Аграрна реформація: польський досвід 90-х років

Коментарі

0

Поляки не дозволяли іноземцям купувати ріллю, бо боялись етнічних конфліктів. А "сімейні ферми" - не спосіб самозайнятості населення, а аналог колгоспу. 

журналіст Agravery.com

Наші політики дуже люблять апелювати до досвіду польських реформ зразка 1990-х років, якщо йдеться про перетворення в українському АПК. Мовляв, село повинне опиратись виключно на сімейні ферми. Які держава просто зобов’язана підтримувати, чим тільки можна. І модель ринку землі потрібно брати з польського взірця, де є багато суворих обмежень. Зокрема, для купівлі ріллі іноземцями. Але польський досвід аграрних реформ має інші історичні передумови.

Національні причини ринку землі

Читайте також: Земельний переділ: як в Німеччині розпускали колгоспи

Перша особливість ринку землі у Польщі зразка 1990-х років, про яку не прийнято говорити, – чому польська держава не допускала іноземців до купівлі ріллі цілих 12 років. Лешек Бальцерович такий крок пояснював «страхом перед засиллям іноземців, які точно все скуплять».  Тому земельна реформа у Польщі не мала характеру реприватизації та реституції, як в інших країнах колишнього соцтабору. Але проблема у тому, що поляки мали цілком раціональні підстави боятись «іноземців з грошима, що скуплять всю землю».

Лешек Бальцерович, 90-ті роки. фото: superbiz.se.pl

Половина сучасної території Польщі – це колишні німецькі території, які у 1945-1950 роках полишило 7 мільйонів німців. 40 тисяч селян-українців було виселено із польського східного прикордоння у 1947 році, в рамках операції «Вісла». За 1945-1946 рік Польщу покинуло близько трьох сотень тисяч євреїв через пресинг місцевого населення. Покинуту цими людьми ріллю польська держава забрала собі. А потім розподілила між своїми громадянами. У 1990-х роках ще були живі або ті втікачі, або їхні діти. Які мали достатньо грошей хоча б для того, аби просто викупити свою власність назад. Полякам дуже не хотілось пускати назад етнічні меншини, які б могли пригадати старі історичні образи і через це почати «хитати» ситуацію в країні. Як це у 1990 році робили самі поляки в Литві. Тому Польща і мусила заборонити у себе купувати ріллю іноземцям.

 Операція «Вісла». фото: uahistory.info

Друга особливість польського ринку землі 90-их – держава мала найбільше «вільної» ріллі для продажу. Тому стала найбільшим учасником та одночасно оператором ринку землі в країні. На 1991 рік у Польщі налічувалось 1409 аграрних ДП, які сумарно володіли 3,2 млн ріллі. 818 таких підприємств володіло земельним банком розміром близько тисячі гектар. Всього держава у 1991 році володіла 4,7 млн га ріллі, при загальній площі 14 млн га ріллі.

У приватних руках перебувало 14 млн га ріллі. Середня площа ріллі на одне господарство на півночі країни – 50-80 га. Втім, у тому регіоні на 100 га припадало лише 6 тракторів.  На півдні Польщі одне господарство мало не більше 3-4 га. Натомість, на 100 га в регіоні припадало 9-12 тракторів. Цікаво, що аграрії півдня Польщі працювали продуктивніше, аніж їхні колеги з Півночі. Втім, польські аграрії і так тоді працювали у чотири рази гірше від своїх колег з ЄС.

Приватний сектор дуже часто страждав від так званої «шахматки». Наприклад, дві третини приватних агрогосподарств всієї Польщі володіло двома-трьома окремими полями, які могли бути розкидані по території всього воєводства.

Очевидно, такий стан речей підказав польським аграрним функціонерам основі ринку землі та ціль його запуску. Тобто, «нарізати» державної ріллі та майна приватникам, аби прибрати «шахматку» та вирішити проблему з низькою продуктивністю.

У 1992 році уряд списав всім державним агропідприємствам усі борги, а потім тисячу з них виставив на ліквідацію. Їхнє майно, а також 4,5 млн га державної ріллі у 1992 році передали на баланс Агентства сільськогосподарської власності Державного казначейства. До 1996 року установа продала громадянам Польщі лише 450 тисяч га. При цьому у 53% випадків було продано ділянки площею в один га. Якраз з метою ліквідації «шахматки» в агросекторі. Також до 1996 року Агентство продало через аукціони 53 тисячі тракторів аграрних ДП. Купити таку техніку змогло лише кожне шосте господарство – учасник аукціонів.

В результаті селянин отримував батіг і пряник одночасно. Держава витрачалась на консультантів для покупців такої землі. Селянам держава давала пільгові кредити для викупу державної ріллі або ж майна радгоспів. Але при цьому місцеві ради контролювали, наскільки якісно працював новий власник державного майна. Якщо якість роботи не задовольняла, то ріллю відбирали назад у власність держави. Цікаво, що майже десятиріччя ринок землі в Польщі успішно пропрацював при незаповненому земельному кадастрі країни. Остаточно всі поземельні книги Польща звела в єдиний кадастр лише у 1999 році. А законодавство про ринок землі взагалі з`явилось тільки у 2003 році.

