти зі своїми партнерами у інших країнах із іншими асоціаціями. Це дуже велика частина роботи. Але коли партнерські стосунки встановлено, це дуже спрощує роботу потім і для держави у тому числі.

Що їм дадуть переговори, фактично, з конкурентами?

- Є ситуації, коли навіть із конкурентами необхідно і потрібно об'єднуватися. Бо інакше ніяк. Нам потрібно думати про якісь спільні точки перетину і точки інтересів між ними. Так працюють у всьому світі. Наведу приклад зі своєї професійної діяльності. ЄС і США конкуренти на міжнародному ринку? Звичайно. Але коли мова йде, наприклад, про розробку міжнародного стандарту якості молока, який розробляє міжнародна організація стандартизації, вони починають контактувати між собою. Бо якщо у них кардинально відрізняється позиція, наприклад, від Нової Зеландії чи Австралії, вони будуть "протискувати" свою позицію. Якщо ж ми самі по собі будемо намагатися щось подібне робити, то часто такі речі просто не будуть виходити. Бо самому дуже важко. І таких моментів дуже багато.

Що ще має робити приватний сектор, не розраховуючи на те, що це зробить держава?

- Це моя болюча тема. Вчитися будувати свою бізнес-репутацію. У нас приватні виробники, коли починають розмову про якість продукції, зразу починають говорити, що держава не додивилася, держава не перевіряє. Але я завжди говорила, що це ваша продукція і ваш бізнес. Ще дуже багато виробників віддають перевагу просто швидким заробіткам. І на внутрішньому ринку також. Це комплексна проблема:  бо у нас люди купують, на жаль, погану продукцію, бо вона дешевша. Але це тимчасова ситуація і мені здається, що наше суспільство у цьому плані також достатньо швидко міняється. Мені здається, що якщо наш бізнес почне відноситися до цього серйозно, почне розуміти, що репутація - це не просто слово, а левова частка цінності бізнесу. Іноді буває так, що втрачається репутація і тебе, як виробника, можна також вважати втраченим. Ми знаємо такі приклади.

І другий момент - вчитися діалогу із державою. Там складно об'єднуватися. Це якийсь ментальний, історичний момент. Виробники, насправді, конкуренти, але іноді є ситуації, коли потрібно об'єднатися у той же кооператив, у той же кластер. І вам буде легше вести розмову із кредиторами, із закупниками, із ким завгодно. Але це потрібно не просто розуміти, а й рахувати знову ж таки.

Запитаю щодо поточних викликів. Зараз Україні загрожує АЧС, нодулярний дерматит і говорять, що це може заблокувати експорт в тому числі й зерна. В якій ситуації це може стати глобальною загрозою?

- Є певне перебільшення, але й небезпека. Особливо, якщо ряд негативних факторів зійдуться разом. Поки я тут обережний оптиміст у тому плані. Це не означає, що нам не потрібно над цими питаннями працювати й займатися ними. АЧС упущена, із нею зараз узагалі, мені здається, важко буде упоратися. Я навіть не знаю, що зараз можна буде зробити, щоб зупинити ці спалахи. Таке саме може бути ї з дерматитом.

Тим більше, конкуренти не сплять і якщо комусь захочеться встромити нам палки в колеса, якщо зійдуться кілька негативних факторів разом - якийсь спалах та чиїсь інтереси - можуть послідувати якісь офіційні заяви. Але сподіваюсь, така ситуація не виникне. 

Наталія Гузенко