Колгосп сімейної ферми

Читайте також: Живуть на дотації: як агровиробництво в Європі втратило незалежність

30 червня 1946 року відбувся так званий Польський народний референдум або «Три рази так» референдум. «Так» поляки сказали зокрема аграрній реформі комуністів, яка мала наступні параметри. Вся колишня рілля німецьких власників та польських поміщиків вилучалась повністю у власність держави. Самі поляки могли мати не більше 50 га на одне господарство, яке мало бути власністю усієї сім’ї. Наймати сезонну робочу силу заборонялось, землю можна було обробляти лише силами сім’ї власника. Передбачалось, що польський АПК триматиметься на аграрних ДП та на сімейних агрогосподарствах, які мали б потроху кооперуватись. А потім від розвинутої кооперації переходити і до колективізації, за прикладом колег із СРСР. Втім, польські селяни так і не перейшли до колективізації. Так у 1989 році приватний сектор займав третину всього польського АПК.

У 1997 році вибори в польський Сейм виграла партія «Союз демократичних лівих сил», майже повністю укомплектована з колишніх комуністичних функціонерів. Тоді ж вибори до сейму виграв і Лешек Бальцерович, котрий у жовтні того ж року знову став прем’єром Польщі. Обом антагоністам довелось домовлятись між собою. В результаті Бальцерович зміг і далі продовжувати приватизацію держпідприємств та інші ліберальні економічні реформи. Натомість ліві змогли зберегти в урізаному вигляді аграрний лад комуністичної Польщі. І заодно – свій вплив у місцевих радах країни.

Так і вийшло, що Мала Конституція Польщі від 1992 року нічого не говорила про аграрний лад країни. А от Конституція Польщі від 1997 вже мала статтю 21, яка закріплювала сімейні ферми як основу аграрного ладу країни. Безпосередньо питання сімейних ферм регулював Цивільний кодекс Польщі. За законодавством, таке господарство могло мати до 300 га та наймати сезонних працівників для обробітку. Під сімейною фермою мали на увазі не лише ріллю, але й інвентар, та навіть корпоративні права на таке господарство. Фактично, документ описував повноцінну аграрну фірму, а не спосіб самозайнятості сільського населення. Більш того, власник такої фірми повинний мати середню або вищу освіту, або мати 5 років досвіду роботи у сільському господарстві. Така умова стала фактичним цензом для входу в агробізнес. Наприклад, станом на 1995 рік 66,8% зайнятих в польському агросекторі мали лише початкову освіту. При цьому в АПК було зайнято 26% працездатного населення країни. Закінчилось все тим, що на ринок землі наприкінці 1990-х років надійшов 1 мільйон гектарів приватної ріллі. Це власники ферм, які не проходили освітній ценз, продавали надлишкову ріллю. Але при цьому вони собі обов’язково лишали хоча б гектар землі. Вважалось, що стільки землі якраз досить, аби прогодувати сім`ю у п’ять чоловік.

Людина і капітал села

Внаслідок описаних вище структурних змін у польському селі почало рости безробіття. У 1995 році в Польщі налічувалось 6,8 млн чол. сільського населення. З них півмільйона працювало в АПК неповний робочий день. А ще 1,3 млн взагалі втратили роботу в агросекторі. Уряд не став шукати для безробітних заробітку через працю на землі. Бо тоді і в агросекторі і так було зайнято 26% працездатного населення країни. Натомість дав стимул до неаграрної праці на селі. 

У 1994 році з’явилось державне Агентство реструктуризації і модернізації сільського господарства. До 2002 року установа окремо витратилась на створення 35 тисяч нових робочих місць на селі. Окрім того, установа залучала тимчасових робітників. За їхньої допомоги до 2002 року провели водогін 375 тисячам сімей, телефон - 114 тисячам сімей, каналізацію – 100 тисячам сімей. Відремонтували або ж побудували нових 34 тис км сільських доріг.

В принципі, селяни самі мали інтерес до «неаграрних» заробітків. У першій половині 1990-х для них в пріоритетах було просто забезпечити себе харчами. У другій половині 1990-х років – дати своїм дітям освіту і заробіток на селі. Праця на землі не могла задовільнити такі запити. На відміну від рибальства, чи агротуризму, чи взагалі зберігання та переробки агропродукції. Як варіант, також була торгівля або ж виробництво hand-made сувенірів. Хоча щороку 250 тисяч жителів західних сіл Польщі виїжджали на сезонні роботи у Німеччину.

Польські заробітчани на ринку в Берліні. фото: espreso.tv

Органічне невтручання

Виробництво органічної агропродукції стало єдиним у сільському господарстві, що польська держава не стала регулювати, і залишила на самотік.

У кінці 1980-х років Польщу спіткала проблема хімічної ерозії грунтів. Бо у 1970-1080 роках польські аграрії вносили до 100 кілограм міндобрив на гектар, з порушенням всіх можливих правил та технологій.

Після 1989 року в країні екологічна просвіта стала популярною, і була доступна жителям села  Так польські аграрії і дізнались про ідею «органічного агровиробництва», уже тоді популярного на Заході. І так в країні на 1990 рік з’явилось близько трьох десятків органічних агрогосподарств, які обробляли 300 га ріллі.

Уряд мав курс на максимальну дерегуляцію життя в країні.  Тому брався лише реєструвати органічних агровиробників та стимулювати розвиток «органіки» в країні. Наприклад, різноманітними конкурсами на кшалт «найкраще органічне господарство у воєводстві» або ж «накращий знавець органічного виробництва серед студентів-аграріїв».  Наглядом та сертифікацієюю органічних агровиробників в Польщі на перших порах займались неурядові організації. На 2003 рік таких було шість, основна - Ekojwarancya PTRE, яка наглядала за 1042 органічними агровиробниками.

Напередодні вступу Польщі в ЄС у 2003 році були побоювання, що 1,9 тисяч органічних господарств не витримають конкуренції зі своїми європейськими колегами. Причина для страхів – відносно малий середній розмір господарства у 25 га, та їхня розкиданість по всій країні. Але це якраз виявилось перевагою поляків, тому попит на їхню «органіку» виріс у декілька раз. А кількість господарств та площа «органічної» ріллі з 2003 по 2014 рік виросли у 6 раз, до 25,5 тисяч господарств та 605,5 тисяч га.

Замість післямови, або чому у поляків вийшло?

Читайте також: Від сапки до патронного заводу: як з невеличких кооперативів побудували державу Ізраїль

Бо поляки не шукали ідеального рецепту облаштування країни. Вони шукали способу більше заробляти, і так зробити своє життя кращим.

Щороку майже чверть мільйона польських селян їздило на сезонні заробітки в Німеччину. Звідти вони привозили не новини про багате життя західних сусідів, а про власне відставання у кваліфікації від своїх європейських колег. У 2002 році, напередодні вступу в ЄС, польський аграрій отримував 9 тисяч євро доходу на рік, європейських – 17 тисяч. Понад 70% польських фермерів боялись банкрутства після набуття Польщею членства в Європейському Союзі. Але це не стало для польських аграріїв приводом протестувати, а стало стимулом працювати продуктивніше. Описані вище кроки польського уряду не в останню чергу стали результатом самоорганізації польських агровиробників. У 1990 роках селянська профспілка «Солідарність» провела низку акцій протесту з блокуванням автошляхів. Основною вимогою протестуючих від уряду - показати цілісну стратегію реформування агросектору країни.  Протягом 1990-х років в країні сформувалось близька десятка загальнонаціональних аграрних асоціацій. Такі організації давали селянам ефективну комунікацію як з національним урядом, так і з Європейським Союзом. У  1997-1999 році у Польщі працював проект ЄС «Підтримка
співпраці між польськими сільськогосподарськими організаціями і Європейським Союзом». Так Захід собі шукав у Польщі «агентів впливу» . Але поляки обернули ситуацію на свою користь. Швидко подружились зі своїми брюсельськими колегами, у 1999 році набули членства у Конфедерації Європейського сільського господарства. І так собі набули базу для поступок зі сторони Брюсселю у питанні подальших реформ агросектору.

Не варто думати, що поляки починали свої перетворення у спокійній політичній обстановці. До 1993 року в Польщі перебували війська колишньої Радянської Армії, від яких варто було очікувати неприємних сюрпризів. Якщо поява об’єднаної Німеччини для всієї Європи була святом, то для Польщі – жахом. Бо та боялась, що західний сусід таки захоче повернути свої кордони 1937 року. І на цьому тлі преса постійно висувала президенту Лєху Валенсі звинувачення у зовнішньополітичній м’якотілості. Не засудив ГКЧП - #зрада. Домовився про вихід російських військ з Польщі в обмін на спільні російсько-польські підприємства - #зрада. Але поляки вчасно згадали урок історії, коли польські шляхтичі запізнились із компромісами один одному, і  Польщу просто поділили у 1792 році. Тому майстерність домовлятись заради країни демонстрували у Сеймі навіть такі антагоністи, як Бальцерович та комуністи. Результати таких діалогів може побачити кожен, котрий нині по «безвізу» може перетнути українсько-польський кордон.

фото: zn.ua

Список використаної літератури

Андерс Анслунд, Сімеон Дянков. Велике переродження: уроки перемоги капіталізму над комунізмом; Видавництво Старого Лева, 2015 рік.

Маріуш Маркевич. Східна польська політика у ХХ – на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації/пер. з польськ. – К. : Ніка-Центр, 2015 – 312 с.

Полян П.М. Не по своей воле: История и география принудительных миграций в СССР / Полян П.М. — М.: Мемориал, 2001. — С. 286.

Лыкошина Лариса. Политическое развитие Польши в первом десятилетии ХХI в, Москва, 2011 год.

Селіванова-Зеркаль Ірина. Сільський розвиток Польщі: зміни 1990-х – 2000-х років: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук; Київ, НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2016 рік.


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама